До 30-річчя НСПУ. Гостре перо і влучне слово поета

129

Сергій Романович Бурлаков – один із патріархів сучасного поетичного слова Січеславщини. Передусім, коли йдеться про цю надзвичайну, багатогранну людину, пригадується, що цей статечний, кремезний чоловік водночас «такий ніжний, такий тривожний» у своїх творах, як і його хрещений батько у літературі – Володимир Сосюра. Та ж сама тонка бринлива струна пісні степового вітру переплітається у словах Сергія Романовича з розкотистим ревом індустріального потоку великого міста, заводів і машин.

Неперевершений митець слова у своїх віршах торкається наболілого та зачіпає актуальні в усі часи питання: честі та чеснот, відданості рідній землі, гідності та сміливості перед обличчям ворога, любові й прихистку материних долонь і буйноцвіття ріднокраю. Насичена барвистими епітетами поетична палітра щоразу демонструє зачудування і закоханість у життя. Не залишається поза увагою і найголовніший лейтмотив існування будь-якої людини: стосунки із протилежною статтю.

Філософічність поетичного рядка Бурлакова втілюється у низці метафоричних сполук, які демонструють невіддільність поета, його образу фізичної оболонки від всесвіту, приналежність до одного ланцюга – родового, вікового, народного: «Я починаюсь з отчої землі». Автор майстерно, майже медитативно вимальовує народження деміурга – «з вогню, з мови, з любові».

Пейзажна лірика майстра насичена описами Дніпра, Січеславщини, Полтавщини, Запорізьких порогів, степу та долин: «Де вже Полтавщина – за Царичанкою – Кладе сонця на чисте дно, в Оріль». Автор зачудовується красою і силою природи і радіє, що йому судилося народитися у краю вільного козацького роду: «Чи ж пісні ще такої коли-небудь Тебе вчарує степовий мотив?».

Образ матері-берегині, святої страдниці, витривалої, нескореної, згорьованої втілюється у щемких рядках: «Скільки ж бо горя…Випало, мамо, тобі на віку». Завжди гостре поетове перо і влучне слово викликало захоплення у читача та слухача.

Сергій Романович на своїй творчій ниві ніколи не лишав і не лишає поза увагою молодь, завжди має у своїй скарбничці пораду і добре слово. Багато років входив до складу атестаційної комісії Малої академії наук України, секція літературної творчості, допомагав учасникам, молодим дослідникам, поетам і письменникам-початківцям відшліфовувати навички та надавати нових цікавих форм їхнім творчим доробкам. Пам’ятаю, шквал захоплених відгуків від учнів щоразу після відвідин Дніпровського ліцею. Бурлаков ніколи не відмовлявся від участі у молодіжних конкурсах у складі журі та завжди уважно ставився до кожного молодого промінчика.

Твори Сергія Романовича регулярно стають предметом наукових досліджень, статей, дипломних та курсових робіт, бо вони – неоціненний багатогранний матеріал, який можна ретельно студіювати, усвідомлюючи нові й нові грані та відкриваючи для себе таїни поетики автора.

Юлія Купіч, НСПУ

Leave a Reply