Віктор Остроух. І знов зима…

***

І знов зима без сніжного донату,
Сховалось сонце в хмарне укриття.
І лиш тобі, мій голубе, літати,
Та у людей просити на життя.

Не йдеш до рук, і п’єш з калюжі лід,
Зі мною разом теж весни чекаєш.
Закохані у парку кришать хліб,
Як жадібно його клюєш-ковтаєш.

Отак усе життя одні подачки.
Усю дорогу — в пошуку поживи.
Мій голуб не воркоче — просто плаче:
Сумні його шляху тернисті ниви.

Та в тому, пташе, не твоя вина.
Іди, поклюй зеренця на порозі.
Аби весна. Аби скоріш весна!
Нам, голубе, з тобою по дорозі…

29.12.2020

***
Якщо не йти вперед, то доля заніміє,
І хтось поцупить те, що мав би мати ти.
Дивлюсь як вдалині туманно вечоріє,
І мрій, прадавніх мрій повалені хрести.

Кургани із надій, розкопки нетривалі.
Минучість неминучого якби ж не оминуть.
На три десятки літ — занадто вже печалі,
Народження свого не розшукаю суть.

Дух слова у мені — це все, що нині маю,
І вірші мов птахи на аркуш неба линуть.
Освоюю і досі життєві небокраї,
Де так багато сонць у чорній злобі гинуть.

Мільйони протиріч розбурхують уяву.
Як важко одному лишатись на плаву.
Та я іду вперед, хоч доля не ласкавить,
І хтось поцупив те, без чого вік живу.

02.01.2021

***
Вітрів загострені мечі —
Зими погрози.
Коти поближче до печі —
Таки морози.
Герань пожовкла на вікні —
Нестача світла.
Калини кетяги рясні
В саду поникли.
Сміється небо з висоти,
Але так грізно.
Нам в різні сторони іти,
В одну вже пізно.
Тобі так близько до зими,
Мені далеко.
Не скоро подихи весни
Верне лелека.
Померз останній виноград —
Вино пропало.
Мовчить у вікнах листопад.
Так сумно стало.
Вже не обійми, а мечі —
Зими погрози.
І я з котами до печі.
Таки морози.

21.11.2020

ЧАС

Як завжди, водночас цілуєш і рубаєш мечем,
Рвеш неначе пір’їнку, яку потім з’єднуєш пальцями.
Вкриваєш натхненно матом і знизаєш плечем,
Мовляв, це все нерви, і дим видихаєш кружальцями.

Зазіхаєш на дощ, прикрашаєш реальність словами,
Все цькуєш і цькуєш, вже звикаю до того цькування.
І вкорочуєш вік, це потрібно для повної драми,
Щоби жити, у мене зникало останнє бажання.

Та знаєш, і я проти тебе не надто слабкий,
Тож викреслю всі забобони і різні повір’я.
Й тобі ще довго терпіти мене, поки
Птахи обростуть лускою а риби пір’ям.

Це значить, не скоро зрубаєш і скосиш мене.
Я битиму з вітром поклони на трави-ікони,
І завтрішній день знову сонцем новим обійме.
Я здолаю тебе, хоч звучить це не так переконливо.

13.08.2020

ЧОРНИЛО

Від вірша до вірша, від рядка до рядка,
Розливаю на аркушах долі чорнило.
То формату «а три», то формату «а п’ять»,
То формату «і знову в душі задощило».

Скрізь рятують слова. Рятівливі слова.
Може бракне у них бездоганності. Знаю,
Що лиш щирість одна все помножить на два.
То ж у віршах живу, і у них помираю.

Від строфи до строфи, і від рими до рим,
Забагато чорнил — не скінчиться ніколи.
То формату «любов», то формату «один»,
І отак, з року в рік, все проходить по колу.

Від пера до пера, від вірша до вірша,
Свою музу за талію слів обіймаю.
Бо в поезії лиш вибухає душа.
Я вмираю у ній, і у ній оживаю.

04.08.2020

***
Йдеш до людей, щоб чути добре слово,
Воно ж не горобець — не відлітає.

Ідеш у натовп, щоб чути рідну мову,
Та мова й досі в нас занепадає.

Ти йдеш у гості, аби відчути щирість,
Та там немає затишку й тепла.

Ти йдеш до друзів, щоби болі вилить,
А завтра знатимуть про це вже пів села.

Ти відчайдушно йдеш до незнайомих,
Вони із тебе просто посміються,

Ти йдеш до ворогів, у невідомість,
А там слова із матом люто б’ються.

Ти йдеш в степи, то прихисток останній.
Як гірко, що нема до кого йти.

Ти йдеш у нікуди, у світ безжальний,
Де діють лиш закони самоти.

13.12.2020

***
А ще ромашки в полі не зів’яли,
Ще не заріс ставочок комишом,
Ще літо у душі не відбуяло,
Здіймається ще пил із-під підошов.

Ще стежка бур’яном не обросла,
Ще дощ усі надії не розмив,
Ще доля має вільних два крила,
Хоч я літати й досі не навчивсь.

Іще вітри розхристані й не приспані,
Ще птах летить в безодню із небес.
Іще в мені думки лишились чистими,
Хоч мало тут вже місця для чудес.

Іще всі помилки свої не виправив,
І доброти всієї не придбав.
Ще весь не проявив себе у щирості,
Іще востаннє знов не покохав.

