Розгадати секрет Чернівців мені допоміг Томськ.
Чверть століття тому «Радіо Свобода» відправило мене у відрядження до Сибіру, і тоді я вперше потрапив до Томська. Місто мені дуже сподобалося.
Місцеві колеги-журналісти розповіли, що своєю архітектурою місто завдячує полякам, у тому числі засланцям. Що великий внесок у освіту, науку та музику зробили колишні в’язні ГУЛАГу, зокрема й мої земляки з Чернівців. Що в часи застою місто було «напівзакритим», і томських євреїв довго не випускали на еміграцію, тож їм хоч-не-хоч доводилося підтримувати високі академічні та культурні стандарти.
Але до чого тут Чернівці, і про який секрет я говорю?
У мого міста репутація вузлової станції відразу кількох культур та мов, міста-палімпсеста. Між двома війнами тут жили письменники, згодом визнані найзначнішими постатями німецької літератури другої половини ХХ століття. Тут народилися й виросли визначні вчені, музиканти, інженери.
Чому тут? Звідки ця магічна хімія?
Мені здається, я маю відповідь. Я знаю, хто був «хіміками».
У середині ХІХ століття в Австрійській імперії відбулася демократична революція, що закінчилася поразкою. Почалися репресії: розстріли, арешти, позбавлення офіцерських звань. Молодому революціонеру, в минулому співробітнику газети «Wiener Zeitung» Ернсту Нойбауеру пощастило: він опинився на засланні на східній периферії імперії, у Чернівцях.
Для блискучого віденського інтелектуала та його однодумців Буковина на той час була чимось на кшталт Колими. Громадянських прав Нойбауера не позбавили. Він викладав у гімназії літературу та історію. Серед його учнів у різні роки були поет Міхай Емінеску (майбутній румунський класик), Карл-Еміль Францоз (майбутній популярний австрійський літератор єврейського походження). Е. Нойбауер справив вплив на Юрія Федьковича (українського письменника і фольклориста; згодом Федькович присвятив йому книгу віршів, написану німецькою). Ернст Нойбауер заснував німецьку газету «Bukowina» та недільний додаток до неї, в якому публікував письменників та поетів. Він писав книги, був душею різних культурних товариств.
Восени 2021-го року я місяць прожив у Відні: писав вірші, тинявся містом, слухав музику будівель, стаєнь, палаців, дивився виставки Шіле, Модільяні, Тиціана, зустрічався з віденськими колегами. У розмовах я згадував ім’я Ернста Нойбауера. На мене дивилися з подивом. У Чернівцях його також забули.
У перегною культури своє життя. Її добре знають хіба що меліоратори.
Джерело: infopost.media.
Leave a Reply