Купчик Лідія. Любов’ю окрилені. Духовні Матері Українства.
Львів: Світ, 2020. 192 с.
Лідія Купчик – людина в Україні відома. І не тільки як голова Львівської організації Всеукраїнської ліги українських жінок (ВЛУЖ), але і як авторка містких пересилань про визначних душпастирів “Життєносні стовпи Церкви”, які вона провадила на всю країну по Радіо “Воскресіння” (Перший Український канал); вона також авторка радіоциклу “Дороговкази для українців”, себто змістовних розповідей про видатних діячів нашого народу: князів, політиків, письменників, педагогів, лікарів, військовиків, нарешті – про наших сучасників, як-от світлої пам’яті музикант і співак Роман Ковалюк, який трагічно (за нез’ясованих обставин) загинув у Японії, маючи всього двадцять п’ять літ…
У “Дороговказах…” знову ж таки висвітлені і постаті наших славних духовних провідників, як, скажімо, патріярх Йосиф Сліпий, отці Юліян Дзерович, Августин Волошин, Андрій Бандера… Вже сам перелік цих імен промовистий. До цього списку треба додати і окремо підготовлені п. Лідією та видані спомини отця-декана Володимира Лиска та життєпис о. Романа Лиска, якого замордували більшовицькі вандали…
Бо релігійна тема, історія нашої Церкви та її подвижників – це одне високе крило Лідії Купчик, а друге, і теж високе, – то розповіді про наших берегинь. Маємо цілу серію книжок, які вийшли з-під невгамовного пера Лідії Степанівни під рубрикою “Духовні Матері Українства”. І от нове зібрання нарисів під цією ж назвою (“Духовні Матері Українства”), але значно розширених: якщо в першому виданні їх було вісім сильветок, то в цьому – двадцять одна.
Мені особливо приємно побачити в цій книзі жінок, які, наважусь сказати, були моїми друзями. Це світлої пам’яті Надія Мудра, Володимира Кобрин-Сеник, Лідія Лемик… З активно діючих мені дуже імпонують столітня, але й досі діяльна Ірина Шуль, дещо молодші Ольга Ільків, Дарія Гусяк…
З цих жінок найбільш дружньою була Володимира Кобрин-Сеник – дружина мого старшого товариша, професора і письменника Любомира Тадейовича Сеника. Саме вони удвох одного затишного вечора розповіли, як, ризикуючи, 1970 року передали за кордон – через знайому з Франції – рукопис віршів Василя Голобородька “Летюче віконце”. І того ж року збірка вийшла в Парижі.
Чи зафіксувала цей факт Лідія Купчик? Я, грішний, сумнівався. Але ні, зафіксувала! І це ще одне підтвердження сумлінності і ґрунтовності писань нашої авторки. І тому, читаючи нариси Лідії Степанівни, я з хвилюванням відновлюю в пам’яті розмови із знайомими жінками, дізнаюсь багато нового і про них, і про інших героїнь. І це воістину так! Не випадково пані Лідія свою оглядово-ретроспективну передмову назвала коротко і влучно: “Український жіночий героїзм”. Він властивий нашій кращій половині ще з-перед віків.
Нариси Лідія Купчик написані на основі всебічного знання матеріалу, з любов’ю – і на фаховому рівні. І природно, що авторку заслужено прийняли до Національної спілки журналістів України, хоча її цілком можна атестувати і як письменницю-есеїстку. Не завадить нагадати, що творче начало Лідії проявилося в тому, що вона, після закінчення Львівського політеху (фах: інженер-електрик), вступила на філологічний факультет Франкового університету – і отримала другий, вже гуманітарний, диплом. Десять років працювала в Інституті історії Церкви як одна з виконавиць проекту “Жива історія” (брала інтерв’ю в цікавих людей). Вона ж у ВЛУЖ і сценаристка, і ведуча різних культурницьких заходів.
І ця нова книга, гадаю, не остання. Бо ще безліч жінок чекають на увагу до них, як, наприклад, неповторна рецитаторка української поезії Наталя Юрчинська-Попович, яка гордилась знайомством з Оленою Телігою, була членкинею УВО і багатолітнім в’язнем ГУЛАГу. Себто теж є яскравим виразником українського жіночого героїзму.
Подібних жінок – тисячі. Про це, зокрема, свідчать і три випуски бібліографічного довідника “Українська жінка у визвольній боротьбі (1940-1950 рр.”, упорядником якого була невсипуща Надія Мудра і до видання якого причетна і Лідія Купчик. Бо вона має в серці те, що не вмирає. За це їй дарунок – мій експромт, написаний 29 вересня 2013 року під час презентації книжки “Дороговкази для українців” у Львові в конференц-залі Палацу Мистецтв:
І жінка, й дівчина, і муж
У час цвітінь чи снігу –
Усі спішать у рідну ВЛУЖ,
Атож – у Вищу Лігу.
Бо Ліга – як одна сім’я.
Спішу по цьому сліду,
Щоб привітати встиг і я
Невтомну Купчик Ліду.
В добу зневіри та інтриг,
Де зло й добро в двобої, –
Я зичу Вам ще низку книг
Про гідність, честь, героїв.
Щоб краяли, як сталь меча,
Ці книги душі сірі;
Щоб далі голос Ваш звучав
На теле- і в ефірі.
Щоб слухав Вас не тільки Львів,
А вся Вкраїна-мати.
Оце і все, що я хотів
Сьогодні Вам сказати.
Петро ШКРАБ’ЮК
Leave a Reply