Новела

Звичайно, баштанці садять і на присадибних ділянках. Але вони ростуть тут якісь хирляві. Ось чому, тільки-но заблищить кавунами на схилі Довгого чи Глибокого яру колгоспний баштан, Микола на прізвисько Щур та Грицько, якого на кутку звуть не інакше, як Гармидер, готуються до вилазок. Для цього не треба навіть бігти до яру.

Між сільськими городами та цвинтарем є такий шляшок. Угору від шляшка – хрести, гробки, кущі бузку, акації… З боку села – глибокий, зарослий лісдеревом та ожиною, рів. Оце і є в хлопців найголовніша стратегічна позиція. Як тільки на шляшку з`явиться безтарка з кавунами та динями, вони притьмом вискакують з рову. Головне тут що ? Вилізти з-заду на ту безтарку, схопити кавуна і швидко сплигнути.

Підстаркуваті їздові на зразок діда Потапа, звичайно, не сліпі. Та що вони вдіють проти такого наскоку? Дістати батогом – далеко. Хіба що крикнуть: “Знову Мокринин і Маринин лобурі! Ось я скажу голові…” Від того хлопцям ні холодно, ні жарко. Оскільки впевнені – поки дід доїде на колгоспне дворище, охолоне. Можливо, тільки сплюне спересердя та запалить самокрутку.

Та ось колгоспний баштан посадили на схилі, який збігає від цвинтара до колгоспного саду. Здавалося б, лафа! Жадані плоди прийшли майже під хату… Водночас на баштані, замість сліпуватого Наума, поставили сторожем Рижака, дужого й нещадного парубійка. Попадись йому в руки, то так дасть під зад, що ритимеш землю до самої хати… Боялися Рижака. Навіть дорослі. Кавунці та дині з яру наблизилися. Але красти їх стало майже неможливо: крім усього іншого, Рижака озброїли дробовиком. І хоч у патронах замість дробу була звичайна сіль, пострілу в гузно побоювалися. Отож прийшлося змінювати тактику, підкрадатися до баштана з боку поля. Рятівного рову там не було. Зате буяв безкінечний соняшниковий лан. Сховатися там можна було так, що сам дідько не знайде.

…Новий наскок на баштан продумали до сантиметра. Та проте й Рижак не дрімав. Він завів собі презлючого собацюру. І той хутко сповістив гавканням, звідки підкрадаються злодії. Відтак через кілька хвилин Щур і Гармидер попалися в руки сторожа. Тримаючи напоготові дробовик, Рижак зловісно посміхався:

– Один рух – і я зрешечу ваші сраки…

Що вдієш ? Зоставалося розмазувати по обличчі сльози та благати про пощаду… Раптом сталося неймовірне! Рижак начепив на плече своє “ружжо” й миролюбно сказав:

-Ходімо до куреня. Я вам дам наїстися тих кавунів од пуза…Тільки щоб більше сюди – ні кроку.

Так хлопці опинилися в гостях у того, хто міг зробити з ними що завгодно – записати в конторі прізвища їхніх матерів, яких оштрафували б трудоднів на десять, розрядити в них рушницю з сіллю, зрештою, познімати штанці й нажалити кропивою… Одначе грізний Рижак дістав з куреня величезний кавун-туманець і порізав його на червоні скибки:

– Лопайте хоч до всирачки…

Спочатку несміливо, а далі дружно й енергійно хлопці накинулися на соковитий кавун. Потім щедрий Рижак розрізав величезну диню-дубівку. Трапеза тривала… Зрештою, понаїдалися так, що ледве встали. У цю мить з боку колгоспної контори загурчав автомобіль. Хтось сюди їхав ! Причому, напевне, з високих чинів. Бо навіть голова колгоспу, простецький Охрім Хотьович, – і той не мав персонального авто.

Рижак стривожився. Але не розгубився.

– Гайда до кагатів! Принишкніть там у лопухах. А я ублаготворю гостя.

Так вони опинилися у зарослому лободою та лопухами кагаті. Кагаті колишньому, зруйнованому. Свого часу в нього засипали перед морозами буряки або картопельку. Тепер це була звичайна продовгуваста яма.

Ось під’їхала машина. Ось заглушили двигун. Ось Охрім Хотьович звернувся до сторожа:

– Вибери, Толю, товаришу Царьову кілька спілих кавунчиків. А я поки відкоркую коньячок. Та поріжу ковбаску.

Царьов! У районі знало старе й мале, що то начальник міліції. Оце влипли! А з ними, мабуть, і сам Рижак. Адже, тільки-но виявиться, що за десять кроків від грізного гостя ховаються двоє хлоп’яків-злодюжок… На горіхи перепаде і сторожу, й голові колгоспу.

Ласували кавуном, випивали, говорили про кримінальну обстановку в селі Охрім Хотьович із Царьовим довгенько. Було чути кожне, сказане ними, слово. Від чого робилося ще страшніше. Аж ось Царьов весело сказав:

– Ну, спасибо, за перекус. Ты Федя ( напевне, до шофера ? ) прогревай мотор, а я схожу в кусты …

Отже, перед від’їздом начальник міліції вирішив облегшитися. Хоч, звичайно, ніхто не думав – не гадав, що він прийде саме в кагат і, відстебнувши кобуру з пістолетом від паска, спустить штани буквально за метр від хлопців.

Ой, лишенько! Тремтять Щур та Гармидер в лопухах кожною жижкою. Тим часом начальник районної міліції, покректуючи та зітхаючи, спокійно справляє поряд велику нужду… Тривало це недовго. А здалося – цілу вічність.

Нарешті Царьов встав, пристебнув до паска пістолет та й почвалав до куреня. Через мить ревнув движок ГАЗ-67.

-Вилазьте ! – донеслося від куреня. – Мабуть, ви там уже повсцикалися…

Останнє зауваження Рижака було близьким до правди. Сотрожеві дари таки давалися взнаки. Хлопці трималися з усіх сил.

А як тільки вишевкалися з бур’янів, щедрий Рижак дав їм по кавунчику й показав:

– Отам є стежечка в садку між капустами. Шмаляйте по ній і більше не попадайтеся. Машина з мільтоном уже біля контори.

Сонечко схилилося до заходу. Тіні подовшали. У гіллі яблунь вицвірінькували горобчики. Від голівок капусти тягнуло прохолодою. День догорав літньою красою,апроте в душах хлопців шкребло. Крав колгоспне добро (ряднами чи відрами ) багато хто. Але щоб отак попастися…

Володимир Івченко

Київ. 2018 р.

Leave a Reply