Сергій Таран. Кожна крапка

Сергій Таран

527

З досьє «ЛУ»

Сергій Таран — український письменник і науковець. Народився 1969 року в Києві. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, а також з відзнакою — магістратуру Університету міста Амстердама (Нідерланди) за фахом «Політологія». Довгий час працював журналістом, згодом займався дослідницькою й лекторською роботою в низці університетів і наукових центрів в Україні та за кордоном. Захистив дисертації у Київському національному університету ім. Т. Шевченка та в Академії Гуманітарних Наук ім. Олександра Гейштора (Польща).

***

У кожній крапці

Нічного міста

Ти побачиш світи

Загорнуті в морок

Всесвіту

Кожна крапка —

Це пил,

Який носить

Під ногами Бога.

Кожна крапка

Це я

І ти…

Ми

Станемо

Сірими

Метушливими

Людьми…

Завтра зранку.

СТАТИСТИКА

Між мною і нею — 

дві дороги, 

дванадцять суддів,

одинадцять хризантем

дві ненаписані книжки

(одну з яких пишу зараз),

вісім пропущених дзвінків,

тисяча мідних ниток на вітрі,

тринадцять недоговорених тем,

сімнадцять річок, сорок два мости,

триста тридцять три невиспані ночі,

триста сорок вісім кілометрів відстані, —

І одна — 

Ти.

* * *

В українських селах

Ті, хто ходять по воді

Не святі.

Вони не мають крил,

А мають вудки для зимової риболовлі.

Крига під їх кроком ясніє кришталем,

А перегар пахне як ладан

Подивись, на їхніх обличчях —

Дороги до неба,

А в кишенях — срібні гачки.

На них вони чіпляють

Земні меридіани,

Молитви та гнійних хробаків.

І ловлять душі риб,

Які заблукали

У сільському озері.

* * *

У травневих ночах,

Хмільних дотиках,

Мелькотінні облич,

У вежах на прірвою

Вона шукатиме —

Сімейного затишку,

Спокою, 

Визначеності ліній,

Передбачуваного стабільного щастя —

Лише заради того,

Щоби потім

Часто мріяти 

Про свіжі ночі…

Дотики

Хміль 

І запах конвалій.

* * *

Провісники весни —

Це бито скло і купи сміття.

Бачиш, зі снігу

Проступають абстракціями,

Скопійованими

З кабінету психолога.

На них потім

Виростуть перші квіти,

Залишаться відбитки листя,

Акварелі дощів

Замалюють

Чиїсь сліди.

* * *

У фавелах заміських гаражів,

де паркани цегляні

навесні

тхнуть пилюкою,

бузиновим цвітом і котами,

Петрович ховає старий «жигуль»,

закрутки і вирізки з газет.

Він пережив падіння імперії,

майдани і приїзд тещі,

готується зустрічати світову катастрофу,

споглядає далекі хмарочоси й дощі,

медитує їдкими словами,

поштовими горобцями

шле листи в Шаолінь,

Далай-ламі позичить свою куртку

і гайковий ключ на 9.

* * *

Прокурений сніг

Товчуть машини,

Дерева чорні

Дряпають черево

До сірої крові.

Квартали,

Стіни,

Стежка масна.

Чавкають черевики,

Дзеркалять калюжі.

Це — весна.

* * *

Після дощу

Смакує вечір

Відвар фіалок.

Дим

Вологий

Гортає вітер.

Принишк павук

На гроні винограду.

Звук

В’язне,

Час

Спинився

Відпочити

Біля

Хати.

* * *

Під мостом Патона

не тече Сена.

А течуть

срібні

привиди

наших

паперових

вітрил,

що не доплили

до моря.

Неплетений тобою

на Купала

вінок —

на пісок

виносить

вода,

разом

з пляшками,

випитими

не нами.

Хвилі валунами

не біжать

від мене

до тебе.

Лише

туман

лягає

тобі на плече.

Така любов

у нас

тече.

* * *

Безробітні актори

роздають

випадкові усмішки —

квитки

на свої спектаклі.

У мряці кав’ярень

відточують

як пускати сльозу.

При першій можливості

тренують

міміку, пластику

і постільні сцени.

У офісах, магазинах, салонах

визбирують

сюжети для драм,

переймаються чуттями,

і бігають

вулицями

у пошуках

своїх

режисерів.

* * *

Під п’ятизірковим небом готелей

у бронзі пісків Єгипту

поховані

мумії дрібних фараонів.

Їх ховають від часу гуттаперчеві жриці

у махрових халатах,

мажуть тіла їхні медом й багном

із Мертвого моря.

За паркананом із охороною

для мумій

все включено —

катафалк з аеропорту, басейн з підігрівом,

сім рушинків (окремо для ніг),

варені риби, йогурти, фрукти,

алкоголь —

на вечерю й сніданок,

й одноразові капці для сауни.

Тіла мумій,

заслинені потом,

напхають харчами і втомою,

обваляють в піску, підсушать під сонцем,

процедури пропишуть, як каже Амон й прейскуранти.

Клеопатра місцева,

обколота компліментами й ботоксом,

пахне морем, смертю, і кремом з лаванди,

розкаже, що у тому сенс життя фараонів,

щоби відпочити від нього,

не поспішати нікуди,

не робити нічого,

не думати ніц —

горілиць

валятися у номері,

у стінах однакових й прісних,

на яких

не повісиш ніколи

фотографії з сімейних альбомів.

Leave a Reply