СТІНА
Моїм друзям
Давно, давно їх зникли тіні,
І тільки в дзеркалах небес,
Мов крізь вселенську павутину
Їх образ в пам»яті воскрес.
І чую Станіслава голос,
Його думок гарячий рій.
Його метафори стоколос
У соцреальності чудній.
Він з тих забутих метеорів,
Блукальців неземних світів.
Із недоведених теорій,
Що нам відкриті в майбутті.
Хорольських хвиль зелена скибка,
Бузковий вир, де Саржин Яр.
Він золоту не слухав рибку,
Його спалив безцінний дар.
І як же страшно повернулось
Те колесо залізних літ…
Мов з-під землі мені почулось:
-Не треба, брате, й так болить.
Ще інший голос чую з ночі,
Із хутора Гребіники:
— Я цвіт терновий бачить хочу,
І квітів польових вінки.
Це той Василь, що сині верби
На мокрий посадив асфальт.
Що сплів матерію і небо,
І долю обернув на жарт.
О ні! Вона не жартувала
Серед базарних божевіль.
Прийшла спокутою печалі,
Як в торбі пожовтіла сіль.
І та кватирка не відчиниться,
Неначе двері в інший світ.
І клен старий стоїть на милицях,
І все не хоче зеленіть
2.
А Харків знов зміїну шкіру
Вже скинув, кільчиться кублом.
І він шукає нову віру,
Нового звершення закон.
Тож ті апостоли, як старці
Прийшли до храмових воріт.
Колись на розі їм по чарці
Вже наливав зрадливий світ.
Й вони хмеліли чадом слави,
І в ризах плутались своїх.
Дракон у спину їм, двоглавий
Знов видихав вселенський гріх.
І я стояв там, як прибитий,
І в спину теж мені пекло.
Бо кожна зірка зна орбіту,
Що Провидіння нарекло.
3.
І від вогню я прихилявся,
Аж поки півень заспівав.
І той святий Петро подався
У рай, що Бог йому віддав.
Я наковтався чаду слави,
У ризах плутався олжі.
Спіткнувся вже в козацькій лаві,
Та й зупинився на межі.
І так стою на ній, хитаюсь,
На соломині золотій.
Не прагну я сьогодні раю,
Мовчу у спокої святім.
Біля Стіни всі метушаться –
Нема драбини, як назло.
Я знаю – за Стіною щастя
Нема, й ніколи не було.
І ті ключі Петру від раю,
Що милосердний дав Господь.
Це просто те, що не вмирає,
Як не вмирає мій народ.
Хай ми повержені, безликі,
Продажні діти битія.
Та є у нас, оте, велике,
Що там, за нами, возсія.
Воно прокинеться в пожарі,
І усміхнеться у вогні.
І з гуркотом впадуть примари
У чорні, окаянні дні.
Харків 10.05.20.
Леонід ТОМА
Leave a Reply