«Ідеальний шторм» Віталія Скоцика

П’єса ідей на сцені театру імені Івана Франка

1524

Презентація нової книжки «Ідеальний шторм» («Самміт-книга», 2021) відомого політика і мецената Віталія Скоцика відбулася у форматі вистави за її мотивами на першій театральній сцені країни — в Національному драматичному театрі імені Івана Франка. Режисером-постановником п’єси став Богдан Гнатюк.

«Хрещений батько» Франкового театру

Книга «Ідеальний шторм» Віталія Скоцика є своєрідним завершенням його великої публіцистичною трилогії. Ця робота продовжує аналіз світової ситуації та розвитку України, розпочатий у його попередніх книгах: «Виклик та відповідь» (2014) і «Як нам жити в епоху змін?» (2016). У фокусі авторської уваги — стратегія розвитку України у «коловороті викликів» і «геополітичних перетворень», економічному мальстремі й епіцентрі світового «шторму».

Книга «Ідеальний шторм» декларує багатовекторність й універсальність особистості Віталія Скоцика: політик, громадський діяч, експерт, футуролог — і це далеко не повний перелік його іпостасей. Свої книги він, як Черчилль, надиктовує помічниці.

Варто зазначити, що Віталій Скоцик уже дебютував у ранзі театрального мецената. У часи великої кризи 2008 року він системно підтримував театр Франка і допоміг йому не лише вижити, а й набути нового зблиску. Саме за менторського сприяння мецената театр не втратив свою інституційну респектабельність і не розпорошив унікальний колектив провідних авторів, режисерів і представників креативних індустрій. Не випадково франківці називають Віталія Скоцика «хрещеним батьком театру». Це неофіційне звання є надзвичайно почесним і важливим у контексті відродження шляхетних традицій українського менторства і меценатства. Така ініціатива з підтримки театру подвійно важлива ще й тому, що серед українських політиків підтримкою та промоцією культури займаються одиниці.

Від перформансу — до п’єси

Надзвичайно цікавою є історія народження самої п’єси. За словами Віталія Скоцика, все почалося з прагнення неординарно представити книгу в публічному просторі. Виникла ідея невеликого театрального перформансу за мотивами книги. У процесі роботи ідея зазнавала численних творчих метаморфоз і трансформацій. У результаті театральна імпреза переросла в повноцінну п’єсу, яку й було представлено на першій сцені столиці.

Варто зазначити, що Віталій Скоцик свідомо дистанціювався від творчого процесу і надав молодому режисеру — Богданові Гнатюку — абсолютну творчу свободу й право на авторську інтерпретацію матеріалу. Таким чином прем’єрою п’єса стала не лише для публіки, а й для автора книги.

«Ідеальний шторм» — це п’єса в найкращих традиціях українського барокового театру. Інсценізація написана в синкретичному стилі на перехресті різних жанрів: театралізованої притчі, політичного акціонізму, bouffe і містерії. Перед нами — унікальний досвід інсценізації публіцистичної книги, перформанс, який сміливо можна назвати п’єсою ідей.

Для дійства характерний крайній алегоризм. Персонажі — дуже конкретні й водночас украй символічні — діють у світлі блискавичних культурологічних, топографічних і міфологічних переміщень. Міжнародний валютний фонд, глобалізація, кооперація: між словами діалогів цілковито панує «демон перспективи». Конкретне в п’єсі завжди веде до загального, а локальне — до глобального.

Dramatis personae

Окремого слова варті два ключових герої п’єси. Аграрій Савелій (роль виконав Олег Терновий) — персонаж, що зберігає органічний зв’язок із землею, утілює типаж заповзятого й оптимістичного селянина.

Натомість інженер Борис (Володимир Ніколаєнко) — це універсальний антагоніст, що втілює похмурий тріумф дегуманізованого розуму. Він скрупульозний, дріб’язковий, методичний і немов би механістичний. Це домежно роботизований типаж, що натякає на трансгуманізм. З його слів постають експресивні, часом онейроїдні візії, від яких віє духом нігілістичного консюмеризму і негоціантства. Борис символізує втрату національного корелята аграрної культури й тріумф вульгарного нувориша.

У своєму протистоянні з Борисом Савелій із простого вирощувача сої виростає до масштабів епічного героя. Його постать набуває архетипних рис справжнього володаря землі. Відтак саме йому випадає протистояти всім вигадливим примарам дегуманізованого розуму інженера. Він приймає жереб долі, щоб обстояти землю й виправити новітній «вивих часів».

У п’єсі земля стає останнім вівтарем святості в десакралізованому світі. Вона має універсальне й абсолютне значення. Для Савелія — як годівниця й символ власної незалежності, для Бориса — як товар і об’єкт комерційної експансії. Тому не дивно, що саме земля стає об’єктом центрального конфлікту між персонажами.

Сама земля в п’єсі постає чимось вічним і непроминальним: її не можуть знищити ані гуни, ані більшовики, ані зайшлі негоціанти. Земля для самого Віталія Скоцика — це універсальна й фундаментальна константа. Архетип дому, вітчизни, роду — це всього лише похідні від архетипу землі. Земля — це не лише заповідна й ідеалізована пастораль українського аграрного ландшафту, а й глибинне: старі пан’європейські аграрні культи Деметри, народний етос і поезія самого буття.

Не випадково найважчий удар тоталітарного терору — Голодомор — був спрямований саме супроти селянства. У цьому злочині яскраво присутня тоталітарна дидактика: в історичному підсумку Голодомор став покаранням за спробу вирватись з-під влади імперської метрополії, а також спробою розірвати природний зв’язок народу з його землею, корінням, етосом. Тоталітарна пропаганда виставляла селянина старосвітським «антиком» і ретроградом, прославляючи натомість міського люмпен-пролетарія.

