Ви пам’ятаєте історію Нарбутівського Збірника?
Почали мистецьку монографію ще за життя Нарбута, довго готували, пройшли крізь радянську цензуру, а коли видрукували наклад 1933 року, то майже всі автори були або репресовані, або розстріляні. Отже, Збірник в друкарні пустили під ніж. Хоч папір там був красивенний, спеціально із держзнаку виділений, друк також… Збереглося два випадкові неповні примірники. Один з них належить до колекції історика Сергія Білоконя, разом з іншими артефактами і творами Нарбута.
Сьогодні, 23 травня минуло рівно 100 років з дня смерті майстра (йому було всього 34). На ціле століття Нарбут став символом «українського стилю» в дизайні. Цього року легендарний Збірник нарешті побачить світ — з оригінальними статтями сторічної давнини, пізнішим дослідженням Сергія Білоконя і сучасним дизайном від Саші Биченка.
До ювілейного року готуємо ще кілька сюрпризів — онлайн виставка Нарбута в партнерстві з Українським Інститутом Модерного Мистецтва в Чикаґо (кураторка Мирослава Мудрак), англомовний каталог, конкурс дизайн постерів, і це ще не все! Наразі перебуваємо на етапі перемовин з Українським культурним фондом. Дивіться як «оживає» графіка Нарбута на нашій фейсбук-сторінці (автор Клим Палій).
Назва виставки — «Образний світ Георгія Нарбута і творення бренду», адже Георгій Нарбут відомий не лише абеткою і витонченими візерунками — він також є автором дизайну герба, банкнот Української держави і навіть крісел в Державному сенаті.
Георгій Нарбут народився на Сумщині, десять років прожив у Петербурзі, але після Лютневої революції, охоплений патріотичними почуттями, переїхав до Києва. Йому пропонують місце професора у новоствореній Українській академії мистецтва. Нарбут завзято працює, часом проводить ночі в друкарні (адже на вулицях тоді ще тривали перестрілки), а у вільний час приймає друзів у своїй квартирі біля Софії Київської, повної народних килимів, старовинного посуду і картин.
Короткі роки його життя у Києві були надзвичайно буремними як для мистця, так і для країни. Нарбута обирають ректором Академії, але одразу ж після цього владу в місті захоплюють більшовики, а згодом — денікінці. Академію позбавляють фінансування, і ректор переносить її до квартир, куплених на пожертви. Його власна вітальня перетворюється на майстерню графіки Академії. Невдовзі Нарбут підхоплює тиф, потім страждає від ускладнень. 23 травня 1920 року, через два тижні після того, як армія УНР знову увійшла до Києва, 34-річний художник помирає.
Стиль Нарбута впізнають навіть люди далекі від графіки. У своїх дизайнах для нової Української держави мистець надихався давніми автентичними символами — українським бароко, письмом Пересопницького Євангелія XVI ст. Тризуб, козак з мушкетом — такі звичні для нас елементи «українського стилю» — на той час були нестандартним і сміливим рішенням. І все це виконувалося на найвищому рівні. Ось як мистецтвознавець Федір Ернст писав про роль Нарбута у розвитку української книжної справи:
«Перед Нарбутом стояло завдання велетенського масштабу. Колись графіка, мистецтво книги на Україні процвітали. Пізніше через збезкровлення й нівелювання української культури російським урядом мистецтво книги занепало й позбавилось своїх національних рис, традиція перервалась. <…> завданням нової графічної школи було не обмежитись малюванням окремих малюночків до тексту, а відродити мистецтво книжки в цілому, підняти уміння самих друкарів, створити не тільки художню, а й національно-українську книгу, виробити свій, новий шрифт, перевиховати в художнім розумінні й усе громадянство»
Текст зі вступної статті
до каталогу посмертної виставки
творів Георгія Нарбута 1926 року
Видавництво «Родовід»
Leave a Reply