Городчанин знайшов… похресника Уласа Самчука, який працює в NASA

139

Дослідник творчості Уласа Самчука, уродженець села Городець Віктор Мазаний з′ясував, що у США проживає… похресник класика української літератури Уласа Самчука. Це астрофізик українського походження, головний науковець дослідницьких програм Центру космічних польотів NASA Теодор Костюк.

Про це повідомляє volodymyrets.city.

Зв′язатися з ним та провести інтерв′ю допоміг іще один виходець із Городця – експосол України у Туреччині, Польщі та США Олександр Моцик. Відтак завдяки зусиллям обох земляків розкрито ще одну невідому сторінку світової Самчукіани.

«Улас Самчук приїжджав на моє весілля в липні 1970-го»

(у відповідях збережено манеру розповіді Теодора Костюка та його лексику)

Теодор Костюк

Теодор Костюк

– Улас Самчук так описує першу зустріч із вами у книжці «Плянета Ді-Пі»: «Мама держала його, дуже маленького й делікатного, на руках; побачивши мене, він так радісно до мене розсміявся, що це одразу зробило нас добрими приятелями». А які ваші найраніші спогади про Уласа Самчука?

– Улас Самчук, дядя Улас, був мій найближчий друг у мої перші свідомі роки. Він мене водив у ліс, бігав зі мною і забавляв мене. Я пам’ятаю ще тепер прогулянки в лісі і в полі, де ми збирали квіти моїй мамі. Він змагався бігом зі мною (і переганяв мене), аж поки мені не стало 17 років…

– Він у цій же книжці згадує день вашого хрещення: «Ще раз став кумом… На цей раз Тодьо (так називали свого первістка його батьки – Авт.). Похресник уже трохи переріс, йому ось півтора року, «на руках» держати не випадає, тому він стояв на дзиґлику весь розгублений, не розуміючи, чого від нього властиво хочуть… За куму – концертна та оперна співачка Ганна Шерей…».

– Такі пізні хрестини були викликані тим, що тоді, у Німеччині, коли я народився, наша сім′я була в таборі переміщених осіб, ще йшла війна і батькам було не до того… А пізніше час прийшов. Моя хресна Ганна Шерей була дуже близька мені. Як рідна нашої родини. Вона і її чоловік Василь завжди святкували головні свята з нами. Вражаюча співачка – і виглядом, і голосом. Вона виступала на багатьох вечорах, концертах і в операх у діаспорі. Я її відвідував у будинку перестарілих на півночі Нью-Йорку в її останні роки. Щорічно буваю біля її могили на Українському цвинтарі святого Андрія в Нью-Джерсі.

– Ваш батько у спогадах зазначає, що була і ще одна хресна…

– Та це ж письменниця Докія Гуменна! Вона часто гостювала у нас у Нью-Йорку, а ми – в неї. Її квартира була заповнена книжками. Я думаю, більшість із них – це її, бо вона їх тоді сама видавала. Книжка, яку я пам’ятаю, тоді була «Велике Цабе». Це мені, восьмирічному, дало ініціативу написати й «видати» кілька екземплярів своєї книжки – «Маленьке Цабе»: я їх сам друкував, складав, ілюстрував (на жаль, жодного примірника не збереглося). Вона також мене вчила руханку очима, щоб поліпшити зір.

– У «Зустрічах і прощаннях» ваш батько пише, що Улас Самчук «мав талант глибоко бачити, відчувати і розуміти дитячий світ»… Очевидно, він такий висновок зробив, спостерігаючи, як Самчук спілкується з Тодьом?

– Коли ми жили в Нью-Йорку (Костюки сюди емігрували у лютому 1952 року – Авт.), дядя Улас (він уже мешкав у Торонто) приїжджав до нас у різних справах, зокрема, на з’їзди об′єднання українських письменників «Слово». А як мені було 12 років, то мене батьки відправили в Торонто на ціле літо до нього. Хресний мене познайомив із Торонто і квітами, які він плекав на своєму городі. Я тоді заразив дядю Уласа рибальством і дружба продовжилася.

Я відвідував його влітку декілька разів, і ми їздили рибалити на Онтаріо. Потім, коли я навчався в університеті в Сиракуз (штат Нью-Йорк), – це десь 200 миль від Торонто, – і мав друзів у Торонто, я приїжджав частіше.