Віталій Скоцик як ніхто розуміє невіддільність землі й політичної долі народу. Про це свідчать його публіцистичні книги.

У серці темряви

Герої «Ідеального шторму» утілюють не лише типажі, а й певні соціальні сили: Борис символізує урбанізм, еволюційний монізм і примат жорстких системно-організаційних принципів, а Савелій — аграризм, еволюційний плюралізм і кооперацію. Тобто дуальні підходи до самої ідеології сільського господарства. Тут згадуються чимало культурних алюзій — від програми Three acres and a cow («Три акри і корова»), яку сповідували відомі англійські дистрибутисти Гілберт Кіт Честертон і Хілларі Беллок до утопічних проєктів земельних реформ у різні часи.

Як уже зазначалося, роль Бориса у п’єсі зіграв народний артист України Володимир Ніколаєнко. В одному зі своїх інтерв’ю він розповів про своє бачення власного персонажа: «— Борис — неначе темна сила. Він не дає головному персонажу Савелію робити свою справу, не дає йому реалізувати себе. Це та сила, яка з’являється на шляху багатьох людей, коли ті беруться за якусь серйозну справу. Згадаймо самого автора книжки „Ідеальний шторм” Віталія Скоцика, якому теж дуже заважали на початку становлення його кар’єри…»

Постать Бориса злунює багатьма історичними й культурологічними алюзіями: ці алюзії в основному досить прозорі — це театральний образ, у якому зійшлися Воланд, Мефістофель і Кульгавий чорт Лессажа. Його виконання — за традицією барокового театру — часто занижене у бурлеск.

За його демагогічною позою «сердечності» ховається холодна комерція. У якийсь момент соціальний типаж зникає, як протрава, натомість проступає архетип: перед нами — не просто тривіальний нувориш, а — в окремі миті — сам мамона. Людина, в образі якої проступає щось ієратичне, жаске і похмуре. Молох.

І, як і кожен Молох, він жадає офіри. Вимога представника влади проста й категорична — селянин повинен лишити свої угіддя й поступитися йому найдорожчим — своєю землею. Відповідь селянина Савелія — проста й незворушна — ніколи.

Сюжет п’єси виростає з антагонізму цих двох персонажів. Словесне протистояння й протистояння ідей стрімко переростає у відкриту конфронтацію і, зрештою, велику війну, шторм. Велика війна починається із закладання міни, продовжується снайперським обстрілом, а кульмінації досягає в епізоді фінального вирішального зіткнення.

Драматичний мальстрем

Як пише сам Віталій Скоцик, «Ідеальний шторм» — це «фразеологізм, що означає ситуацію, яка виникає внаслідок такого збігу низки несприятливих чинників, коли їх сумарний негативний ефект істотно зростає. Цей фразеологізм почали широко використовувати в метафоричному сенсі — для опису різних критичних і кризових ситуацій в економіці, політиці, міжнародних відносинах та інших сферах. Гадаю, та ситуація, в яку потрапила Україна в останні роки, справді є ідеальним штормом».

Така інтерпретація Віталія Скоцика стала водночас програмою для режисера: усе велике в п’єсі починається з малого: спочатку негоціант Борис влаштовує Савелію серію випробувань, які той із честю приймає, потім вдається до щораз радикальніших і дошкульніших методів. Завдяки такій драматургії режисер досягає необхідного градусу драматичної напруги й інтриги, які працюють рушійною силою постановки, затягуючи глядача у свій вир.

Знакова прем’єра «Ідеального шторму» в кінці театрального сезону стала великою несподіванкою й чудовим авансом для театральних шанувальників столиці. Над п’єсою працювала ціла команда професіоналів із театру Франка. Окремого слова варта робота балетмейстера Дмитра Лук’яненка: саме йому ми завдячуємо пластичною грацією німф/мавок, трансформованим у модерністський танець пошукам закладеної міни та майже акробатичним ухилянням головного героя від прицільних пострілів.

Варто зазначити також крайній мінімалізм театрального реквізиту. Режисер п’єси не візіонер і не мегаломан, а якраз навпаки — радикал мінімалізму, надзвичайно економний у виражальних засобах аскет. Розгортання п’єси не зациклюється на зужитому театральному реквізиті. Натомість поява промовистих предметів стає контрапунктом смислів. Козацька шабля, якою грайливо розмахує Савелій, стає символом вольниці й спротиву, а ключка для крикету в руках Бориса символізує зманіженість негоціанта.

Козацька шабля також візуалізує силу волі, якою герой розрубує гордіїв вузол заплутаного протистояння. Режисер прозоро натякає — тільки реальний спротив свавіллю може спинити владний терор.

П’єса за мотивами книги Віталія Скоцика заторкує глибинні, константні, тектонічні зв’язки із землею. Драматичне розгортання сюжету — це також рух ad fontes. У постановці відчувається перегук із класичними топосами європейської культури — від Довженка з його «Землею» до праць Гесіода та Євангелія.

Прем’єра п’єси «Ідеальний шторм» стала помітною подією для української театральної сцени. Це унікальний досвід театрального перформансу, у якому гострополітичні й соціально ангажовані наративи вписуються у глибокий філософський і загальнокультурний контекст. Інсценізація публіцистичної книги створила унікальний для України театральний прецедент. П’єса стала своєрідним маніфестом аграрної програми відомого політика й водночас поетичною квінтесенцією його світобачення. Гучна прем’єра п’єси ще раз підтвердила унікальну роль меценатства в культурному ренесансі України.

Микола ІВАНОВ,
публіцист, критик
Фото – Руслана Каліщук Пастижевська

Leave a Reply