А також інші цінні поради від Нобелівського лауреата 

Кадзуо Ішіґуро, 65 років, автор відомих романів «Залишок дня», «Не відпускай мене» і «Похований велетень» (в українському перекладі відповідно 2019, 2016, 2018 рр.), є Нобелівським лауреатом з літератури 2017 року. Твори Ішіґуро давно викликають захоплення. Вони створюються, здавалось, майже без особливих зусиль, представляючи собою багатогранні сюжети з ясністю холодної води, при цьому автор жваво експериментує з жанром, стилем та темою. Письменник також відрізняється тим, що належить до небагатьох авторів, чиї роботи отримують високу оцінку критики та комерційний успіх, що є непростою справою. Тож, якщо вам захочеться слідувати його шляхом (хто б цього не хотів), то ось міркування Ішіґуро про творчий процес: що йому подобається бачити (і що він терпіти не може) в літературі, а також кілька порад для молодих письменників.

Не пишіть про те, що знаєте

«Пиши про те, що ти знаєш» – це найдурніше, що я чув. Це спонукає авторів писати нудну автобіографію, штовхаючи їх у протилежний бік від розпалювання фантазії та свого потенціалу. (З інтерв’ю для ShortList)

Забудьте про межі жанру

Чи може бути так, що ми вважаємо жанровими межами речі, які були винайдені видавничою галуззю відносно нещодавно? Я розумію, що за певних обставин можна сказати, що існують певні стилі, і ви, напевно, можете з користю ними послуговуватись і ділити розповіді за цими стилями. Але мене турбує, коли читачі та письменники сприймають ці межі занадто серйозно, і думають, що відбувається щось дивне, коли їх перетинати, і що треба дуже ретельно продумати, перш ніж це робити… Я хотів би бачити розбивку на більше частин. Я думаю, що моя суттєва позиція полягає в тому, що я проти будь-яких «поліцейських» творчої уяви, з якого боку вони б не приходили – з маркетингових причин чи з класового снобізму. (З розмови з Нілом Гейманом у The New Statesman)

Пишіть, звертаючись до емоцій, а не до моральних норм

Я не шукаю якоїсь чіткої моралі і ніколи не роблю цього у своїх романах. Мені подобається підкреслювати якийсь аспект людської сутності. Насправді, я не дуже намагаюся вказати, що ось це варто робити або оцього робити не слід. Я кажу, що таке у мене сприйняття. Для мене в романі дуже важливі емоції. (З інтерв’ю в HuffPost)

Насправді почніть з відносин

Раніше я думав у світлі розкриття персонажів – як розвивати їхню своєрідність та їхні індивідуальні особливості. Потім я зрозумів, що краще зосередитися на стосунках, а персонажі потім вимальовуються природним шляхом.

Стосунки повинні бути природними; має бути справжня людська драма. Я дещо підозріло ставлюся до розповідей, на які нанизують якусь інтелектуальну тему, коли герої, перш ніж продовжувати далі, зупиняються та дискутують.

Я запитую себе: «Що таке цікаві стосунки? Стосунки – це подорож? Стандарт? Кліше? Чи щось глибше, більш тонке, непередбачуване?» Кажуть, що персонажі бувають пласкими та тривимірними; ви можете точно так само говорити і про відносини. (З інтерв’ю з Річардом Бердом)

Щоб усунути відволікання, спробуйте «аврал»

Багатьом людям доводиться працювати довгими годинами. Що ж стосується написання романів, то, мабуть, існує загальне переконання, що після чотирьох годин безперервного писання зменшується віддача. Я завжди більш-менш тримався цього погляду, але з наближенням літа 1987 року я переконався, що потрібен радикальний підхід. Моя дружина Лорна погодилася… Тож ми з Лорною придумали план. Я на чотири тижні безжально вичищав свій щоденник і переходив у режим, який ми дещо загадково називали «аврал». Під час «авралу» я не робив нічого, окрім як писав з 9 ранку до 10:30 вечора, з понеділка по суботу. Я брав одну годину на обід і дві на вечерю. Я не переглядав (не кажучи вже про те, щоб відповідати) ніяку пошту і навіть близько не підходив до телефону. До будинку ніхто не приходив. Лорна, незважаючи на власний насичений графік, на цей період брала на себе мою частку приготування їжі та домашніх справ. Ми сподівались, що у такий спосіб я не тільки зроблю більший об’єм праці, але й досягну такого розумового стану, в якому мій вигаданий світ був би для мене більш реальним, ніж справжній… По суті, так був написаний «Залишок дня». Протягом усього «авралу» я писав від руки, не піклуючись про стиль або про те, чи написане вдень суперечитиме чомусь, що я писав в розповіді зранку. Першочерговим завданням було просто отримати ідеї, які б з’являлися на світ і росли. Жахливі речення, жахливі діалоги, сцени, які йшли в нікуди – я залишав їх без змін і продовжував орати далі. («Як я написав «Залишок дня» за чотири тижні», опубліковано в The Guardian)

