Зенон Коваль: «Батько зробив багато як член проводу ОУН…»

260

«До Львова приїхав Зенон Коваль, син Омеляна Коваля, багатолітнього члена Проводу ОУН(б), який починав свою роботу разом зі Степаном Бандерою, згодом – під проводом Слави Стецько», – повідомив мені професор Маркіян Мальський, декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

Радісною, приємною була наша зустріч. Про що ми говорили з сином видатного українського державотворця, – в інтерв’ю, яке й пропонуємо вашій увазі.

«Батько був непересічною людиною…»

-Пане Зеноне, можливо, розповісте для початку про те, ким Ви працювали?

-Добре. Отже, так: у юридичній службі міністерства зайнятості Бельгії – 4 роки; у Кабінеті міністра зовнішніх зв’язків франкомовного уряду Бельгії – 4 роки; директором департаменту міжнародних культурних зв’язків в Міністерстві зовнішніх зв’язків франкомовної частини Бельгії – 6 місяців; позаштатним радником Посольства України в Бельгії – з жовтня 1992-го до грудня 1994-го; виконавчим директором дорадчої ради при Президії Верховної Ради України – 6 місяців.

-А що то за Дорадча рада була?

-Вона помагала Президії ВР у важливих питаннях, які потребували закордонний досвід. До речі, до Дорадчої ради належали: колишній губернатор Центрального банку Швеції, колишній Президент Швейцарії, а також відомий вам Збігнєв Бжезинський.

Потім повернувся я до Бельгії – до Кабінету міністра зовнішніх зв’язків франкомовного уряду Бельгії – як радник. Від 1996 року почалася зовнішня кар’єра. Я був послом франкомовного уряду Бельгії: в Празі (1996-2000 рр.), Ганої (В’єтнам; 2000-2004 рр.), в Тунісі (2004-2008), у Варшаві (2008-2012) – разом з Маркіяном Мальським. Згодом повернувся на 1,5 року до Бельгії, де очолював департамент євро-інтеграції франкомовного міністерства міжнародних зв’язків.

-А завершили кар’єру де?

-У Парижі, де представляв інтереси франкомовних урядів Бельгії при ЮНЕСКО і при Організації економічного співробітництва і розвитку.

-А нині які Ваші плани?

-Нині – від грудня 2019 – емеритура. Але, оскільки маю, як бачите, певний досвід…

-Ще й який, пане Зеноне!

-Власне, хочу поділитися тим своїм досвідом зі студентами в Україні.

-І де б Ви це мали робити?

-Бажав би в Університеті Франковому, що у Львові. Маю контакти із УКУ та Львівською політехнікою – з директором МІОК Іриною Ключковською. Попередні контакти вже здійснені і з Києво-Могилянською академією.

-Як Ви думаєте, що знає пересічний українець про діяльність Омеляна Коваля – Вашого батька, багатолітнього члена проводу ОУН(б)?

-Думаю, мало хто щось знає. Крім мешканців Львівщини, Івано-Франківщини. Може, в Києві – передусім в Інституті національної пам’яті.

-Як Ви думаєте, як в подальшому буде йти Україна?

-Я не є в голові пана Президента. Тому мені важко сказати. Врешті, і в інших країнах актори ставали Президентами, наприклад, Роналд Рейган. Але ж він перед тим був губернатором Каліфорнії. Він умів подати справи, мав чітку концепцію. Мав впливову жінку, яка його підтримувала. І міг підібрати сильну команду. Він залишиться в історії США як один із визначних Президентів

-То правда, пане Зеноне. Але одна річ – пострадянська Україна, інша – та ж демократична Америка.

-Згоден. Це треба усвідомлювати, розуміти. Кучма Леонід – дійшов до розуміння: «Україна – не Росія».

-Та дійшов. Але ж при ньому, водночас, організувалась українська олігархія.

-Було це, було…і є. Словом, маємо те, що маємо, – як звикли казати в Україні.

-Добре, перейдемо до батька. Як, яким Ви його пам’ятаєте? Як він Вас вчив, виховував?

-Батько був непересічною людиною. Якраз цими днями минуло 100-річчя від Дня його народження. Батько стільки пережив.

-Прошу сказати, а батько думав, вірив, що Україна таки стане незалежною?

-Так. Тим паче і в Європі, і в Україні відбулися різні процеси, еволюції, революції. А перед тим він пережив Другу світову, пірнув у громадське життя, 20 років очолював Центральну (світову) Управу Спілки Української Молоді (за кордоном).

-У які роки?

-Від 1958-го до 1978-го. Два рази облетів світ, творячи осередки СУМ в Аргентині, Австралії і Північній Америці. Був свого часу заступником і головою Координаційного осередку Громадських Центральних Установ Європи (КОУГЦУ). Ага, мало не забув: батько ще пережив Аушвіц. Згодом переїхав до Бельгії, там завершив університет і заложив сім’ю. Повернув в Україну наукову спадщину професора Григорія Ващенка, визначного педагога, який був професором УВУ в Мюнхені.