– Улас Самчук приносив гостинці? Чи зберігаєте щось із них як реліквії?

– Щодо гостинців не пам’ятаю, але я маю всі його книжки.

– Які з них сподобалися найбільше?

– Його твір «Волинь». Це як його автобіографія, і хоч я читав цей роман уже давно, проте і досі пригадую, як важко малому було виростати в селі в Україні… Його опис про період війни, таборів мене також цікавили. Звісно і «П’ять по дванадцятій»…

– Ви бачилися з ним, будучи вже у зрілому віці?

– Улас Самчук приїжджав на моє весілля в липні 1970-го. Після мого одруження я рідше зустрічався з ним. Десь, може, наприкінці 70-тих років він відвідав Нью-Йорк і моїх батьків у Нью-Джерсі. Ми жили біля Вашингтону, і я поїхав до батьків, забрав його до нас, а тоді через Меріланд і Вірджинію поїхали на море ловити рибу. То, здається, була наша остання зустріч.

– Листувалися ви з ним?

– Листування було, але небагато. Я завжди писав йому, коли повертався додому після гостини у нього під час канікул. А, наприклад, 25 квітня 1973 року я повідомив, що закінчив писати дисертацію і захистив її, переміг в одному конкурсі, який дав можливість зайнятися дослідницькою роботою – я подався тоді Goddard Space Flight Center. Пізніше вже присилав йому листівки з різних місць, зокрема і з Європи.

– У листі від 25 липня 1966 року він написав, звертаючись до свого похресника: «Ти був завжди моїм близькім, добрим другом і сином»…

– Так… Ще він завжди повідомляв, коли висилав мені свої книги. Наприклад, 16 січня 1979 року йшлося про «На коні вороному». У цьому ж листі писав, що вийшли його «Живі струни» (про бандуристів) й обіцяє мені подарувати екземпляр, а також очікує публікацію «Слідами перших», «Моя границя» і що працює над книгою про табори Ді-Пі, МУР. Обіцяв там і мене згадати…

– Як бачимо, у фрагменті про хрестини, він це виконав…

– Він висловлював також своє задоволення, що його похресник працює «у дуже цікавій ділянці нашого Всесвіту». У листах він нерідко був жартівливим…

– Саме ця риса зближувала його зі звичайними людьми…

– До того ж відзначу його товариськість. Умів зрозуміти й описати людський характер, спілкуватися з людьми різних поглядів і різного рівня, – від дітей до професорів. Звичайно, він був популярний і завдяки своїй творчості.

– Певна річ, ви були знайомі і з його дружиною Тетяною…

– Так, я в них проживав два літа. Ми спілкувалися, але на більш поверховому рівні, не активно і не так часто, як із дядею Уласом. Після його смерті у 1987-му я раз відвідав її в пансіонаті для старших сеньйорів імені Івана Франка біля Торонто, де вона проживала.

– У чому секрет такої довголітньої дружби вашого батька з Уласом Самчуком?

– Мій батько шанував його літературну творчість, розум, працю з ним у письменницьких рухах – МУР, «Слово». Їхні погляди збігалися, а головне, в Уласа Самчука характер був родинний, веселий. Як і мій батько, він умів пристосовуватися до різних людей, хоч мій батько був більш серйозний.

– Чи не виникала у вас ідея відвідати село Дермань на Рівненщині, де народився Улас Самчук?

– Хотів, але… Коли бував в Україні, то все не мав часу… Надіюся, що ще буде нагода для цього. Мені лише вдалося побачитися з родичами.

– Їх багато?

– Вони є у Кам’янці-Подільському, Слов’янську… Є родина в Харкові з боку батька: двоюрідний брат Леонтій Місюк, двоє двоюрідних сестер Валентина і Наталія – з родинами. У столиці України з донькою Катериною мешкає далека родичка Надія Баштова (з Боришківців) – працює в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАНУ. Вона відповідає за архів мого батька і добре знає всіх моїх хресних та їхні праці й українську літературу.

– Якою є ваша сім′я?

– Я і моя дружина Олександра (Леся) Добрянська (вчителька англійської мови і літератури, вона із Західної України), дітей не маємо, є родина по її лінії – її брат Роман (лікар), племінники: Лариса та Марко – теж лікарі, Роксоляна – мисткиня.

