Оксана Радушинська про інклюзивну освіту і свій новий книжковий проєкт

1199

Повість Оксани Радушинської «Метелики в крижаних панцирах», котра 2015 року вийшла друком у Видавництві Старого Лева, нещодавно було перевидано в аудіо версії. Звуковий варіант книги створили з акцентом на людей із порушенням зору. Проєкт, без перебільшення, став подією у площині інклюзивної освіти.

Про важливість теми свідчить хоча б той факт, що замість трьох запланованих презентацій проєкту «Особлива книга для особливих дітей», відбулося вже тридцять таких літературно-соціальних зустрічей на Хмельниччині, у Львові, Івано-Франківську, Вінниці, Києві.

Ідея перетворення паперового варіанту повісті в аудіо формат належить працівникам Хмельницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Шевченка. Саме вони на початку минулого року вирішили подати проєкт «Особлива книга для особливих дітей» до Українського культурного фонду. Обрали номінацію «Мистецька інклюзія». Авторка проекту, працівниця книгозбірні Олена Цісарук звернулася до авторки книги Оксани Радушинської за дозволом використати твір «Метелики в крижаних панцирах».

Оксана Радушинська: Авжеж, я без вагань погодилася! Надто, коли довідалася про соціальну складову проекту – створити аудіо книгу, в першу чергу, для слабозорих і тотально незрячих дітей. Більше того, я залюбки взялася до реалізації задуму. Бо ж, як для авторки, мені важливо, аби про мій твір дізналася якомога більша кількість читачів.

Розповідає про проект директорка бібліотеки для дітей, заслужена працівниця культури України Валентина Черноус:

Довго роздумувати над ідеєю проєкту не приходилось. Молода команда бібліотеки, яка була задіяна до обговорення ідеї проєкту, пропонувала різноманітні варіанти, але, на мій погляд, всі вони були просто мріями. Ми довго сперечались. І тільки один варіант, який запропонувала Олена Цісарук, а саме створення аудіокниги за повістю «Метелики у крижаних панцирах» відповідав вимогам програми і нашим прагненням.

А чому саме «Мистецька інклюзія»? Бібліотека довгий час працює у реалізації бібліотечної інклюзії. Це бажання надати доступ усім дітям до книги, бібліотеки та інформації. Позбавити дітей фізичних та моральних бар’єрів.

У стінах бібліотеки часто бачимо читачів із шкіл № 32 та № 33 міста Хмельницького. Це діти з вадами зору та слуху. Це прекрасні діти, тільки у них інші можливості. Тому ми вирішили допомогти їм і створити новий культурний продукт.

У процесі реалізації проєкту найбільш неочікуваною стала велика зацікавленість усіх партнерів, колег і друзів. Ми передбачали, що він стане мистецькою подією подією – нова аудіо книга. А він став надзвичайно соціальним. І, як виявилось, усіх хвилює тема інклюзії, а вголос бояться говорити, а тим паче – відкрито і так відверто.

Разом з командою проекту, з Оксаною Радушинською ми змусили багатьох подивитись іншими очима на проблему, багатьох «проснутись», багатьох долучитись і, я надіюсь, багатьом дітям допомогли перемогти свої страхи і невпевненість. А дорослим дали приклад, як спілкуватись та обговорювати проблеми і не тільки інклюзії.

Аудіокнигу записували і монтували на базі Старокостянтинівського районного радіомовлення (режисер запису та монтажу Сергій Грищук). До озвучення окремих персонажів залучили професійних акторок Хмельницького академічного театру ляльок «Дивень» Лідію Корницьку та Лідію Місюренко, відомого телеведучого Андрія Романіді, текст автора начитала Оксана Радушинська. Головних персонажів книги – тринадцятирічних Артема і Ярину – озвучили їхні однолітки, учні старокостянтинівської ЗОШ №8 Ліза Суліма і Богдан Козачинський. Утім, уже в процесі роботи в команді проєкту зрозуміли, що хочуть, аби «заговорили» усі персонажі. Дуже різні за віком, за емоційним наповненням, за характерами.

