КІЛЬКА ТИЖНІВ, коли випадає вільна хвилина, намагаюся проголосувати за Письменницький сквер. Кілька разів вдалося прорватися на сервер, але процес обривався на якійсь із обов’язкових дій. Не досягла бажаного результату і з редакційного комп’ютера: тепер спеціальний сервер міськради просто «лежить».
Тим часом моїх однодумців масованим вкидом голосів перемагають прихильники фонду Богдана Ступки, який вирішив увічнити Великого Артиста перейменуванням скверу імені Чкалова на сквер імені Ступки… Не буду повторювати все, що виклали на ФБ захисники Письменницького скверу, сакрального, якщо хочете, місця, до якого причетні сотні письменників. Богдан Сільвестрович Ступка ніколи б не змагався ні з Вінграновським, ні з Гончарем, ні з Плачиндою, Логвином, Дроздом, Талалаєм, Онковичем, Світланою Йовенко та Іриною Жиленко, — список імен можна було б продовжити, згадавши ще й Андрія Малишка, Михайла Стельмаха і т. д.
Це було б неможливо, адже Богдан Сільвестрович володів, крім таланту, ще й високою мірою душі, честі й совісності. Тобто, тими якостями, які очевидно невідомі ініціаторам подібного змагання між славетними іменами, що зміцнюють столичну славу Києва.
Шкода, що службове оточення Віталія Кличка ще раз заганяє його в ганебне, гаденько-гиденьке становище та ще й прикриваючись «ну дуже благородним приводом» — мовляв, коли буде сквер Ступчин – забудовники відступлять, а в Письменницькому – захоплять землю під висотку…
Наїзд на цей сквер коїться не вперше. Колись, за богобоязливого Януковича московські попи хотіли побудувати у сквері храм… Володимира (альтернатива Володимирському Собору)! Тодішні протести письменників зупинили «храмотворящих», хоча, як пам’ятається, свій намір вони увічнили хрестом і каменем. Нинішня ініціатива Фонду відомого артиста, начебто підказана працівниками міськради, нічим не краща, бо провокує протистояння імені Богдана Ступки з іменами, які не поступаються йому талантами і значенням для київського культурно-мистецького ландшафту. Бо про Ступку краще розповідати біля театру Франка, а про Вінграновського та його побратимів — там, де вони жили й працювали багато десятиріч.
До речі, пане Кличко, — назву Письменницький сквер варто підтримувати хоча б тому, що багато його дерев саджали наші корифеї пера, а не чкаловські соколи, хоч там і є пам’ятник відомому льотчику-полярнику.
А всім, хто прорветься крізь перешкоди і проголосує за Письменницький сквер, дарую смішну й сумну бувальщину-мотиваторку. На початку дев’яностих я працювала в «Українському письменнику».
Зателефонував якийсь автор і довго розпитував, як пройти до видавництва.
Нарешті все запам’ятав і радісно вигукнув: «Понял! Это где в писательском сквере Пушкин в унтах стоит!»
Дорогі кияни! Не дозволяйте зодягнути в невластиві йому шати наше місто! Хай Письменницький сквер буде письменницьким, а ім’я Ступки не захмарюється нерозумними діями підприємливих, але недалеких засновників фонду його імені. Шануймося!
Leave a Reply