— Читали ви нову брошуру В.? — спитали у Генріха Гейне.
— Ні, — відповів поет. — Я читаю лише великі його труди, бажано три, — чотири, — п‘ятитомні. Коли я бачу озеро, море, океан – це дух захоплює, проте в чайній ложці я воду не переношу.
* * *
Гейне співробітничав у «Ревю Франсез«, який платив йому франк за рядок. Одного разу його друзі й побратими пера улаштували розкішну вечерю — по 50 франків з кожного. Вечеря проминула украй весело. Біля дверей ресторану Гейне зустрів знайомого.
— Здається, ви добре повечеряли, — зауважив той.
— Дорогий мій, ми з‘їли кожен по п‘ятдесят рядків, — відповів Гейне.
* * *
— Напевне, я видаюсь вам занадто нудним, — сказав якось Гейне своєму паризькому другу після нетривалої розмови. — Це тому, що незадовго до вас мене відвідав наш друг Ікс, і ми обмінялися думками.
* * *
— Ти говориш, як пишеш! — вигукнув одного разу Генріх Лаубе, знайомий Гейне.
— Так буває завжди, коли писати ми вже нездатні, — відповів поет.
* * *
Данський поет Еленшлегер читав свою нову трагедію. Читав він кепсько, з усіма характерними для данців перекрученнями німецької мови. Гейне, пожалкувавши, що не зумів ухилитися від запрошення, сказав замість очікуваної похвали:
— От уже не думав, що я так гарно розумію по—данському.
Підготував Валентин Шульга
Leave a Reply