Галина Крук: «Наша задача – встигнути розповісти світові якомога більше про себе, свою літературу, живопис, історію…»

102

На Дніпропетровщині за ініціативою письменниці Марії Дружко створено цикл онлайн зустрічей «Ми UA». Під час спілкування із сучасними письменниками Марія намагається з’ясувати різні животрепетні питання, поговорити про те, що зараз хвилює не тільки літераторів, а й усіх українців.

Так, у бесіді з письменницею, ексголовою Українського ПЕН-клубу Галиною Крук основне питання, яке розглядалося, було: «Що сьогодні говорять про українців у світі?»

Із вражень Марії Дружко про спілкування з пані Галиною:

«Відому поетку і культурну діячку, учасницю українського ПЕН-клубу, Галину Крук знають далеко за межами Батьківщини. Отож, щойно ракети впали на Україну, їй почали писати знайомі з різних куточків світу, пропонували свою допомогу, гукали до себе в гості. Вона всім дякувала і відмовлялася.

«Для мене війна почалася ще 8 років тому, – говорить пані Галина. – Мій чоловік був в АТО. З кінця 2014 року я їздила з волонтерською допомогою і виступами до Попасної, Мар’їнки, Маріуполя, Краматорська, Бахмута і дивувалася, що багато хто з українців не помічає, як поряд точиться справжня війна».

Після 24 лютого, з початком гострої фази, війну важко не помічати, її нарешті побачили в цілому світі, коли вона розгорілася на повну силу.

«Війна не дозволяє мені нікуди поїхати, тут мої всі і все – країна, рідний дім, родина, чоловік воює. Та і Львів насправді здається безпечним, хоч ми теж ховаємося час від часу від сирен повітряної тривоги, і часом прилітає».

Це нічого, що зараз вона майже не пише. Точніше, пишуться не вірші, а згустки гострого болю складаються в рядки; емоції біжать нейронами, ніби колючі електрони напруженими дротами.

«Для мене найкращі ліки від тривоги – це волонтерство», – зізнається поетка.

Виявляється, у волонтерстві, як і в мистецтві, теж є різні напрямки і течії: допомога переселенцям, гуманітарні вантажі, збір ліків, придбання техніки та військового спорядження… Можна додавати ще і ще. Кожен обирає своє: від плетіння маскувальних сіток до порятунку поранених та біженців. Можна зустрічати на львівському вокзалі людей, що тікають від війни з тимчасово окупованих територій. Це важкий напрямок роботи, особливо якщо люди приїжджають із-під обстрілів, травмовані жахливим досвідом місячного сидіння в підвалах, страхом, браком харчів і елементарних умов. Люди приїздили розгублені, із відсутнім поглядом, у пошарпаному, пропахлому димом одязі, багато хто плакав. Завжди гостинний Львів тепер плаче разом із ними.

«Я не вмію дистанціюватися, переймаю весь цей біль, намагаюся допомогти, я потім не знаю, чим заповнити цю виниклу діру, звідки брати ресурс, – зітхає моя співрозмовниця. – Можливо, тому з допомоги біженцям перемкнулася на допомогу військовим, там завжди багато чого треба», – усміхається.

Відтепер викладачка давньої української літератури добре знається на різних видах бронежелетів, тепловізорів, різного військового спорядження.

Але є ще один фронт. Він не менш важливий, ніж військовий, гуманітарний, інформаційний. Ідеться про культурний фронт: обґрунтування тези про бойкот російської культури під час війни, пояснення, як насправді виглядає ситуація в Україні, як це все історично склалося, спростування наративів російської пропаганди.

«Сьогодні, як ніколи, існує інтерес до української культури, історії, мистецтва, – говорить пані Галина. – Світ звик бачити нас крізь призму російської пропаганди: щербатими, обділеними малоросами. І коли вони нарешті стикаються з творчо обдарованими українцями віч-на-віч, то дивуються, наскільки наш народ самобутній і талановитий. Але цей пік інтересу триватиме недовго, і наша задача – встигнути розповісти світові якомога більше про себе, свою літературу, живопис, історію».

За словами пані Галини, внаслідок того, що сьогодні за кордон виїжджають мільйони українців, які шукають не заробітку, а порятунку і гуманітарної підтримки, світ побачив нашу націю на повний зріст. Український спротив росії, якого від нас ніхто не очікував, привернув увагу і до наших культурних та мистецьких досягнень, і до нашої історії та цінностей, і це вже саме собою перемога, нехай болісна і кривава, але вона є.

Треба, щоб світ побачив, що в нас є чимало переваг і сильних рис, яких, виявляється, сьогодні не вистачає іншим народам. Треба, щоб і ми самі повірили у себе і свої перемоги на всіх можливих фронтах. Тільки так ми здолаємо російського монстра, що звик годуватися культурами і досягненнями інших народів».

Повне інтерв’ю з Галиною Крук:

Пресслужба ДОО НСПУ

nspu.com.ua

Leave a Reply