5 книжок, якими можна подорожувати в часі

130

Ці книжки – наче справжні мистецькі мандри, що охоплюють період української історії від прадавніх часів, радянського авангарду і шістдесятництва до нашого сьогодення.

Про це повідомляє tsn.ua.

Їх можна не лише читати, але й розглядати, тож ефект «два в одному» плюс «багатовимірне» задоволення від тексту забезпечено.

Ярина Винницька. Ковчег «Україна». – Л.: Ковчег, 2021

©

Цей чудовий артбук – визначний проєкт, виданий за підтримки Українського культурного фонду і реалізований культурною платформою «Ковчег «Україна»» – захоплива мандрівка тисячоліттями української історії та культури. А також подорож у пошуках себе. Випускаючи у світ це поліграфічне диво, автори проєкту, серед яких – відомі мистці на чолі з авторкою, львівською письменницею Яриною Винницькою – недаремно нагадують читачам про болючу історичну правду:

«Нашу історію століттями фальсифікували, у нас відібрали історичну самоназву, нам забороняли розмовляти своєю мовою і шанувати своїх героїв. Тому ми втратили пам’ять, і тепер, як хворі на Альцгеймера, що не знають, хто вони і де їхній дім, стоїмо розгублено посеред Європи – безпорадні нащадки великих князів і гетьманів, мешканці найбільшої європейської країни з понад тисячолітньою історією». Тож автори зібрали найцінніше і завантажили на «Ковчег» – увесь культурний капітал країни, що має стати тими внутрішніми опорами, на яких буде збудовано Україну майбутнього. Отже, нас запрошено на борт чарівного корабля-скрині, корабля-музею, всередину українського міфу, колекції символів і яскравих брендів України – щоб ми змогли доторкнутися до Справжнього і згадати себе…

Георгій Коваленко. Олександра Екстер. – К.: Родовід, 2021

©

Героїня цієї книжки художниця Олександра Екстер (1882-1949) – видатна авангардна мисткиня світу, яка прожила в Києві більше 35 років свого життя. По суті, київський символ нового мистецтва. Екстер сміливо поєднувала навчання в київських і паризьких мистецьких школах, кольорові ритми селянських вишивок і своїх авангардних олій, твори футуристів і народних майстрів в одній виставці, костюми для танцювальних студій, професійного театру, кіно та модної індустрії. Зараз ми б називали її не просто сучасною художницею, а кураторкою, продюсеркою, дизайнеркою, педагогом – універсальною мисткинею, тоді вона була авангардисткою.

У Києві Екстер відкрила Майстерню живопису, в якій навчалися й спілкувалися між собою Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, Олександр Тишлер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Ісаак Рабинович, Климент Редько та ін. Олександра Екстер та її Студія мали потужний вплив на творче життя міста. Разом із Олександром Богомазовим Екстер організувала у Києві виставки нового мистецтва – знамениті «Кільце» і «Ланка», що були одними з перших в тодішній імперії. Анна Ахматова писала, що з її студії вийшли всі ліві художники Києва, а дослідники стверджують що авангардна лінія української сценографії бере початок у театрі Олександри Екстер.

Лізавета Герман, Ольга Балашова. The Art Of Ukrainian Sixties. – К.: Основи, 2021

©

Ця книжка досліджує один із найбільш яскравих періодів українського неофіційного мистецтва радянських часів – шістдесяті роки ХХ століття. Основою видання стали 15 історіографічних текстів про найбільш значущих художників-шістдесятників Києва, Львова, Одеси, Ужгорода та Харкова. Монографічні статті доповнюють тексти про «офіційні» художні практики, які отримали в цей період імпульс до помітного формального оновлення: графіка, монументальне мистецтво та скульптура. Більш широку культурологічну основу для розуміння художніх процесів вибудовують декілька історичних і теоретичних статей на початку книги, а також останній розділ, присвячений літературі, академічній музиці, кінематографу та архітектурі тих часів.

До книжки ввійшло понад 400 репродукцій творів та архівних матеріалів, багато з яких публікуються вперше. Робота над дослідженням тривала понад п’ять років, і за цей час в упорядкуванні матеріалів узяли участь понад 26 експертів — мистецтвознавців, дослідників, колекціонерів, художників, їх рідних і близьких. Усі вони належать до різних поколінь, мають різні дослідницькі погляди і професійний досвід, що дає можливість побачити не тільки панораму мистецтва 60-х років, але також і певний зріз сучасного українського мистецтвознавства.

Любко Дереш. Там, де вітер. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2021

©

За сюжетом цього довгоочікуваного роману, колишній літературний вундеркінд самотньо мешкає у Києві на винайманій квартирі, перебивається перекладами і текстами для рекламних сайтів («наприклад, усе про холодильники або все про покер»), щовечора намагається писати новий роман, а на ранок усе стирає, і якось одного разу вибирається на зустріч зі своєю фанаткою. Його остання книжка була розгромлена критиками, з літературного кумира він перетворився мало не на посміховисько, виринув скандал з його не дуже патріотичним ставленням до Майдану і війни на Сході, тож нині колишня надія української прози почувається вигнанцем з вищого світу інтерв’ю, презентацій, поїздок до Європи. Нікого не нагадує? Хай там як, але наш герой хапається за пропозицію фанатки на ім’я Аліса їхати з її панк-гуртом культурними центрами України включно з Маріуполем, описуючи увесь бедлам, який трапиться дорогою.

Оскільки, як запевняють нас літературні боги, можливість творити в дорозі стає для цього самого Макса Тарнавського «єдиним способом зберегти і відродити власну особистість, вистояти у протистоянні з власними затаєними слабкостями, переосмислити свою роль у суспільстві, яке проходить через війну». Та ще й надією на оновлення, якщо зважимо на поїздку Тарнавського з Алісою по завершенні туру до її бабусі, що проживає в селі на звільнених від окупації територіях. Чи здобуде у цій мандрівці Макс шанс на зцілення – про це згадані боги мовчать, сподіваючись, що ми таки дочитаємо роман до кінця, де він збіжиться з тією пригодою на березі моря, яку герой-відлюдник описує у в романі «Там, де вітер».

Йохан Ідема. Як ходити до музею. – Х.: Фабула, 2020

©

У цій книжці – тридцять дві поради для справді результативного походу до музею, які дає нідерландський письменник і арт-консультант. Тут є простенькі поради на зразок «дихай», якими обмінювалися Джон Леннон із Йоко Оно (або пояснення того, чому болять ноги після екскурсій) і «складні» філософські сентенції кшталту «а це точно мистецтво?».

Мета кожної поради — надихнути або спонукати вас оцінити, як ви поводилися в музеї досі, та з’ясувати, які ви маєте можливості поводитись інакше. Деякі з цих підказок стосуються внутрішнього облаштування музею, інші зосереджені на тому, як дивитися на твори мистецтва та як взаємодіяти з іншими відвідувачами». Крім цього, можна дізнатися відповіді на питання про те, як найкраще скористатися знаннями музейних доглядачів, чому ваша дитина — ідеальний гід, і чи справді портрети давніх майстрів — це прообраз сучасних селфі. Таким чином, книжка стає інструкцією з перетворення нудного блукання музейними залами на захопливу подорож, сповнену яскравих емоцій».

Leave a Reply