Використовуйте «чорнові начерки»

Я маю два столи. Один має нахилену поверхню для письма, на другому стоїть комп’ютер. Комп’ютер датується 1996 роком. Він не підключений до Інтернету. Я вважаю за краще писати ручкою за своїм нахиленим столом, роблячи початкові начерки. Я хочу, щоб записи були більш-менш нерозбірливими для всіх, крім мене самого. Чернетки – це великий безлад. Я не звертаю уваги на те, що стосується стилю чи узгодженості. Мені просто потрібно розкласти все на папері. Якщо мені раптом приходить нова ідея, яка не відповідає тому, що було раніше, я однак її запишу. Просто я занотую, щоб згодом повернутися назад і у всьому розібратися. Далі я планую всю справу, виходячи з цього. Я нумерую відрізки і переставляю їх місцями. На момент написання чергової чернетки я маю чітке уявлення, куди рухатися. Цього разу я вже пишу набагато ретельніше… Я рідко пишу більше ніж три чорнових варіанти. Проте, є окремі уривки, які мені довелося переписувати знову і знову. (З інтерв’ю газеті The Paris Review)

Захистіть свій розум від небажаних впливів

Я вважаю, що коли пишеш, то збереження недоторканості свого вигаданого світу стає справжньою битвою. Насправді, коли я пишу, то майже навмисно уникаю всього, що стосується сфери, над якою я працюю. Наприклад, [під час роботи над «Похованим велетнем»] я не бачив жодного епізоду «Гри престолів». Все це відбувалося, коли я був цілком заглиблений в написання, і я думав: «Якщо дивитися щось подібне, то це може вплинути на те, як я уявляю собі якусь сцену, або може змінити створений мною світ». (З інтерв’ю для Electric Literature)

Зробіть обдуманий вибір

Більшість письменників мають певні речі, які вони вирішують цілком свідомо, а інші речі вирішуються менш усвідомлено. У моєму випадку вибір оповідача та обстановки робиться продумано. Вам треба дуже ретельно вибирати обстановку, адже від неї йдуть усілякі емоційні та історичні наслідки. Але після цього я залишаю досить велике поле для імпровізації. (З інтерв’ю газеті The Paris Review)

Будьте стриманими з алюзіями

Мені насправді не дуже подобається працювати з літературними алюзіями. Мені ніколи не хочеться займати таку позицію, коли я кажу: «Вам треба прочитати багато чого іншого» або «Ви повинні були здобути хорошу літературну освіту, щоб повністю оцінити те, що я роблю». Фактично мені, більше ніж багатьом іншим, не подобається працювати через літературну алюзію. Я просто відчуваю, що в цьому є дещо від снобізму чи елітарності. Коли я щось читаю, то мені, як читачу, це не подобається. Справа не лише в елітарності алюзій; це виводить мене з режиму, в якому я читаю. Я занурився у світ, а тоді, коли увімкнеться світло, я повинен робити якесь літературне порівняння з іншим текстом. Я опиняюсь вихопленим зі свого вигаданого світу, і мене просять використовувати свій мозок по-іншому. Мені це не подобається. (З інтерв’ю для Guernica)

Будьте уважні, якщо ви починаєте

Все будується на ранній фазі процесу. Важливо бути уважним щодо того, за який проєкт ви беретеся, точно так само, як ви повинні вивчити того, з ким хочете одружитися. У кожного це по-різному: ґрунтуватися на власному досвіді, краще писати на найбільшому віддаленні чи найкраще писати в певному жанрі. Не беріться за творчий проєкт легковажно. (З інтерв’ю з Річардом Бердом)

Підібрала Емілі Темпл

З англійської переклав

Микола ДЕМ`ЯНОВ

Джерело: Lithub