Про це, як передає Укрінформ, повідомляється на сайті Довженко-Центру, передає кореспондент Укрінформу.
«Глядачі вперше побачать близько 100 рідкісних кіноплакатів з фондів Відділу образотворчих мистецтв Інституту книгознавства НБУВ, створених українськими художниками до вітчизняних та зарубіжних кінокартин, що виходили у тогочасний прокат. Цілісне уявлення про кінорекламу як індустрію дадуть документи з Кіноархіву Довженко-Центру: буклети, лібрето, листівки, рекламні аркуші в газетах та журналах 1920-30-х років, а також оригінальні фрагменти художніх фільмів», — ідеться у повідомленні.
Виставка українського кіноплакату 1920-30-х років у Довженко-Центрі/Фото: Олександр ПанченкоЯк зазначається, попри значні наклади, що часом сягали 10 000 примірників, більшість плакатів збереглися у невеликій кількості, а деякі з них є чи не єдиним свідченням існування стрічок, що вважаються втраченими. На відміну від живопису, що існував в інтер’єрі, плакат виходив на вулиці міст і сіл, де боровся за увагу глядача з іншими візуальними подразниками. У часи активної радянської пропаганди 1920-30-х плакат мусив не лише задовольняти естетичні вимоги, а й — «кричати, кликати, горіти» — привертати увагу, доносити потрібні повідомлення. Кіноплакати, які свого часу були активними учасниками зародження і творення чорно-білих німих чи перших звукових кінокартин, сприймаються сьогодні не лише як графічні кінодокументи, а й як цілком самостійне культурно-мистецьке явище.
Назва виставки виникла зі статті «Наші кіно-плакати» Ю. Миславського, опублікованої в журналі «Кіно» (1927): «Плакат мусить кричати, кликати вогнем своїх фарб, горіти яскравими плямами фарб, притягати різкими контрастами кольорів». Саме у цій цитаті якнайкраще розкривається концентрат сміливості кольорів, художніх рішень, експериментів, притаманний українським двадцятим і представлений в експозиції.
«Мистецтво кіноплакату зародилося та сформувалося в Україні у 1920-х роках. Українізація, бум кіновиробництва ВУФКУ, створення навчальної бази при Київському художньому інституті сприяли появі цілої школи кінореклами. Саме кінореклама сьогодні дає уявлення про прокатну політику в Україні 1920-1930-х, про зміну стилів та ідеологічного навантаження», — зазначає директор Довженко-Центру Іван Козленко.
За словами наукової співробітниці відділу образотворчих мистецтв інституту книгознавства НБУВ Людмили Гутник, дослідження зібрання кіноплаката з фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського має давні традиції, які були започатковані колишньою завідувачкою сектора естампів та репродукцій образотворчих мистецтв Золотоверховою Інною Іванівною та втілені у її монографії «Український кіноплакат 20–30-х років» (К., 1983).
«Плакати неодноразово експонувалися на виставках в локації бібліотеки та мали неабиякий успіх у їх відвідувачів, постійно діючу фотогалерею 100 кольорових зображень кіноплакатів представлено на порталі НБУВ, але в такому грандіозному просторовому та кількісному масштабному виставковому проєкті вони презентуються глядачам вперше. Виставка є своєрідним екскурсом в епоху, характерні риси та образи якої були різнобічно віддзеркалені в кіно та виразно оповідані художньою мовою графічного мистецтва», — коментує Гутник.
Виставка триватиме до 27 вересня.
Фото: Олександр Панченко
Leave a Reply