«Івана Багряного я особисто зустрічав»

– І ще один ваш хресний – Юрій Шевельов – у листах до вашого батька неодмінно розпитував про вас і передавав вітання… А у 2008 році на конференції, присвяченій його пам′яті, ви виступили з доповіддю про нього «Спогади про хресного батька як людину»…

– Це був поважний літературний вечір. Я, демонструючи знімки, згадував і описав мої особисті й родинні зустрічі з ним протягом мого життя – від його праці з моїм батьком при створенні МУРу в Німеччині і до моїх візитів до нього в його останні роки. Я згадував його характер, його як мовознавця, любителя мистецтва і культури, як гурмана, його любов подорожувати по світу, його родинні спілкування і жарти з моїми батьками і нашим котом Мурком, його одержання премії Антоновичів (із моїм батьком) і Народної Премії України, й останню зустріч із моїм батьком 8 травня 2000 року.

– Кого ще з письменників з оточення вашого батька та Уласа Самчука ви знали?

– Змалку багато кого… Я не пам’ятаю всіх…

Івана Багряного я особисто зустрічав, коли він приїжджав до Нью-Йорка на з′їзд «Слова» і до нас. Я тоді був іще не досить дорослий, але пізніше читав його «Тигролови» з приємністю.

Леонід Лиман – із батьками дружив, разом проводили час щотижня в Центральному парку. Він із нами, дітьми, бавився. Пізніше працював господарем-доглядачем будинку Української Вільної Академії Наук. Він був дуже тихою, спокійною людиною.

Іван Керницький – гуморист, добрий друг Миколи Понеділка. Вони були майже завжди разом.

Лариса Онишкевич – письменниця, дійсний член УВАН. Знавець творчості Володимира Винниченка, вона перебрала головування у Винниченківській комісії УВАН після мого батька. Батько її шанував. Вона живе в штаті Меріланд, де і ми.

Остап і Марта Тарнавські – Остап очолив «Слово» після мого батька. Марта була великою прихильницею мого батька. Він її дуже поважав. Вона писала статті про нього і виголосила доповідь із нагоди 110-річчя з дня його народження. Відійшла у вічність минулого року…

Микола Понеділок – був веселий у товаристві. Я бачив його на літературних зустрічах і коли він виступав на вечорі, присвяченому 60-річчю мого батька.

Зустрічав я на спільних заходах письменників Василя Барку, знав Тодося Осьмачку.

– Кажуть, дивакуватий був чоловік – Осьмачка…

– Я чув і знав про нього ще змалку, але найбільше його запам′ятав, коли мені було десь 15 чи 16 років. Ми жили в пивниці будинку офісів, який батько доглядав, – це була його платна праця. Якось будинок уже був зачинений, я сам вдома. Чую дзвінок у головні двері. Біжу, бачу чоловік стоїть із великою валізою. «Я – Тодось Осьмачка», – каже і рішуче заходить. Ми так і познайомилися з ним, і він у нас (у двокімнатній квартирі) жив декілька тижнів, а паки книжок його перекладу Шекспіра – ще довше…

Тато у своїх спогадах «Зустрічі і прощання» (том 2) описує історію Осьмачки…

Карпенко-Криниця (Петро Горбань) з′явився в нас удома так само, як і Осьмачка, тільки без валізи, пак книжок і, може, не на так довго. Я його і про нього нічого не знав, так що був більш обережний його пустити…

Були в гостях у батька з України письменники – Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Юрій Покальчук, В′ячеслав Брюховецький.

– Відомо, що українським письменникам жилося непросто за океаном. Як вони долали життєві, побутові, видавничі труднощі?

– Всі десь підробляли… Більшість бідно, скромно жили. Я не впевнений, чи Докія Гуменна працювала поза літературою. Жила з гонорарів за публікації, продаж книжок.

Мій батько на своїй посаді був зайнятий здебільшого ввечері. Решту часу присвячував літературній роботі. Моя мама мала постійне місце праці.

– Ваш батько входив у Комітет будівництва пам′ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Улас Самчук був членом журі його конкурсу. Не пригадуєте, як опікувався цією справою батько?

– Пригадую. Батько клопотався дуже. Він наполягав, щоб Олександр Архипенко був скульптором пам’ятника. Але Архипенко не хотів змагатися і не подав проєкт. Журі вибрало проєкт Мола (Леоніда Молодожанина – Авт.). Відкриття 27 червня 1964 року було фантастичне. Я ніколи не бачив так багато українців, які маршем проходили по вулицях столиці США… Повний опис цієї події є у другому томі батькових «Зустрічей і прощань».

