Володимир Олійник. Сонцемить

83

На обкладинці цієї збірки — величезні птахи у леті, можливо, це журавлі, а, можливо, дикі гуси, які нагадали мені про чарівні пригоди маленького Нільса Гольгерсона з казки Сельми Лагерлеф і яку я ще тридцять років тому перекладала для українського читача з російсбкої мови. Але в даному випадку це — репродукція картини заслуженого художника України Михайла Андрійчука “Крилаті рими”, що стала присвятою Володимиру Олійнику. Бо ж поет, як і той непосидючий романтичний хлопчик, все літає з тими римами, наче з крилатими птахами, над Україною, над її духовними ланами, міцно тримаючись за їхні крила:

Боже, моїх друзів збережи

Укріпи їх духом в час суровий.

Діяти, творити, жить та жить!

Нам іти за обрій ще не скоро!

Наш чекає наш духовний лан.

Сійтесь, вічні жито і пшениця…

Сонцемить! Розвіється туман.

При шляху засвітиться криниця.

Заячить криничний журавель.

Вийде воду брати Чураївна…

Обходивши, браття сто земель,

Нас пригорне ненька-Україна!

Вікторія Курдибаха у невеличкій передмові написала: “Таїною чародійства володіє Володимир Олійник. Це — одна з найвищих вершин літератури. Бо він вміє за допомогою художніх засобів досягти того, щоб світ відкривався своєю доцільністю, щоб навіть звичайне ставало незвичайним…”

“Літературний процес в Україні рухають Олійники”, – якось чи то всерйоз, чи то жартома, сказав літературознавець і відомий критик, лауреат премії ім. Василя Баженова та Крайової премії ім. Лесі Українки Віталій Матеуш. І справді, Олійників-письменників якось найбільше. А ми, друзі нашого подолянина Володимира Олійника, справді, дуже пишаємося, що перебуваємо сьогодні у товаристві поруч з одним із них. Тому й зібралися усі на презентацію його нової збірки, що відбулася 10 березня у кінотеатрі ім. Т. Шевченка, в день пам`яті великого Кобзаря.

Кишенькова книжечка — а скільки вогню, сонячного вогню, особливого сплетіння звуків і букв, які зливаються з промінням цього сонця, і наче хочуть увірватися у кожний дім, в кожну душу. Це — формули, записані на сигналах, одержаних з Всесвіту, з Космосу, з енергії матері Землі. Бо поезія Володимира Олійника — це наче планетарне явище, витоки якого починаються у маленькому селі Лугове, що під Хмельницьким. Там його центр Всесвіту, там його батьківщина, там його родина, і матуся, що й досі день у день виглядає свого синочка біля хвіртки… А він, повернувшись до рідної оселі, одразу поринає у городньо-садові роботи, огорнувши душу в запахи бузку та м`яти. І пише… Лише така душа може до болі розчулити оцією, навіть, чужою для тебе хатиною:

Продається хата із гніздом лелечим,

Продається пам`ять. Дешево. Купіть.

У придачу щастя полив`яний глечик,

Те, що тут буяло. В кронах верховіть.

Тужить сивий вітер, тужить за минулим.

Прилетять лелеки навесні чи ні?

Повилось журбою серце моє чуле,

І бринять у ньому думи і пісні.

Продається пам`ять. І земля. Й Вкраїна.

І народ в додачу на ім`я юрба,

Що себе поставив мовчки на коліна

І шепоче хрипко сам собі: “Ганьба!”

Болить йому за все, болить йому Вкраїна. А назви віршів підказують нам теми його переживань, його збентеження, його радощів та сподівань: ”Зелені свята”, “Причастимось…”, “Якби могли, ви б затоптали мову…”, “Киньте в неї каменем, хто не мав гріха…”, “Ти не просто грішиш…”, “Уроки мудрості й добра”, “І знову травень, як усмішка Бога”.
Але, вдумливо читаючи зміст збірки, одразу кидається у вічі розмаїття тих поезій, які автор присвячує знайомим письменникам, художникам, простим людям, які наповнюють миті життя поета, роблячи його яскравим, пізнавальним та сонячним. Серед таких віршів декілька й моїх, які поет переклав з російської мови. Адже між мною і Олійником існує довготривала дружба в майже сорок років, ще зі студентських літ, коли він навчався в Кам`янець-Подільському педагогічному інституті (зараз університет ім. Огієнка). Вже тоді майбутній професор вузу Євгенія Сохацька захоплено відрекомендувала його нам: “Володя — великий поет”.
Рецензантами збірки виступили поети Павло Гірник, Галина Черниш та Любов Гонтарук. Ці імена досить відомі в українській сучасній літературі. Дбаючи про чистоту слова Володимира Олійника, певно, вони не були надто суворими у своїх коректорських правках, а мали намір донести те його слово до читача переважно у первісному вигляді? Здається, він тих рецензій і не потребує, бо ж як пише!
Стандарту не корюсь й канону
Мій брат по духу — Кармелюк…

Твій голос, мов ковток озону,

І струм життя — торкання рук.

Борюсь за тебе — мов за правду,

За справедливість і добро.

Тебе завоювати прагну,

Бо тільки ти хвилюєш кров.

В народу й роду є святині!

Є Батьківщини знамено.

Як є в нас вірні берегині,

Не згоримо — воскреснем знов!

Нова збірка Лауреата премії ім. Богдана Хмельницького, Голови обласної організації Всеукраїнського громадського об`єднання “Український клуб” Володимира Олійника “Сонцемить” написана для сучасного українського читача. Це — ще одна, вже 27 за підрахунком, його книжка, які читають сьогодні у школах, у бібліотеках, на засіданнях Хмельницької літературної спілки “Поділля”, головою якої він є. А, прочитавши їх, стаєш набагато мудрішим та добрішим. Бо саме таким є і поет.

Юлія Яворська-Лискун,

Голова міської організації ВГО

Український клуб”,

журналістка, перекладачка, поетеса.

Leave a Reply