Олена Бодасюк: «Ти – мить між вдихом і видихом»

76

Представляємо поетичну добірку переможниці Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов-2021».
 
Олена Бодасюк  — 1993 р. н., м. Київ. Випускниця спеціальності «Літературна творчість» КНУ імені Тараса Шевченка. Дослідниця супрематизму Малевича і сучасної верлібрової поезії, неодноразова учасниця Мистецького арсеналу та «BookForum». Лауреатка низки літературних конкурсів («Смолоскип», «Pro Patria!», «Урба-перехрестя», «Хортицькі дзвони», «Віршована мелодія», «Перо золотого птаха»). Учасниця мистецького колективу «IDentity project», співавторка поетичного зіну «Логографічна поезія» (2019).
Публікувалася у книгознавчому часописі «Коло» (2014), збірці творів українських авторів «Друзі незрадливі» (ВСЛ, 2014), антології майданівських віршів «Небесна Сотня» (2014), збірці есе «Україна між Сходом та Заходом: апокаліпсис чи модель майбутнього?» (2015), збірці «Мова неба. Молоді українські письменники грузинською мовою» (2016), літературному альманасі «Легіт» (2019), зіні урбаністичної поезії «Київ поетичний» (2019), у збірці творів фіналістів поетичного конкурсу молодих авторів «Перо золотого птаха» (2020).
 
Хто переможе?
 
повісь душу на стіну
та метай у неї ножі

можна розбити
і найтвердіший камінь –
буде багато каменів
хто переміг?

(у війні тебе з тобою)

хто переможе?

Північно-західний

ти не можеш потиснути руку вогню – обпече
бо ще душу свою
не до кінця розморозив

ти вогонь консервуєш
у різноманітних формах:
піраміди
трикутники
конуси
та пустелі

тільки справжній вогонь
для тебе досі смертельний

ти за суттю північно-західний
мариш півднем і мрієш зігрітися

і шукаєш свободу

тож твоя знахідка
вмить розтане у небі
салютом
червоних
іскор.

Янголопад

подивися на небо – сьогодні янголопад
білі цятки летять
обертаючись рудим градом

(їм казали триматися
та вони розтискали пальці
і тепер в кількох кроках від прірви
а були за коротку думку від злітної смуги)

синоптики прогнозують:
завтра знову можливий янголопад
той хто знав
де добро а де зло
тепер ні в чому не певен

(на божественній клавіатурі відсутня крапка
і Бог ставить кому за комою
кому за комою –
янголи падають
падають
падають)

що чекаємо від людей
якщо навіть сонце згасає

що чекаємо від людей
якщо навіть янголи зраджують

що чекаємо від людей
якщо навіть
Богові
боляче.

Час

береза
занотовує рік
колом на стовбурі

береза час консервує
береза час конденсує
соком

сік-час каламутний
крізь нього ледь видно
минуле й майбутнє

березовий сік
поволі хвилинами скрапує

солодкуватий присмак
щоб заохотити нас
випити трохи часу.

 
До раю
 
ідеш по пояс
у каламутній воді пам’яті
за ноги чіпляються гострі спогади-водорості

питаєш у відшліфованих часом каменів:
якщо обійняти війну – щось зміниться?

камені чують питання
і знають відповідь
та не можуть порушити
обітницю мовчання

а більше спитати ні в кого

бо ікони твої
давно вицвіли

бо твої боги мовчать
зберігаючи нейтралітет

тільки диявол кричить у ліве вухо:
інколи треба
замість молитов
читати прокляття

тільки янгол над правим плечем
стиха підказує:
інколи варто
лізти поперед батька
до раю.

Шлях
 
чиї кроки лишають позаду
колючу стерню –
в того попереду
тільки дощі та туман

воля – в бажанні покинути знайдений рай
сила – в умінні знову його віднайти

хто чекає
що ніч мине передчасно –
той годує багаття думками
від вітру
мружачись

щастя – це народитись
коли перший маяк
засвітиться

і піти за хвилину
як останній маяк
згасне.

Павук

навколо тільки ідоли
холод і бруд
і запалений мозок малює картини
думками дикими

ідоли не зводять із тебе погляду
в них страшні очі
очі-западини
очі наповнені темрявою

ти – павук
що висить між ідолами
тче павутину
і стогне від болю
вивертаючи себе назовні

розчиняйся
білими нитками
звільняйся від суті

по краплині вичавлюй із себе павука

і тоді ідоли
відведуть погляд
першими.

Vakuum

там де нема повітря
так легко не дихається

там де нема повітря
так просто нічого не чути
бо звук не поширюється

там де нема повітря
дозволяється нічого не бачити
і мовчати

порожнеча
не ставить вимог і умов

ти – мить між вдихом і видихом
яка затяглася рівно на безкінечність

твій спокій оберігає
безповітряна брама з написом

vakuum macht frei.

Світ

весною під дотиком сонця
впадуть найміцніші мури

влітку від подиху вітру
розтануть табу і тиша

восени із шуму
народяться голоси
найгучніші впадуть на землю
стиглими яблуками

взимку ітимеш
крізь хуртовину багатоголосся

а одного ранку помітиш
як візерунком на склі розцвітає
твій власний
гОлОс

такий досконалий
як коло

як світ
у якому чотири сезони.

Якою буде твоя відповідь?

коли вічність
яскраво-білого кольору
попросить дозволу
залишитися поруч

якою буде
твоя відповідь?

«Кабінет молодого автора НСПУ»

Джерело: nspu.com.ua.

Leave a Reply