«Я кожного дня себе все більше пізнаю…»

Коли я закінчував університет, я сказав батькові, що не зможу піти його слідом і перебрати його громадські обов’язки.

-І що Вам на те батько відповів?

-Запитав: «А ким ти хочеш бути?» Я й відповів: дипломатом. Я, власне, ним і став. Батько зробив багато як член проводу ОУН, АБН (Антибольшевицького Блоку Народів), член Українського Державного Правління (Українського уряду в екзилі), до якого його покликав Ярослав Стецько у 1986 р. Мав там посаду Міністра внутрішніх справ – відповідав за зближення державницьких центрів за кордоном.

-Словом, батько багато зробив. Чи не так?

-Абсолютно. А те, що я не пішов батьковим шляхом, то причина полягає в тому, що я мусив знайти власний шлях, і визначити що буду робити. То ж коли став дипломатом, де б я не був, я завжди контактував з українським середовищем.

-Світ знає взагалі про Україну?

-Помаранчева революція, Революція Гідності винесли Україну на світову мапу. Тепер люди в світі знають, що таке – Україна. Про Україну говорять. І в Євросоюзі – також. А нам треба працювати. Менше говорити – більше робити.

-То як Вас батько виховував?

-Коли ми з сестричкою в 5 років вдома говорили французькою, Тато сказав: «Тут, в хаті, панує тільки українська!». Тобто «В своїй хаті – своя правда» і своя мова. З того почалося. Казки про козаків зачитував нам перед сном. І то було дуже часто. В Бельгії тоді були літні табори української молоді – від 6 до 18 років. Курси літературні. Вчилися співати. Батько очолював ті табори. Тобто: робилося все, щоб в нас було українське життя. Збори українських громадських організацій відбувалися в хаті. Ми в тому виросли. Вдома, в підвалі була друкарня…там друкувалися українські книжки, журнали українською. Словом, бачили живу продукцію українського слова.

-Отже, Ви росли, як і належиться українцеві.

-Повторюю знову: батько вірив у те, що Україна буде незалежною. І твердо працював для здійснення мети. Батько був ідеалістом. Він би не присвятив все своє життя справі визволення України, якби не вірив, що Україна буде.

-А був громадянином Бельгії?

-Ні, не взяв бельгійського громадянства. Жив під статусом «біженця обєднаних націй». А в 1992 році зробив подання, щоб йому встановили українське громадянство. І в 2013 році, з дружиною, перелетів до Львова щоб завершити своє життя в Україні. І так сталось: у 2019 році відійшов – одного місяця бракувало, щоб виповнилося 99 років.

-Як Ви вважаєте, Україна потрібна світові?

-Якщо вона досі не зійшла з мапи світу – таки потрібна. Вона жива. Її нищили. Але вона – відроджується.

-Доки в Україні правитимуть олігархи?

-Багато залежить від українського законодавства. Можна було б і обмежити їх правління. Аби в Україну йшли інвестиції, щоб була справжня конкуренція. І тоді олігархи будуть втрачати свої позиції.

-Якщо судівництво в Україні буде справедливе, тоді й досягнемо кращого життя, кількість інвестицій збільшиться, чи не так?

-Та звичайно. Як буде справедливий суд, то буде й вільна конкуренція.

-Як Ви вважаєте, Ви знаєте себе?

-Пізнавання себе, це постійний процес. Я кожного дня себе все більше пізнаю. Це – процес, як за Сократом.

-До чого світ іде?

-Не знаю – ні до чого, ні – куди. Процеси пришвидшуються.

-Чи часто доводиться йти на компроміси?

-Доводиться іноді. Як нема можливості самому все вирішувати, то треба іноді іти на компроміси. Бельгія – країна постійних компромісів. Бо в Бельгії є завжди коаліційний уряд. А це завжди – компроміси. Бо без компромісів не можна йти далі. Спільна урядова програма кількох партій – це вже є компроміс.-

-Зрозумів. Чим для Вас є Львів?

-Львів – це одне з моїх улюблених міст.

-Кому з українських політиків вірите?

-Тяжко відповісти, знаю їх тільки здалека.

-Про що мрієте?

-Щоб Україна далі розвивалася в доброму напрямі, повернулася до європейських цінностей. І – щоби людям добре жилося. Я готовий переїхати і цьому сприяти… але мені значно легше бо маю західну пенсію…навіть якщо по європейських мірках вона невеличка.

-Дякую, пане Зеноне, за розмову. Думаю, що з часом Україна все ж таки буде розвиватися саме так, як про це мріяв Ваш батько – Омелян Коваль.

Спілкувався Богдан Залізняк

Leave a Reply