«Самотинність Одіссея», або СТУС як міф у поемі О. Коротка

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

1210

У поемі «Стус» Олександра Коротка чітким є розмежування на полюси, уся поема нагадує сітку з координатою віссю.

Тарас Шевченко – Василь Стус – одна площина;

і були думи твої,

Стус,

піснями Кобзаря.

Поруч із цим показано світ баланди-зеків-табору ГУЛАГу-Магадану – це вже інша площина, деморалізована, змізернена в духовному плані.

Ось зона мальства –

оаза

сталінського щастя,

це звершень

видатна прикмета,

тут гартувалась

сталь

Страни Совєтов,

тут злиднів

й голоду

свій перший

відбував я строк

Стус (у назві поеми немає імені, оскільки йдеться про символічну «брендизацію» прізвища, говорячи сучасною мовою; або ж маємо вияв міфотворення, у якому прізвище є синонімом долі в метафізичному розумінні й мислиться як частина більшого міфу, який у поемі є Україна) як міф України – одна площина, трагедія звиродніння людини – інша.

Василь, хто ти?

Я – це я, я – Батьківщина,

я – мій народ,

і не зламать мене,

його і нас,

допоки віра в нас живе.

У художню матрицю поеми вписано «живий текст» Василя Стуса, вкраплення реальності, узяті з листа «До сина» й щоденникових табірних записів. У них відчутний особливий голос, не гіперболізований, але вільний, щирий і незламний.

Цей живий голос здатний знівелювати будь-яку постправду. У системі художнього твору він працює на нівелювання меж між реальним і міфологічним: голос Стуса з реальних щоденників перетворюється на міфологічний знак-символ, який існує понад часом і простором.

О. Коротко написав поему-символ із виразною міфологічною інтенцією, яка утверджує Василя Стуса в площині високої культури і великої України. Під високою культурою розумію ті вершинні в естетичному плані твори українських і зарубіжних авторів, які сформували світогляд поета, які визначили його філософію прямостояння, його чин боротьби.

Тобі вітри читали

Вергарна,

Рильського та Бажана,

допоки,

равликом згорнувшись,

ти спав

на їхніх

чуттєво-крижаних

долонях.

Стус у поемі і людина, і легенда, і батько, героїчна постать, і міфологічний феномен, який разом із міфом Шевченка витворює трансцендентальний міф України. Міф незламної України побудовано зокрема і з символічного дискурсу Василя Стуса. Образ поета гіперболізований, збільшений, образ Василя Стуса як літературна репрезентація в поемі побудовано на принципах гіперболи, яка аж ніяк не нівелює людськості, тепла, внутрішнього світла. Навпаки, уведення «реального» голосу дає можливість створити текст, від якого відчутний вкрай потужний сугестивний ефект. Усе в поемі працює на створення естетичного переживання, яке настільки потужне, що сконструйовану реальність сприймаєш як міфологічний простір, у якому ідеться про протистояння світів, про онтологічний розрив і екзистенційний вибір.

Стус як художній образ має частину Божого духу, тобто «те, що не вмирає», як не вмирає і Україна в міфологічному потрактуванні О. Коротка. Натомість точно (аж до огидного жаху) показано і світ низу, пекла, світ тюремного ув’язнення, у якому показано, як сильно може впасти людина. Вибір – знакова категорія в художньому світі поеми, бо кожний обирає або шлях угору, або донизу.

Стус героїзований і міфологізований, проте поштовхом до цього став особистий внутрішній вибір. Наявність людського й детонує крах в’язниці, визначаючи здатність людини підніматися, іти вгору, осмислювати себе і реальність, щоби протистояти їй, оскільки лише так можна чинити опір абсурду.

Окремі фрагменти поеми «Стус» вражають трагічним пафосом, який сприймаєш зримо. Читачеві передається відчуття метафізичного жаху. Передусім у кількох ніби побіжних фразах про пережитий голод. Образ Голодомору є ще одним чинником творення вічної України як України-міфу.

Поемі властиві форми архаїчно-міфологічного мислення, для якого найважливішим був мотив переродження, апокатастазису, палінґенезії, відродження у вогні (екпірозис). Усі ці мотиви поєднано в образі Стуса, який у поемі О. Коротка гіперболічно-людський і людяно-героїчний. І поруч із цим поетові вдалося сконструювати інший «ігровий світ», який існує в зниженому регістрі. Світ тюрми — це світ гри, за якою немає референції, бо там не існує Бога, віри, сили… Там лише «№пластилінове небо».

Вповзають зміями

у сни твої

товарняки років,

попереду

дрезина днів

волоче баланди

етапної розсаду

лабіринтом

п‘ятирічок,

і сльози

зеківських салютів

шрапнеллю

ліплять решето

із пластилінового

неба

Це гра, яка відбувається в людській координатній площині, і в цій демонічній грі сила береться зі слабкості (а не з самоперетворення через самопізнання), девальвованої жорстокістю. Жорстокість видається за силу, слабкість масковано за хижацькими нападами, в культі – здатність підкорювати іншого. Але Інший – це, за І. Кантом, явище-в-собі, і жодна тюремна система не здатна зрозуміти, ідентифікувати те, що відбувається всередині людини. Зокрема ж дослідити процес переходу людини в героя, напівбога, бога, якого уже не спинити, бо він виростає зі світової культури, зі світової думки, яка утверджує екзистенційні, а не препозиційні істини.

О. Коротко створює літературну візію життєтексту В. Стуса, послуговуючись моделями поєднання факту й естетичної реконструкції, яка має створити ідеальний образ СТУСА як міфу нової України, яка завдяки таким героям оновлюється й стає незнищенною. Ідеалізація дає можливість розмежувати те, що здатне гнити, деформуватися, сполучатися з найнижчими бажаннями, і те, у чому немає обмежень, де людина стримить у простір трансцендентальний, стаючи водночас героєм, але не для себе, а в собі (самособоюнаповнення як етична максима й чинник становлення, ставання в собі повною Людиною).

Незламний я,

байдужі

їхні варварські

суди.

Спускаюсь я з гори,

здіймаюся

на гору –

судити не мені,

на це Господня воля

Цей процес незворотний, на якомусь етапі він уже непереборний, коли екзистенційне починає визначати спосіб самоусвідомлення й бачення своєї культури, мови та історії. Тоді Василь Стусом стає СТУСОМ, як показав у однойменній поемі О. Коротко.

Leave a Reply