Літукраїнцям, невтомним Лицарям
в борні за рідне Слово.
Авторка
Ховаюся за стінами саману,
а сутінковий зір прикутий до вікна,
так нібито когось не дочекаюсь,
але ховаюсь.
Мені моє вікно – мій щит, моє дупло, від грабу
подвійна рама, дзеркальне скло,
і той,кого я буцімто чекаю,
давним-давно гуляє під вікном –
невидимий, нежданий, безіменний.
Прийшов по мене. З порожнім чемоданом. Фраєр
(якщо з китайської – фундаментальний фраєр,
японською – бай –бай,
німецькою – капут).
Я з невидимцями у піжмурки не граюсь,
не родичаюсь всує,
як не зітру його на порошок,
либонь сама зітрусь, та спершу подратую –
подейкують, що Він боїться кофеїну і никотину:
парує чорна кава і раз за разом,
набита никотином до відказу,
свистить цигарка і крилата фраза,
а була б кебета і трохи грошенят,
купила б я ракету і не один заряд,
та це не мій бюджет. І вже
подейкують, що саме ця ракета
в числі його регалій, диявольський клейнод,
пузата, сита мама, розгнівана на світ –
на вбогий світовий народ.
Сказала мама: «Кличе Чорний Ворон
на змагання – хто з вас чорніший,
хто страшніший ворог.
Без перемоги не вертайся», — сказала мама.
Він повернувся!
Ховаюся в дупло за стінами саману.
Надовго.
… Прокинувся нарешті телефон: новини, вісті,
цвітуть каштани, всі на місці,
і ті, хто не на місті – теж на місці,
відкрито пляжі, закрито школи,
в пекарні ворота в тісті і ледве дихає друкарня.
А хліб насущний і духовний хліб —
життя основа, безцінний дар від Бога,
не тлінний і карантину не підвільний,
тож піднесім цей дар на рушниках в Зеніт!
Так чи як?
«І так і ні», — відказують мені боги земні.
Квітень-червень, 2020р.
Leave a Reply