Оксана Радушинська: Отоді я почала запрошувати до студії своїх друзів, знайомих, колег, чиї голоси мені були співзвучними з тими голосами персонажів повісті, котрі звучали в моїй уяві, коли писала текст. Отак в нас відбувся дуже цікавий соціальний експеримент – люди різних професій, часом геть не дотичних до акторства і публічних виступів, подарували свої голоси персонажам книги, аби їх змогли «побачити» ті, хто «бачить» за допомогою звуків. Ніхто не відмовив у моєму проханні. Хоча для декого запис у студії був першим подібним досвідом у житті. В результаті в нас утворилася команда з двох десятків акторів-волонтерів – троє школярів (Єлизавета Суліма, Бондан Козачинський, Віталій Уродинський), студент (Вадим Маєвський), методист районного відділу освіти (Богдан Макар), бібліотекарки (Валентина Черноус, Олена Цісарук), очільниця управління культури Хмельницької області (Ірина Трунова), спеціаліст ІТ (Ігор Вилегжанін), звукорежисер (Сергій Грищук), викладачка гри на скрипці (Ольга Безносюк), продавець-консультант (Денис Грищук), пенсіонер (Петро Радушинський), лікар реанімації (Олександр Довгань), поліцейський (Анатолій Кондратюк), військовий (Олександр Петрук), шоумен-телеведучий (Андрій Романіді), журналістка (Оксана Радушинська), акторки (Лідія Корницька, Лідія Місюренко). Відтак маємо не начитку тексту одним голосом, а справжню радіоп’єсу.

Керівниця управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької ОДА Ірина Трунова озвучила персонаж неординарної і жорсткої за вдачею мами головного героя. Відповідно до сюжету, заслужена артистка України, інтелігентна пані критично постала проти відносин її сина з неповносправною дівчинкою.

Оксана Радушинська

Кор.: Пані Ірино, чи багато спільного у Вашому характері з характером Вашого персонажу?

Завжди цікаво озвучувати персонажів за характером не схожих на твій. Це ж цікавоперевтілюватися. Коли ще можна побувати, скажімо, царицею? Тільки у казці! Що ж до мами-«айрон леді», нічого спільного з моїм характером. Вона – заслужена артистка України зі складним характером, чоловік режисер, все – до її ніг: квіти, шанувальники, гарні слова. Тільки за будь-яких умов потрібно залишатися людиною! Таких жіночок краще будемо начитувати, аби інші розуміли, якими не потрібно буди!

Кор.: Запитання не до акторки проєкту, а до чиновниці: чи затребуваною натепер є аудіокнига? Чи варто витрачати кошти на таку справу? І хто, в першу чергу, має підтримувати схожі проєкти?

Варто ініціювати і підтримувати! Напевне кожен із чиновників повинен спробувати себе як актор, тоді він зрозуміє важливість аудіокниги. Ця робота захоплює. Власне, хочеться щоб підтримка була на державному рівні, а ще аби відгукувалися меценати. Аудіокнига полегшує наше життя, робить його яскравішим!

«Метелики у крижаних панцирах» – не просто аудіо книга. Це – аудіо, конвертоване у формат DAISY.

Оксана Радушинська: До роботи над цим проєктом я нічого не знала про формат DAISY. Певно, як і більшість з нас. Разом з тим, це – навігаційна оболонка, котра робить лінійне прослуховування аудіотрека більш мобільним для людей зі слабким зором. За допомогою стрілочок вгору-вниз незрячі слухачі можуть робити закладки, повертатися до прослуховування певних сцен чи опису природи, героїв повісті. В Україні функціонує єдина DAISY-бібліотека у Львові. Конвертацію у DAISY-формат нашої аудіокниги тривалістю звучання 4 години 40 хвилин здійснили фахівці Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка».

Авторка проекту, працівниця дитячої бібліотеки Олена Цісарук є постійною ведучою усіх презентацій. Розповідаючи про аудіо книгу, використовує аудіовізуальні, вербальні, інтерактивні складові, моменти інтерв’ю і мистецькі вставки.

Кор.: Пані Олено, наразі – замість трьох планованих – відбулося вже тридцять презентацій. Яка з них була для Вас особливою і в чому та особливість?

