“Україна в епоху війномиру”

Спілкувалась Світлана КОРОНЕНКО

1594

Інтерв’ю з Юрієм Щербаком після презентації його книги «Україна в епоху війномиру (книга підсумків і пророцтв)», що побачила світ у видавництві «Ярославів Вал»

Це знають усі його читачі: від Щербака завжди треба чекати несподіванок. Такими несподіванками свого часу були повісті «Маленька футбольна команда» і «Хроніка міста Ярополя» чи романи «Бар’єр несумісності» та «Причини і наслідки». Несподіванкою була його документальна книжка «Чорнобиль», котра вийшла в перекладі на 20 іноземних мов. Несподіваним був похід серйозного вченого, доктора медичних наук, якому доводилося очолювати урядові комісії з боротьби з епідеміями, в політику, коли він, будучи депутатом Верховної Ради СРСР, знайшов своє місце в опозиційній Міжрегіональній депутатській групі, очолюваній незабутнім Андрієм Сахаровим. Щербак очолив Міністерство навколишнього середовища в першому уряді незалежної України. Несподіваною була і його поява в дипломатичному корпусі, де Щербака відразу ж призначили в елітну групу «важковаговиків». Надзвичайний і Повноважний Посол в Ізраїлі, в США (за сумісництвом і в Мексиці), а також у Канаді. Несподіваним було повернення Щербака в літературу після півторадесятилітнього мовчання. Сенсаційними стали всі його політичні трилери з елементами фантастики та соціальної сатири. Вони відзначені премією Фундації Антоновичів. Несподівані і його книги «Україна в зоні турбулентності» та «Україна в епіцентрі світового шторму» з їхнім оригінальним баченням геополітичних колізій та передбаченням геостратегічних потягнень майбутнього. А ця книга не тільки своєрідний підсумок обох попередніх. Тут розглянуто Україну як світову проблему. Україну як недодержаву, однією з причин чого є низька патріотична та професійна якість політичної еліти. Тут маємо аргументовані пояснення, що і чому з нами сталося. Що може стати нашим порятунком в контексті російської агресії. В книзі також виразно відчутно світовий резонанс усього того, що діється в Україні.

Одне слово, це книга запитань і запитань… Але й пророцтв. Тому декому вона може видатися зухвало-контроверзійною або ж навіть епатажно-провокативною.

Гадається, що попереду численні дискусії про цю резонансну книгу, значення якої виходить далеко за межі літератури. Бо «Україна в епоху війномиру» — то подія суспільного резонансу.

 

— Юрію Миколайовичу, я добре пам’ятаю таке своє враження: ви назавжди розпрощалися з літературою, оскільки впродовж тривалого часу ніде не з’являлися ваші нові публікації. Була думка, що політика й дипломатія назавжди поглинули вас. Які творчі імпульси та ідеї стимулювали ваше повернення в літературу?

— Справді, такий епізод мав місце в моєму житті й пов’язаний він був із необхідністю входження в нову для мене дійсність: парламентську й дипломатичну діяльність. Я й сьогодні переконаний, що не можна сидіти одночасно на двох стільцях. Політика і дипломатія вимагають повної віддачі своїх сил — якщо хочеш бути ефективним.

Повернення до літератури було стимульоване закінченням дипломатичної діяльності, зменшенням перенапружень і, що гріха таїти, тим внутрішнім голосом, що все наполегливіше вимагав від мене повернення до літератури.

Цей голос — або генетичний поклик — виявився сильнішим за всі раціональні міркування…

— Ви — унікальна багатогранна індивідуальність. Маю на увазі не тільки різні ваші життєві амплуа, а й творчі іпостасі: прозаїк, драматург, кіносценарист, публіцист, а також автор низки тих книжок, жанрову природу яких важко й визначити: політаналітика, геополітика, геостратегія, прогностика, футурологія і т. ін. Розумію, що моє питання може здатися не зовсім коректним, але все-таки: який жанр і який матеріал сьогодні для Щербака найпріоритетніший?

