Яворська Ольга. Барви обвітрених літ

78

Яворська Ольга. Барви обвітрених літ. Львів: Апріорі, 2020. 224 с.

Писати про творчість Ольги Яворської завжди приємно. Бо вона –письменниця справжня. Навіть у наш нечитабельний час її поезію та прозу видають, перевидають, як-от роман “На чужих вітрах” (про УПА) чи “Щоденник болю і тривоги”; нею захоплюються такі визначні майстри слова, як Микола Жулинський, Володимир Базилевський, Михайло Шалата, Юрій Коваль, Володимир Шовкошитний – і довгий ряд знаних й незнаних (але завжди вдячних) читачів…

Це підтверджують і “Барви обвітрених літ” – книга жанрово розмаїта і водночас цільна, щира, бо кожне слово, кожна подія, кожна ситуація пропущені через небайдуже серце, а тому вражають, запам’ятовуються, змушують замислитися… Бо не відірвані від реального життя. А є його акцентованим згустком, магічним – нерідко вельми болісним, але й повчальним, – віддзеркаленням.

Передусім це поезії в прозі “У вихорі протиріч” – роздуми про життя, природу, творчість, війну на Сході… Лапідарні, нерідко кількарядкові, замальовки продовжує (і доповнює) розділ “Долю не обдуриш”. А це вже більш розширені етюди, наприклад – про матір-страдницю Єву Бережницьку із Старосамбірщини, дев’ять синів якої (!) загинули в боях за волю України, а вона сама відбула свій ГУЛАГ і доживала віку у старому голуб’ятнику…

Четвертий розділ – “Під сонячними дощами” – ще раз показав авторку як небуденну майстриню оповідання та короткої новели. Вона надзвичайно економна в слові, в описах, у передачі вражень. Себто наша письменниця не описує, а зображує, малює, причому співпереживаючи зі своїми героями чи антигероями. І всі вони відтворюють реалії нашого непростого буття: зраду і каяття (“Лихий попутав”), тугу за мамою, яка на заробітках в Італії (“Юрчикові малюнки”), смерть від холоду колишньої каторжанки, якій відключили газ у помешканні (“Незасвічена свічка”), черствість синової сім’ї, що призвела до втрати батька (“Не дочекався”)…

Такі ж проймаючі й інші оповідання з несподіваними поворотами долі і вчинками персонажів: “Заручниця власного вчинку”, “Блуд”, “За туманом нічого не видно”, “Рузя”, “Лебеді кохання”…

Не знаю, чи є в сучасному українському письменстві більш світла і щедра душа, яка б так тонко, проникливо й переконливо відтворювала нашу дійсність в її різноманітних виявах, колізіях і суперечностях. Вочевидь, цьому сприяє насамперед дар од Бога, а також те, що пані Ольга, вчителька математики і письменниця, живе – якщо так можна висловитись – в гущі життя, серед своїх прототипів і типів.

Недарма нею так захоплювався не менш талановитий Петро Сорока, який відійшов у Вічність і який листувався з Ольгою Йосипівною. Це листування надає “Барвам обвітрених літ” ще більшої ваги і розуміння.

Отож – читайте. Адже

Барви обвітрених літ –

Це Ольги Яворської світ.

Це буденності сірої гніт,

А водночас у небо політ.

Це серця квітучого цвіт

І життя перемінного звіт,

І бої, що розхитують схід…

Це повстанців невистиглий слід.

Це слова,

що в догоду не вклякнуть.

Барви обвітрених літ

У просторі й часі не зблякнуть…

Петро ШКРАБ’ЮК

Leave a Reply