Артуро Перес-Реверте. Тепер черга мови

96
LEAD Technologies Inc. V1.01

Я не здавав собі справи в цьому, доки кілька днів тому, побідкавшись над орфографічними помилками офіційного облікового запису в Твіттері одного міністерства, не прочитав надісланий мені меседж, який мене наче громом прибив. Зненацька, в спалаху страхітливої прозорливості, я усвідомив те, на що до цієї миті не звертав уваги. У меседжі говорилося буквально таке: «Орфографічні правила – це засіб, при допомозі якого еліта тримає народ на віддалі, називає його неосвіченим і вивищується над ним».

Здивувало мене не глупство цього судження – усі ми час від часу, або з певною частотою, буваємо глупими, – а досконале формулювання, на письмі, того, що досі лишалось мною непоміченим: тривожного і дуже небезпечного явища, що має місце в Іспанії останнім часом. У певних медіа, передусім в соціальних мережах, правильне використання іспанської мови починає ототожнюватись із реакційним мисленням, з ідеологією, близькою до тієї, яку ми тут називаємо правою. Натомість щораз більше вихваляється недотримання орфографічних і граматичних правил – як вільна, прогресивна дія, буцімто властива лівиці. Згідно з цією збоченою ідеєю, погано писати, і навіть погано висловлюватися, вже не є чимось, чого треба соромитись. Навпаки: це подається як акт непокори орфографічним і граматичним правилам, які – через те, що вони є правилами – можна обстоювати лише через реакційний консерватизм, щоб захистити свої привілеї, якими б вони не були. Уявіть собі, наскільки це вигідно певним прошаркам, бо кожен, хто безцеремонно поводиться з мовою, може в такий спосіб виправдати свої прогалини, своє лінивство, своє небажання вчитися. Тому не дивно, що багато хто (і що тривожно – багато молоді) вдається до цієї відмовки чи претексту. Аргумент такий: я пишу погано не тому, що не вмію добре; я це роблю тому, що так революційніше і практичніше. Сучасніше.

Усе це, вже саме по собі тривожне, посилюється зацікавленим використанням з боку деяких політичних секторів у цій Іспанії, що віками демонструє схильність знищити сама себе. Забавляючись у безкультур’я, відсутність бажання вчитися і плитку демагогію, наперсточники з байки пристають до цієї моди, так чи сяк дискредитуючи будь-яку згадку про мовний престиж; що його вони (коли він не відповідає їхнім негайним політичним цілям) без вагань кваліфікують як реакційний, консервативний і навіть фашистський – терміни, які ми в Іспанії зробили синонімами. На додачу до того, що часто якраз ці політичні актори є також безкультурними і в такий спосіб намагаються замаскувати власні вади, бездарність і відсутність знань. В інших випадках, хоча зацікавлені добре знають, якими є правила, вони цілком обдумано їх порушують, аби підігнати мову під свої особливі інтереси, не зважаючи на заподіяну шкоду.

Найбільш безвідповідальний чи демагогічний прошарок войовничого фемінізму також не тримається осторонь цієї проблеми. Цілком зрозуміло, що необхідний, розумний, вартий захоплення фемінізм (дурнуватий, неосвічений і фольклорний – це щось інше) часто чується скутим обмеженнями мови, яка, як і всі мови світу, впродовж століть тримала жінку відсунутою на другий план. Хоча доречно нагадати, що мова є живим і мінливим суспільним механізмом, який також витворювався впродовж цих століть; і що справа академій – реєструвати її використання мовцями у кожну епоху та орієнтувати в правилах, які є необхідними для того, щоби висловлюватися точно і чітко: аби розуміти як те, що читають і говорять зараз, так і те, що читали чи говорили триста чи п’ятсот років тому. Саме тому словники є таким собі різновидом нотаріальних реєстрів мов і їхнього використання. Насилувати ці делікатні механізми, на ґвалт змінити те, що іноді сторіччями осаджується в мові, неможливо за один день, видавши простий декрет, як цього дехто прагне. А інколи, навіть при найбільшому бажанні, це виявляється неможливим. Якщо Сервантес написав взірцевий роман під назвою «Знатна помийниця», жодна феміністка у світі, освічена чи неосвічена, міністерка чи просто громадянка не доб’ється, аби це сервантесівське слово, «помийниця», втратило своє первинне значення в словниках. Можна прагнути, у згоді з академіями, щоб стало ясно, що це зневажливий і мало вживаний термін – Іспанська королівська академія уточнює це вже віддавна, – але ніхто й ніколи не зможе добитися, щоби змінилося значення того, що свого часу, з глибокою іронією і відповідно до мови його часу, написав Сервантес. І так само, якщо ми перейдемо до Лопе де Веґи, кожен мовець мусить мати змогу знайти в словнику значення таких назв, як «Селючка з Хетафе» чи «Дурка».