— Найпріорітетнішими є думки про долю України, про виклики і загрози з боку Росії, які вимагають максимальної концентрації захисних сил нації — якщо тільки вона не хоче загинути. Я давно відкинув убік інші захоплення — музику, малювання, кіномистецтво, аби тільки зосередитись на головному. Починаючи від 2003 року — часу публікації книжки «Україна: виклик і вибір» — усі мої твори (романи, повісті, публіцистика) підпорядковані одній ідеї: долі України в час грізних випробувань. Не треба мати ілюзій: всі мирні картини сучасного життя України — це оманливий міраж.

Йде безжальна війна Росії проти України не лише на фронті, а й у дипломатичному, інформаційному, економічному просторі, й якщо ми піддамося цьому шаленому тиску — будемо знищені.

— Днями відбулася просто тріумфальна презентація вашої унікальної книжки «Україна в епоху війномиру». Не вірю, щоб вона писалася з одним рівним настроєм. Які думки, почуття і настрої супроводжували цю роботу?

— Книжку «Україна в епоху війномиру» я писав упродовж двох років — і, звичайно, не одразу склалися її концепція і тональність. Неодноразово змінювалися назви. Спочатку була думка про своєрідні «підсумки майбутнього». Але минуле й сьогодення України вносили свої корективи. Співставлення показників розвитку України та інших країн підводило до невеселих висновків про існування «глибинного уряду» — олігархічно-бандитського формування, яке міцно тримає владу над народом шляхом побудови грабіжницьких інституцій, не даючи змоги нашій країні — на відміну від Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини — багатіти й стрімко розвиватися.

Після поразки П. Порошенка на президентських перегонах весною 2019 р. я вніс певні корективи в рукопис, зрозумівши хибність своїх ілюзій щодо незворотності змін в Україні в 2014–2019 рр.

Інерція радянського минулого, сила російської п’ятої колони, байдужість та інфантилізм значних верств населення України виявилися набагато сильнішими, ніж я уявляв.

Зменшилася доза оптимізму, зросла гіркота реалістичної оцінки ситуації. Хоча віра в остаточний успіх України збереглася.

— У цій книзі використано сотні джерел. Як вам вдалося ознайомитися з усіма тими матеріалами? Як довго тривав процес збирання матеріалів та осмислення їх? І чи швидко ви пишете взагалі?

— Джерела до «Війномиру» збиралися упродовж багатьох років. Це і фундаментальні твори Ю. Липи, спогади В. Черчілля, роздуми Зб. Бжезінського, та Г. Кіссінджера, історична публіцистика Н. Девіса й Т. Снайдера, книжки Ю. Харарі й Н. Талеба та багато інших.

І стоси видруківок інформаційних агентств, публікацій вітчизняних та іноземних аналітиків. Адже робочий день (о 8-й годині ранку) починаю з 3–4-годинної роботи за комп’ютером — перегляду публікацій української, російської, американської, польської преси.

Дуже допомагає мені гугл — його англомовний та польський сегменти.

Намагаюсь, аби факти, викладені мною, були точні, відповідали істині.

— У автокоментарі на презентації ви обмовилися, що після цієї книжки почуваєтеся спустошеним. Але ж якісь ідеї та задуми не могли не з’явитися, доки книга йшла до читача. Якщо ви не забобонний, то поділіться ними.

— Почуття спустошеності (синдром «вичерпаної до дна криниці») — нормальне почуття після закінчення такої праці. Але, звичайно, «вода повертається» й постають нові питання: яким чином комп’ютерні віруси ворожої пропаганди можуть впливати на мозок (свідомість) мільйонів людей? Чому виникають епідемії таких хвороб, як комунізм, нацизм, російський шовінізм? Як подолати національний нігілізм, байдужість до долі своєї Вітчизни?

— Дякую вам, Юрію Миколайович,у за це інтерв’ю, котре не вичерпує теми розмови про вашу несподівану книгу.

 

Спілкувалась Світлана КОРОНЕНКО

 

З питань придбання книжки звертатися до видавництва «Ярославів Вал»: тел. (044)234-15-24, yar_val@ukr.net, www.facebook.com/yaroslaviv/

Leave a Reply