Мабуть, усі презентації були особливими – щоразу різні за віком чи за фахом аудиторії, інший склад учасників команди, а від цього якісь нові акценти, інші емоції та враження. Найбільш хвилюючою, безперечно, − перша. Дуже хотілося, аби ця подія мала відгук у серцях усіх присутніх. Коли у залі зазвучали перші рядки створеної аудіокниги і пара закружляла у вальсі, здалося, що просто затамувала подих, а видихнула тільки по завершенню заходу. Безмежно вдячна усім, що все відбулося саме так − усі виступи та музичні вітання були надзвичайно щирими, а сюрпризи вдалися. А найбільш неочікуваною, напевно, коли красилівська громада запросила нас утретє представити проєкт. Це стало приємною несподіванкою і підтвердженням, що ми зробили хорошу справу, яка дуже потрібна суспільству.

Кор.: Якою була Ваша мета максимум на процесі задуму проєкту?

Починаючи працювати над аплікаційними формами, визначили головні завдання щодо створення аудіокниги за повістю «Метелики в крижаних панцирах», популяризації творчості автора та привернення уваги суспільства до теми інклюзивності. Згодом, зрозуміли, що наш проєкт може бути спрямований і на дітей з порушеннями зору та тотально незрячих. Тоді зявилася ідея щодо конвертації продукту у формат DAISY і виникла назва «Особлива книга для особливих дітей».

Кор.: Станом на тепер презентація аудіокниги – це вже не лише про літературу. Ми говоримо про підліткові проблеми, близькі для багатьох старшокласників. Чи готові юні слухачі сприймати розмови про рівність кожного з нас? Чи ефективним є такий спосіб психологічної взаємодії з підлітками?

Так, думаю, що готові. На презентаціях бувають різні діти, вони по-різному реагують на те, про що ми з ними говоримо − хтось легко приєднується до обговорення, жваво реагує на відео чи аудіофрагменти, посміхається чи схвильовано аплодує, а хтось, поводиться досить стримано, але у їхніх поглядах бачимо розуміння важливості цих тем. Щодо другого запитання − без сумніву, ось такий спосіб психологічної взаємодії, у якому ми не намагаємося когось у чомусь переконати чи нав’язати свою думку, а спілкуємося про життя, яким воно є, і як кожен з нас може змінити його, аби воно стало кращим, є досить ефективним та важливим.

Працюючи над озвученням персонажів у студії, команда постійно тримала в пам’яті те, що основною цільовою аудиторією майбутнього мистецького продукту є незрячі люди. Відтак усі фрагменти голосів надсилали для прослуховування експертам з обласної організації УТОС. Вони остаточно, так би мовити, затверджували акторів – чи фотогенічними, чи «образними», чи легкими для сприйняття на слух є їхні голоси. Нікого не забракували!

Серед тих, хто став частиною команди проєкту в якості актора-волонтера начальник 42 Гарнізонного будинку офіцерів, майор Олександр Петрук.

Кор.: Ти долучився до реалізації проекту «Особлива книга для особливих дітей» – озвучення повісті «Метелики в крижаних панцирах» для незрячих дітей. Як вважаєш, чи повинні громадські, волонтерські організації займатися втіленням в життя соціальних проєктів, чи це має бути прерогатива відповідних державних інституцій? У чому переваги і прогалини тих та інших? І ще – власні враження від такої роботи?

Так, повинні. Навіть зобов’язані. На жаль, державні інституції (з досвіду) обмежені бюрократичними рамками – ідеї проектів мають пройти «сім кіл» погоджень та затверджень у різних кабінетах. Фінансування державних проєктів здійснюється з державного бюджету, котрий має певні фінансові рамки. Державні «мужі» не завжди переймаються доцільністю втілення творчо-соціальних ідей, користуючись правилом «навіщо воно треба?» Загалом, гається дорогоцінний час для впровадження навіть ідеї проекту. Волонтерам у цьому напрямку легше, адже у волонтерській спільноті НАБАГАТО більше креативних та здравомислячих людей. Потрібна ідея – «їх у нас є!» Потрібні кошти – гукаємо небайдужий люд. А у світлі останніх подій, волонтерам довіряють більше, ніж державним структурам. Що ж до вражень від роботи над аудіо книгою… Можна однією фразою? «ДАЙТЕ ЩЕ!!!»