Ми наближаємося на надзвичайно критичної ситуації. Так само, як добилися того, що прибічників чи щирих захисників фемінізму оголошують мачистами, коли вони не улягають крайнім глупствам фольклорного фемінізму, на захисників іспанської мови, її граматичних та орфографічних правил, її словників і правильного застосування, також вішають ярлик реакціонерів і консерваторів – є вони ними чи ні – через опір певній умовній чи сумнівній лівиці, яка, позбавлена лінгвістичних комплексів, перетворює погане письмо і погане мовлення на аргументи у боротьбі проти реакційних тенет інтелектуальної касти, яка – і це є основний і найбільш убивчий аргумент – обстоює елітарні правила, аби віддалитися від народу, який не мав, як вона, привілею доступитися до освіти (немовби та не є в Іспанії безкоштовною і обов’язковою до 16 років). Так само як той, хто не піддається на шантаж фольклорного фемінізму, є мачистом, а кожен мачист неминуче є правим, той, хто дотримується правил мови, є реакціонером, виступає проти свободи народу і, як наслідок, також є правим. Бо, як відомо всім і кожному, не існує ані лівих мачистів, ані лівих мучителів, ані лівих любителів кориди, ані лівих спокусників, ні тих, хто дотримується правил мови, якими б вони не були. Одним словом: оскільки будь-яка норма є реакційним примусом, а будь-який вияв свободи властивий лівиці, той, хто обстоює базові норми мови, є фашистом. Отож, кожен добрий і порядний антифашист мусить писати і говорити, як йому (чи їй) забандюриться.

Не знаю, чи ми, іспанці, усвідомлюємо (боюсь, що ні) серйозність того, що коїться з нашою спільною мовою. Починаючи із суспільної дискредитації норм і заохочення дурниць, підкріплених двома базовими факторами: розхлябаністю і некомпетентністю багатьох вчителів (деякі шкільні вправи, які мені пересилають, з питаннями із купою орфографічних і граматичних помилок, з жахливим синтаксисом, свідчать про те, що порушників мовних правил треба виганяти з викладання), які ввергають молодь в найбільший хаос, і ганебним опортунізмом політичного класу, який в дешевій демагогії завжди знаходить можливість зміцнити свої позиції. Однак уникнути відповідальності не можуть також засоби масової інформації; передусім телебачення, де якийсь час тому зникла необхідна постать літредактора (на зарплату менше) і яке з впертою нахабністю поширює і закріплює лінгвістичні відхилення від норми, які дезорієнтують глядачів і псують більш-менш освічену мову. Ба більше: треба брати до уваги, що Словник іспанської мови створює не тільки Іспанська королівська академія, а й академії двадцяти двох іспаномовних країн (звідси стільки слів, які привертають увагу чи обурюють тих, хто ігнорує цей факт), охоплюючи мову не лише 50 мільйонів іспанців, які вважають себе володарями і арбітрами цієї мови, а й 550 мільйонів іспаномовних, які ошелешено спостерігають за нашим самовбивчим і постійним ідіотизмом.

Треба сказати, що Іспанська королівська академія також причетна до збитків, що були і ще будуть завдані. Заміть того, щоб публічно ствердити своє учительство, детально пояснюючи причини норми і її необхідність, розповідаючи, як створюються словники, граматики та орфографії, наводячи корисні посилання і розвінчуючи неправильне використання, як це робить Французька академія, останніми роками Іспанська вагається, сумнівається і часто суперечить сама собі, відрікаючись від сказаного відповідно до газетних заголовків і тиску громадськості і соціальних мереж, намагаючись догодити і не втрапити у халепу. Ця академічна малодушність деяких членів цієї інституції, яку вже майже десятиліття ми викриваємо перед лицем фарисейської пасивності інших колег, цей відхід від відповідальності і компетенції, ця відмова захищати правильне використання – а подекуди просто використання – іспанської мови, цей страх ужити незаперечний авторитет, що його має академія, додає відваги авантюристам від мови. З огляду на цю пасивність і ці комплекси щодня з’являються нові абсурдні ініціативи, одна дурніша він іншої, аби Іспанська королівська академія усунула таке-то значення слова, переглянула інше, одним словом – поступилася перед партикулярними інтересами і, що найгірше, невіглаством і тупістю все більшої кількості тих, хто із зухвальством невігласів чи через безчесність політичного інтересу наважується вказувати їй на помилки. Через це в нинішньому контексті – попри те, що з дев’яти жінок, прийнятих в члени академії, шестеро стали ними в останні вісім років, попри її вражаючу і необхідну роботу для тих, хто говорить іспанською мовою, – багато збитих з пантелику (достатньо зазирнути в Твіттер) вважають академію реакційною, мачистською авторитарною і битою міллю інституцією. Коли насправді, завдяки декотрим з її академіків, вона є попросту закомплексованою, нерішучою і боягузливою інституцією.

Й увага. Тут не йдеться про більш чи менш національні знамена і пристрасті. Ми говоримо про лінгвістичне надбання надзвичайної ваги; велетенський скарб багатовікової культури і викінченості. Про щось, що окрім всього дає нам національний престиж, бізнес, роботу і гроші. Ми говоримо про мову, якою користуються сотні мільйонів іспаномовних людей, які донині – завдяки якраз Іспанській королівській академії і її братнім академіям – оперують тією самою орфографією, тією самою граматикою, тим самим словником; такого немає з жодною іншою мовою в світі. Це те, що витворює поміж двома берегами Атлантики вражаюче паніспанське диво. Чудову територію без кордонів. Справжню спільну батьківщину, чиїм правдивим і благородним прапором є «Дон Кіхот».

Arturo Pérez-Reverte
Ahora le toca a la lengua española

Xlsemanal
Зреферувала Галина Грабовська

 

Збруч

Leave a Reply