* * *
дерева ростуть обабіч
їхні плоди падають
під ноги ангелам
латаття — веснянки річок
лелека вткнув дзьоба у хмари
що летять перед ним
зорі сюди не дістають
шукай їх
між комах і квіток
добре влягтися б
не на голій землі
* * *
не стіймо
де сонце зірвалося в прірву
веселка його витягне
і кине біля пораненого будинку
зібралися дощі
в землі
що тут лишилася
хазяйнуватимуть тепер
у пуп’янку квітки
зрізаній до війни
* * *
дерево
зустрічало чоловіка
що тут загинув
молилися
пом’янули весняне небо
дивитися в очі Богу
нестерпно
дерево
пускало бруньки
чоловік
лишив по собі дружину
разом зустрінуться
в місті
якого немає на карті
пекла — раю
* * *
влітку
на Івана Купала
дівчата не стрибали
через вогонь
то як тепер
перескочити вогнище
розпалене війною?
котрась із них
у місячну шпарку
підглядала за Богом
його єдиного
впустить у себе
* * *
стою на витоптаній сонцем місцині
не побачила
коли воно повернулося з Антарктиди
на крижині
придавленій північним сяйвом
снігу нема знов
рву папірці з аркушів
на них вірші не писалися
хоч така зима буде
для місцевих сніговиків
Leave a Reply