З кожним роком зростає потреба в аудіо книгах. Йдеться не лише про людей з вадами зору, а й про школярів, котрі мають осилити чималу шкільну програму, відтак частину літературних творів можуть не читати, а слухати. Зрештою, це – ненав’язливий, неагресивний спосіб прилучення широких верств населення до літератури, до ознайомлення з творами художнього мистецтва. Це – не зайва популяризація авторів. Тому очевидно, що потрібно озвучувати РІЗНУ літературу – сучасників, класиків, дорослі, дитячі, перекладні книги. Ось тільки не забувати про дотримання авторських прав, про дотримання норм правопису, зокрема наголосів, про чітку дикцію і приємний тембр голосу того, хто береться до справи озвучення книг.

Ігор Вилегжанін – один з акторів проекту. Озвучив роль персонажа другого плану. І став незамінним під час презентацій. Звуковий та відео супровід кожного заходу «Особливої книги для особливих дітей» – його сфера відповідальності.

Кор.: Яких вражень, людей, емоцій, додалося в твоєму житті з появою цього проєкту?

Вперше брав участь у якості актора в подібному проєкті. Адже я звик сидіти не перед мікрофоном, а за пультом. Цей проєкт подарував мені багато приємних вражень, неоціненний досвід та знайомств з новими людьми, які з партнерів по проєкту стали справжніми друзями. Ніхто з нас навіть не очікував, що наша аудіо книга матиме такий ажіотаж. Знову і знову запрошують завітати з «Метеликами…» до нових міст і сіл. Навіть свій день народження я святкував у поїздці на презентацію до Івано-Франківська! Під час поїздок та презентацій знайшов не лише нових друзів, а й роботу. Оскільки саме в дорозі у нас виникла ідея створити інформаційний медіа-портал, з яким стартуємо у березні.

За цей час я на стільки звик подорожувати по містах нашої країни, що коли трапляється велика перерва між презентаціями, з’являєтся відчуття, наче чогось не вистачає.

Але цей проєкт – не тільки гарні та позитивні емоції, це ще й важлива місія: донести до людей те, що люди з особливими потребами не є меншовартісними, вони такі самі люди. Також формат аудіо книги, адаптований для незрячих людей, дозволяє їм «прочитати» цю книгу. Дуже приємно коли те, що ти робиш, те до чого доклав частинку себе, приносить корисні плоди та робить світ кращим.

Перша презентація аудіо книги «Метелики в крижаних панцирах» відбулася у вересні 2019 року в Хмельницькій обласній бібліотеці ім. Тараса Шевченка – для журналістів, освітян та громадських організацій. За кілька днів по тому побували на Книжковому Форумі у Львові. А потім знову – Хмельницький, для школярів. На цьому команда планувала зупинитися, але… почали запрошувати до шкіл, до бібліотек, до ВИШів. Натепер команда побувала з «Метеликами…» у Києві, в Івано-Франківську, у Вінниці, у міських та сільських школах Хмельниччини, тричі (!) у м. Красилові на Хмельниччині, в Інституті соціальних технологій та Університеті «Україна». Цільова аудиторія – від п’ятикласників до пенсіонерів, люди з інвалідністю і без. Презентації аудіо книги вже давно вийшли за межі суто літературної теми.

Про значення інклюзивної літератури і загалом про труднощі, з якими стикається людина з інвалідністю у процесі соціалізації чудово знають у Університеті «Україна». Адже це – єдиний в державі вищий навчальний заклад, повністю адаптований для здобуття вищої освіти людям з інвалідністю. Не випадково одна з презентацій аудіо-«Метеликів» відбулася саме для студентів цього вишу. Тим більше, що Оксана Радушинська свого часу закінчувала університет «Україна».

Про враження від презентації розповідає керівник Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», професор Наталя Барна:

Я дійсно під враженням від чудової презентації мистецького проекту! Це той феномен літературної творчості, який дуже потрібен для сучасного школяра у нашому бурхливому світі, визнанням цього твору є вже той факт, що ця повість внесена у програму позакласного читання у загальноосвітніх школах України. Оксана, це Золотий фонд інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», це людина унікальних можливостей : вона відомий журналіст, радіо та телеведуча, письменниця, громадський діяч, волонтерка! Це творча та професійна особистість!

Оксана Радушинська: Ми говоримо про життя, про соціалізацію, про відносини між ровесниками, між представниками різних поколінь. І наш головний меседж – ми всі рівні, нас всіх однаково болить – фізично та емоційно, ми всі хочемо бути щасливими і маємо на це право! А політ наших «Метеликів…» триває!…

Оксана Радушинська, Сергій Грищук

Фото Петра Радушинського

Leave a Reply