«Марс має або мав усі потреби для розвитку й існування «життя»

– Коли ви вирішили присвятити себе вивченню космосу?

– А я й не вирішував. Це сталося майже випадково, наче так було суджено.

– І ваші батьки поставилися до цього «випадкового» вибору…

– …із приємністю! Мої батьки ніколи не пробували скеровувати мене в якийсь професійний напрям.

Я цікавився астрономією, наукою про нашу Землю, про її існування в Сонячній системі. Ще в 1957 році (інтернаціональний геофізичний рік, International Geophysical Year) я відповідав за виставку нашої школи, присвячену такій темі. Це мене заанґажувало і привело до вивчення фізики, хімії…

Спочатку не було нікого на цьому шляху, хто б мене вів, а згодом з′явилися співробітники, шефи, а потім навіть знані науковці.

– Хто був для вас зразком?

– Правду сказати, не існувало якогось одного прикладу, а було багато знайомих фізиків, астрофізиків, серед них Нобелівський лауреат Чарльз Таунс (Charles Townes), Карл Саган (Carl Sagan) – мій і його батько були земляками, – та інші.

– До речі, якою була найбільша мрія Карла Сагана? І чи здійснилася вона?

– Багато його мрій здійснилися, але головна – знайти життя поза нашою планетою – поки що ні.

– Ви не хотіли стати астронавтом?

– Ні. Я навіть пізно почав літати… Мій перший політ був із Лесею – пошлюбна подорож. Коли виникала потреба летіти на конференції, до обсерваторій тощо, то довго не міг спокійно переносити перебування в повітрі, але з часом звик…

– Зустрічалися ви з астронавтами українського походження – Керол Бобко, Робертою Бондар, Брюс Мельник, Джудіт Рєзнік, Гайді Стефанишин-Пайпер?

– Із Гайді Стефанишин-Пайпер – так, навіть у посольстві України у Вашингтоні декілька років тому. Вона тут також брала участь у заходах із нагоди 60-річчя першого польоту людини в космос – через платформу ZOOM проводила зустріч із діячами космічної сфери, включно з новим директором української космічної агенції Володимиром Тафтаєм.

Гайді добре спілкується українською мовою і пишається своїм українським походженням.

– Якісь «космічні» події не давали вам привід для зустрічей із президентами США?

– Особистих зустрічей із президентами США не мав. Були поверхові зустрічі з деякими конгресменами, сенаторами і діячами в Конгресі на українсько-американських заходах. Я був присутній у Білому Домі, коли президент Клінтон зустрічав президента Кучму. Я мав декілька зустрічей і розмов із Кравчуком, а також із Ющенком, як він іще був прем′єром.

– Із Михайлом Яримовичем ви знайомі (українець із Підляшшя, один із керівників NASA, очолював проєкти створення орбітальних станцій для міжпланетних польотів – Авт.)?

– Так. Я його знав більше як керівника аерокосмічної компанії, як голову міжнародної професійної організації і як діяча в українсько-американській громаді.

– А з Ілоном Маском?

– Особисто його не знаю, але компанії, які він очолює, передбачають здійснити «його фантастичні наміри налагодження польотів на Марс».

На фото (зліва направо): Юрій Шевельов, Теодор Костюк, Григорій Костюк, Улас Самчук

На фото (зліва направо): Юрій Шевельов, Теодор Костюк, Григорій Костюк, Улас Самчук. 1972 р. Автор: Фото із сайту NASA

– Чому саме на Марс? Чи не пов′язуєте це з вашим відкриттям явища природного лазера СО2 в атмосфері Марса?

– Марс є планета в зоні орбіти навколо Сонця, де може існувати рідка вода, необхідні обставини для розвитку життя, яке ми знаємо. Атмосфера Марса була в минулому більш густою і тому більш теплою, бо елементи, з яких складаються живі клітини, існують по цілому космосу, тому Марс має або мав усі потреби для розвитку й існування «життя». На Марсі поверхня, вода і температура така, що дозволяє людині вижити можливими способами.

Атмосфера Марса складається з 95% вуглекислого газу. Лазери вуглекислого газу є одними з найбільш ефективних, існують в природі на Марсі і Венері. Але ці дослідження не пов’язані із проєктами польотів на Марс.