Ще так всього багато маю й мушу,
Ще стільки війн вирує у мені.
Мені свою ще довго вчити душу,
Вбачати світлу ніжність у стерні.

А ще ромашки в полі не зів’яли…

03.07.2020

***
А сніг на новий рік — як папороті цвіт:
Шукаєш, не знайдеш, не здійсняться бажання.
Пливе вінок різдвяний, мов човник на воді.
Лови, хоч не лови, а не прийде кохання.

Вгрузай в багнюку днів, де сірість запроторить,
Веселку чорно-білу на свято почепив.
Лиш серпантин думок ще радує-бадьорить,
Шампанське з моїх мрій у келихи розлив.

І вогники бенгальські мов чорнобривці квітнуть,
І миготить ялинка зі штучного наряду.
Ти з фото моїх мрій всміхаєшся привітно,
І пахнеш апельсином, кокосом й шоколадом.

А сніг на новий рік — ще той же раритет.
Веселку чорно-білу гуашшю розмалюю.
Для заходів таких я трохи не естет.
Бажання ж загадаю. Чи ти його відчуєш?

31.12.2020

СОЛОДКО

Так солодко бути в обіймах твоїх,
Немов потонувши у травах високих.
Кохання твоє пахне медом і соком.
Наш Всесвіт сьогодні прикутий на гріх.

Пейзаж твого тіла п’янить і гребе.
Співає любов на високих октавах,
Судинами кров розтікає мов лава.
Тримаю губами за губи тебе.

Сплетіння обіймів, рефлексія чуда,
Затьмарені очі солодким гріхом.
Побічний ефект — насолода із втом,
Із пристрастю трішки інтимного бруду.

О боже, куди ж це мене понесло,
Кохання уявне думки дивні сіє,
Втопаю у них в матіолові мрії,
Так солодко просто давно не було.

04.01.2021

КАМІНЬ

Ви кинули камінь у мій огород,
А він проріс і зацвів неповторно.
Назріли плоди неймовірних щедрот.
Збираю врожаї, куди тільки можна.

Як бачте, мене не лякає ця твердь,
Я навіть у ній відбудую прекрасне.
Всі ваші слова перемелю на дерть.
Ви надто щасливі у власних поразках.

Мені не нашкодить ця ваша надмірність,
У відповідь я не кидаю каміння.
Хоч маю суворість, щоб бути на рівні,
Бо іноді треба стіну для спасіння.

Хай камені ваші летять, проростають,
І знов неймовірно щедротно цвітуть,
Я й вас пригощу кожним вашим врожаєм.
Цікаво ж, чи ви зрозуміли цю суть?

23.11.2020

***
Заховай новини від мене, а мене від новин,
Я втомився від цього напливу зла й негативу.
В цьому світі занадто багато гріхів і провин,
І так важко побачити світло, повірити в диво.

Скільки ллється брехні, давно переповнена чаша.
Закупорився мозок від різних продажних усюд.
Безліч заздрісних слів і пліток — заварилася каша,
Вже на цьому, на жаль, увесь побудований люд.

Я тікаю в степи, де гармонії ніжність і тиша,
Де хизується мак, у яскраво червоній помаді,
Де на мене сусід не вдивляється люто і хижо,
Де вчергове, не виллє багно найрідніших зрада.

Заховай мене від новин, а новини від мене.
В цім болоті лише виживають одні пофігісти.
Запливу у квіткові простори і в трави зелені.
Не шукайте мене, я купаюсь у щасті барвистім.

28.06.2020

***
Знову каву всю висьорбав вечір,
Надкусили слова слимаки.
У вишень почалась кровотеча,
На асфальті гниють кісточки.

Заглядає ліхтар у мій двір,
Лиш окрайцем похмурого світла,
І з’їдає ромашок зефір
Своїм поглядом трохи пониклим.

Я сиджу на порозі один,
Заглядаю у чашку порожню.
І отак, все життя з порожнин,
І отак, всю дорогу в безодню.

Знов самотність цілую в засос,
На колінах сидить, мов дружина.
І лиш вітер — ще той віртуоз,
Виграє на гіллястих судинах.

Може кави? — спитаю у неї.
Клич сови переб’є цю ідилію.
Та її я зрівняв би з землею,
Де розкішно уквітчані лілії.

Матіолова ніжність дурману,
Знов розставить усі крапочки.
Я сьогодні віршовано-п’яний,
Й надкусили слова слимаки.

Знову каву всю висьорбав вечір…

16.07.2020

ДАЛЕКО ЗА СЕЛОМ

Далеко за селом, де брак цивілізацій,
Де обіймає тиша, скуйовджує чоло.
Купаюся в потоці вітрових інтонацій,
І так вже добре тут, далеко за селом.

Далеко за селом, де рідко ходять люди,
Де вільно птах літає не з раненим крилом.
Вдихаю жмені щастя, повітря повні груди.
Тут ходить сам Господь, далеко за селом.

Далеко за селом, де трави не зім’яті,
Де вірші зацвітають, де рима джерелом.
Там де душа моя без болю і сум’яття,
Де казка степова, далеко за селом.

Далеко за селом нема очей зрадливих,
Тут світла так багато, і сонечка тепло.
Немов таємний рай, в якому я щасливий.
Маленька таємниця, далеко за селом.

15.02.2020

Віктор ОСТРОУХ
м. Дніпро