Історії літератури відомі часи, коли всі пишуть гарно, і тоді геніальним стає «поганий» письмак. Таким, наприклад, у 1930—х роках був український поет Володимир Свідзінський. «Я не вважала його за видатного, занадто він був тихий, непомітний, ввічливий, не схожий на «видатних» письменників, — згадувала про нього сучасниця. — От Антон Дикий або Армен — це справжні письменники!» Сьогодні цих авторів вже ніхто не згадає, натомість репресований Свідзінський переживає вже друге відродження.

Утім, якщо навіть йти за таким принципом, згадуючи авторів, яких визнали не сучасники, а нащадки, картина буде все одно неповна. Більшої об’єктивності, здається, можна досягти, якщо розглядати авторів за тим, наскільки автентично вони відображають свою епоху. При цьому бувають важливі навіть не історичні подробиці, а дух часу. «Про мене писати не треба, — закликав Борис Косарєв, видатний харківський художник-футурист 1920—30-х років. — Напишіть про дух того часу».

Те саме, до речі, стосується новіших часів. Скажімо, вже зараз стає видно, що автентичний стиль Харкова — першої столиці Радянської України — у 1990-х передали зовсім інші автори, аніж популярний поет і письменник Сергій Жадан. Вони зберегли зв’язок між традиційною архаїкою 1910-х і футуристичною новизною 1920-х, пов’язавши їх з відродженням 1990-х, в яких, власне, й писали. Олександра Криворучко, Петро Нейштетер, Слава Петров…

З такого самого ракурсу варто розглянути також книжки, які могли б представити західному читачеві Україну в її «автентичному» вигляді. Так, в основі роману “Непрості” Тараса Прохаська (зараз екранізується в Україні), крім родинної історії, лежить т. зв. герменевтика ландшафту — особливе «прочитання» простору, націлене на його осмислення через осягнення різноманітних місць. У романі — це сакральна географія українських Карпат, а саме — курортне містечко Яловець, що між Білою і Чорною Тисою, де і розгортається гуцульський епос початку ХХ століття. «Іноді варто заговорити самими назвами у правильній послідовності, щоб назавжди оволодіти найцікавішою історією, яка триматиме сильніше, ніж біографія», — вважає герой роману Франциск Петроський. Його послідовник Себастян не виходить за рамки «прикарпатської» моралі, живучи сімейним життям спочатку з дружиною, потім з дочкою, а наостанок і з онукою. Крім міфології ландшафту, в романі відбувається також белетризація минулого: земні боги Непрості ходять за порадою до Президента УНР Миколи Грушевського, до села приїздить посол австрійського парламенту і класик літератури Василь Стефаник, а головний герой отримує гроші для генерала УПА Чупринки.

У географічно і тематично протилежному на прямку розвивається історія в «Малій книжці прощань» Володимира Рафєєнка. Це донецька проза, сповнена гіркої іронії, оплаченої власною біографією героїв. Це видає ритм оповіді — розхристаний і одночасно скупий, він з великого жалю, а не від злості. Тут майже немає опису і все висловлено лаконічними «пішов — вийшов — присів». Такі тексти вживаються за один раз — в метро, на канапі, в клозеті — з періодичним перегортанням сторінок і зауважуванням, скільки ще залишилося попереду. Але автор упевнений: «Все рано чи пізно закінчується. Пиво в пляшках, баби в гумках, м’ясо в торбах…» Здається, саме цій невтішній істині здебільшого й присвячена «Мала книжка прощань».

Час від часу її герої борються з «життям у сні»: тікають з дому, їдуть на зйомки до Фелліні, іноді просто вішаються. Хоча, здебільшого залишаються жити. Їхнє здивування з власної долі не позначено навіть знаком запитання наприкінці крику: «Коли все закінчилося, Микола в халаті пішов виносити з квартири сміття.

Надворі було вітряно, сутінки тріщали від розрядів близької грози. «Матінко рідна, — подумав він, — роздивляючись яскраві вікна, — коли ж я порозумнішаю?» Питання такого зразка надто пронизливі на тлі веселого маразму, який відбувається на сторінках цієї трагікомічної книжки.

Тим часом близьке ретро в «Червневій зливі» Тимофія Гавриліва прозирає крізь призму біографічних новел, з яких складається роман — наче втрачений рай, який починається з дитинства. У ті часи герой «знав, що все буде гаразд — на незайманщині по той бік шляху гнатиметься вгору густа лоза, з її пагонів майструватимуть гнучкі луки, а мама житиме, скільки триматиметься Земля».

Історія становлення героя — нетипового сучасника великих і не дуже звершень — охоплює понад півстоліття, займаючи добре виписаний проміжок у цілих сім символічних розділів, від «Наших дітей» до «Української Герніки». «Вісімдесяті тхнуть алкоголем і сечею, особливо ранні. Траурними маршами і солодкою водичкою по три копійки. Як у такій атмосфері могло вирости нормальне покоління?» Побутові подробиці, філософські осмислення, флешбеки пам’яті й камбеки нещодавніх подій, які несподівано відлунюють вже у нашому сьогоденні. Все пов’язано у цій прозі, все закільцьовано, ґрунтуючись на найбільш ціпкому дитячому досвіді сприйняття «дорослого» світу.

У повісті харків’янки Марії Козиренко «Жуйка», в якій нас закидають у недалеке майбутнє, є, звичайно, й історія кохання, і те ма творчості. Тут є навіть алюзії на «федеративні» на слідки сьогоднішньої політики — від Києва до Харкова і далі — скрізь. «Коли Марц купував квитки з Кишинау до Хака (з пересадкою в Кейситі), по вокзальному гучномовцю якраз передавали класику — The Road to Hell, якою уже кілька років саркастично проводжали потяги до міст у східній частині Крайну».

За сюжетом, вуличний музикант, який живе в суспільстві майбутнього, де не залишилося не тільки справжньої музики, але й живих інструментів, зустрічається з винахідником, що влаштував світові таке веселе життя. І ось вже цікаво, що ж може статися, якщо в цьому самому житті невдалий переклад кількох сторінок Достоєвського, помилково «переміщених» до мусульманського світу, раптом опиниться — чи минеться? — на столі східного владики.

І невже це може бути сприйнято, як ультиматум західного світу? І його наслідки призведуть до неминучого хаосу, війни, таємничого зникнення людей і того положення застиглої 3Dнірвани, в якому опиняться головні герої цієї захоплюючої книжки? Кожному, напевно, варто окремо уточнити для себе такі речі, прочитавши цю незвичну повість, в якій передбачено і війну на сході України, і дещо інше, більш глобальне.

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Leave a Reply