– Я читав книгу «Марсіанин» Енді Вейра і майже повірив, що в реальності такий політ може відбутися…

– Дещо так, але це роман.

– Ваш друг Джим Грін брав участь у створенні фільму «Марсіанин». Він був просто консультантом чи щось змінив у сценарії?

– Я не знаю, але, я думаю, він радив і пояснював, що може відповідати реальній фізиці та хімії і технічним можливостям.

«Ми всі – діти зір…»

– Інші планети нашої Сонячної системи є перспективними для освоєння землянами?

– Крім Марса, немає, але є місяці: нашої Землі, а в далекому майбутньому – деякі місяці Юпітера і місяць Сатурна Титан, який має атмосферу та обставини, подібні до ранньої еволюції Землі. У Титана – розмір планети, а гравітація трохи вища від земної. Люди б прибавили десь більше половини ваги на його поверхні…

– Може статися так, що людству доведеться десь подітися, і тоді новою «адресою» буде, наприклад, Титан?

– Якщо люди виживуть ще мільярди років, то мусять тікати із Землі. Еволюція, яка триває на Сонці, приведе його до розширення. Воно стане «червоним гігантом» і наша планета опиниться в гарячій атмосфері Сонця. Мусимо тікати або на Титан, або на подібні планети інших зоряних систем.

Атмосфера Титана складається більшістю з азоту, як на Землі. Тому що Титан десь у 10 разів далі від Сонця ніж Земля, він дуже холодний, і кисень може існувати тільки в рідкій чи замерзлій формі (вода, лід), а озера, хмари і дощ складаються з рідких вуглеводневих газів метану й етану. Це все може змінитися, якщо Сонце наблизиться до Титану.

– Що дають науці дослідження атмосфери, погоди на інших планетах?

– Атмосфери планет пройшли і проходять різні періоди еволюції: впливи Сонця, гравітації, обертання. Вивчення їх як прикладу поліпшує розуміння нашої атмосфери і її еволюції. Це дозволяє пристосовуватися до довголітніх змін нашої атмосфери і обмежити зміни загрозливі.

– Назвіть сьогоднішні ваші особисті пріоритети в освоєнні космосу.

– Це дослідження, спрямовані на пошук життя поза Землею, детальне вивчення характеристики планет поза нашою Сонячною системою – маємо знайти іншу землю для далекого майбутнього людського покоління.

З астрофізичного погляду – дослідження перших моментів створення космосу і його колосально енергійних об’єктів, використовуючи грандіозні телескопи, наприклад, «Джеймс Вебб» — космічний телескоп (James Webb Space Telescope), і земні (30-ти метрові й більші) телескопи.

– Одного разу я дивився у нічне небо через телескоп, який розташований біля райцентру Андрушівка Житомирської області, і був вражений тим, який вигляд мають зорі… І тоді я згадав слова видатного українського астронома Клима Чурюмова: «Ми всі – діти зір…».

– Клим Чурюмов був мій добрий друг. Стосовно його вислову… Ядерний горючий процес у зорях і їхнє знищення (вибухом) творить атоми і молекули, із яких міжзоряні хмари (пил), сонячні системи, планети і все інше складається. Подальші хімічні процеси вживають світло із зірок. Таким чином, усі наші клітини колись були матерією зірок…

– У справі освоєння космосу що люди мають вирішити за 20, 50, 100 років?

– Відповідь на це питання може бути неоднозначною. Але головне – освоїти й охоронити «космос» нашої планети і її майбутність. Технологічні досягнення прийдуть. За 20 років люди будуть на Марсі. За 50 років може тут з′явитися колонія. Освоюватимуть Місяць. А за 100 років – тільки Бог може передбачити… Це все досягнемо лише тоді, коли будемо застосовувати знання, здобуті в процесі дослідження планет і космосу з метою збереження клімату, води, і власне середовища Землі, яка дає нам можливість вивчати наше існування і майбутність у безмірному Всесвіті.

Всі досягнення залежать також від зв’язків між людьми, державами. На жаль, людська історія не така передбачлива, як народження і смерть зірок…

Розмову вів Віктор Мазаний, письменник, лауреат літературної премії імені Уласа Самчука, заслужений журналіст України

Leave a Reply