Пророцтво Руданського, Герніка і Чорнобильська катастрофа

Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ

1601

Сьогодні Україна і світ згадують скорботну річницю Чорнобильської трагедії. Відомий український поет Станіслав Чернілевський пише про дивовижні літературні передбачення найбільшої катастрофи XX століття.

Серіал «Чорнобиль» оживив у пам’яті рядки, прості,»навіть плакатні», як я тоді писав, що з’явилися за кілька років перед катастрофою:


Сьогодні одного народу пітьма
загрожує стати пітьмою народів;
сьогодні у нас уже води одні,
вітри над Землею в одній круговерті,-
сьогодні хвилина малої брехні
загрожує стати хвилиною смерті.

На велику гіркоту й прикрість те, що сталося 26 квітня 1986 року, показало, що брехні людській начхати на Землю й на існування життя.
Нагадаю: було інше, майже містичне попередження: 26 квітня 1937 року німецька й італійська авіації майже знищили бомбардуванням маленьке баскське містечко Герніку і його мешканців.

Пабло Пікассо
Герніка, 1937
Guernica
Полотно, Олія. 349 × 776 см
Музей королеви Софії, Мадрид

Того ж таки дня, до глибини серця й крові вражений Пабло Пікассо розпочав своє трагічне полотно і завершив його практично через місяць. Я абсолютно переконаний в невипадковості збігу дат: «Герніка» генія- не лише свідчення, а й попередження: коли пильно й уважно вдивитися в текст зображення можна пересвідчитися, що це й про Чорнобиль — і про будь-яку тотальну брехню. А нетотальної тепер не буває.
Було й значно раніше попередження: 25 серпня 1857 року- саме того року, коли Тарас Шевченко створив два свої шедеври «Неофіти» і «Юродивий» («І тюрма/неначе ширшає…»//»Молітесь правді на землі/А більше на землі нікому/Не поклонітесь. Все брехня…//А вас, моїх святих киян,/ І ваших чепурних киянок/ Оддав своїм профосам п’яним/ У наймички сатрап-капрал./Вам і байдуже.//- тож того-таки року Степан Руданський написав дві поезії — «Над колискою»:

Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть- мову рідную
На чужую зламати…
І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом’янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…
і «Могила» (тобто між віхами обох поезій лежить увесь людський вік):
<….>
Задряпало рало,
І в рани насіння
Нерідне запало.
Запало насіння,
Коріння пускає
І силу чужую
Без жалю спиває…
І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!…
Чорнобилю много!
Подивіться люди!
Но Бог святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап’ята буда.[саркофаг?-С.Ч.]
На верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І «Вічную пам’ять»
Божий птах співає.

Нагадую — це 1857 рік!
Не почули? Не почують?- Чи «прилетять зо всього світа / Святиє мученики. Діти / Святої волі. / » (Т.Шевченко)?
Коли стався Чорнобильський вибух, з мене вирвалися такі рядки (подаю їх лише як безпосередні тодішні прямі свідчення- і не більше: може, комусь колись для чогось знадобляться):

1.
Не на рік, не на сто, не на тисячу літ
відмирає земля. Цвіт, і корінь, і плід
перед небом уже- як брудні муляжі
на провальній межі, на крихкім рубежі.

Ми впритул підійшли до смертельного дня.
Нас карає природа і наша брехня
проти неї і себе- тотальність ганьби.
Ми загинемо всі. Через те, що- раби.

Нам відомста. Вона набрякала давно.
З віроломства по краплі стікала на дно.
З віроломних втручань і тупої бридні
загусала до часу на темному дні.

Ти, поете,- який ти мугикав мотив?
Що ти людям писав? Чим за це заплатив?
Ти пишався, що слава до тебе гребе,
І тихенько втішався, що б’ють не тебе.

Ти, селянський нащадку,- з-під яблунь і слив
скільки кревного ґрунту вдогідь постелив
під вали директив- і радів, що в обхід
маєш вигоди більше ніж має сусід?

Ти, актрисо, що зіткана з фата-морґан,-
як ти праведно повнила ротом екран,
як ти рвалася в блиск, хоч і знала сама,
що туди непродажного шляху нема.

Ти, що цеглу ліпив і чавун виплавляв,-
чий ти гріш заробляв, що так хмільно
гуляв
по землі, де колись твої предки росли,
що над ними лукаво тебе вознесли?

Ти, учителю, роботе вистиглих слів,-
з молодої зеленої глини голів,
не заходячи в храм, не виходячи з рам,
ти роками програми ліпив для програм.

Ти, всезнавцю, що врізався в корінь зорі,-
ти осліп, коли небом пішли пузирі?
Ти амбітно забув, що стоїш на краю,
і хапливо бетонив придумку свою.

Та з бетонного дня і з бетонного дна
пантрувала живе нуртина процідна
і в безпечній пітьмі вижидала пори,
щоб достало вогню простромить бункери.

Матері! Не народжуйте завтра дітей!
Ви притрушені пилом утробних смертей.
Ваші лона отруєно чорним зерном,
що простромиться в руна бридким волокном.

І не буде прокльону, жалоби й журби.
Ми загинемо всі- через те, що раби.
Нам відомста. Провістя трагічних
простерть:
Україна- Чорнобиль- уранова смерть.
3 травня 1986 року, Ірпінь.

2. 
Сьогодні бачив мертві стіни,
ліси порожні та німі.
Маленький кутик України-
безлюдний весь, як по чумі.

Чума підземна, всепроникна,
людьми порощена чума,
прошила гнізда, нори й вікна-
і все мов є, але нема.

Нема нікого. Все пропало.
А те, що є,- цілком не те.
Лиш паперове теліпало
по мертвій вулиці мете.

Хто вигнав дух життя живого
і жалом жили осуша?
Чого так жалібно і вбого
застигла стиснута душа?

Кругом злорадці й боягузи:
котрі гризькі, котрі слизькі,-
мов чорні ворони з галузи:
«А ми- такі, а ви- сякі!»

Вода в отруйній каламуті,
діброви темні та рябі.
І я- від немочі та люті-
не маю мужності в собі.

Коби ж я знав.. Знаття старцює.
Лиш голизна та німизна.
Душа озлоблено працює
і не прощає, хоч не зна,

кому та що прощати треба,
кого судить, в чиїм роду-
за те, що вітер сіє з неба
не на роки лиху біду.

Безжальні жала- до потомства.
Порожній край. Ніхто. Ніде.
І тільки помста, тиха помста
в глухому дереві гуде.

І тільки теча живосічна…
І там, за склом, в розмитій млі-
страшне, мов нещадь, вже довічна,
мовчання вбитої землі.

4 травня 1986 року, Ірпінь.

 

Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ

Leave a Reply