Ніколай Гумільов
ЖИРАФ
Щось руки тонкі обхопили коліна невлад,
Щось нині твій погляд у себе печаль увібрав.
Послухай: далеко, далеко на озері Чад
Мандрує разючий жираф.
Він вроджену стрункість граційну і ніжну дістав
І шкуру химерний малюнок йому прикраша,
Що має за рівню лиш місяць, як сяйвом на став
Той лине грайливо і відблиск тремтливий лиша.
В бігу він такий, як яскраві вітрила здаля,
Як радісна плавність пташиного лету стрімка.
Я знаю, що різні дива споглядає земля,
Як присмерком він в мармуровому гроті зника.
Я знаю веселі казки таємничих країв
Про чорну красуню, про пристрасть палкого вождя,
Та дощ із туманом надовго тебе отруїв,
Не віриш, що буде погода хоч перегодя.
І як розповім про тропічний розкішливий сад,
Про пальми стрункі, про пронизливі пахощі трав…
Ти плачеш? Послухай … далеко на озері Чад
Мандрує разючий жираф.
ІНДИК
В ранковій пам’яті колишній
Я луки згадувати звик,
Де царював кумир мій пишний
І божество моє – індик.
Він вільний був і злий, нівроку,
Мов пломінь, дзьоб його палав,
І за мої чотири роки
Мене він гостро зневажав.
Ні шоколад, ні мед, ні квіти,
Ні ананасовий напій
Були нездатні притлумити
Гіркий, невтішний сором мій.
І знову сором, горе, втрата
Прийшли з дитячих літ мені,
Бо ти, обожнювана й клята,
Спогорда жорстко мовиш: «ні!»
Та все мине– любов, неуспіх –
У круговерті днів і справ,
І спом’яну тебе крізь усміх,
Як ось індика пригадав.
Переклад Олександра Ткаченка
Leave a Reply