Про це пише Іван Гаврилович для інтернет-ресурсу газети «Галичина».

Зрештою, нікого із шанувальників гумору середнього і старшого поколінь не здивувала назва нової відзнаки – літературна премія ім. Павла Добрянського «Чиколядовий капелюх». Утім, модератор імпрези й один з ініціаторів цієї премії – письменник Василь Бабій, для котрого у творчості веселий жанр – один із найулюбленіших, нагадав присутнім про місце П. Добрянського (1930 – 2011) в когорті знаних майстрів українського гумористичного слова, зачитавши присвячену йому інформаційну листівку, яку підготував і видав. Для пана Павла як уродженця Поділля Прикарпаття стало другою батьківщиною – його трудова біографія пов’язана саме з нашим краєм.

Після тривалого періоду праці за здобутим у медінституті фахом фармацевта він очолював обласну письменницьку організацію, працював заступником головного редактора журналу «Перевал». Побачили світ 20 книжок його соковитого гумору, позначеного впливом народних традицій у цій царині. Кілька найвідоміших із них по праву належать до золотого фонду української гумористичної літератури, і серед них повість, котра й дала назву новій відзнаці. Власне, премія ім. П. Добрянського є вже на Вінниччині: на рік випередили прикарпатців із заснуванням такої відзнаки земляки письменника, а в числі перших двох її лауреатів – літературний критик, есеїст, голова відродженого на Івано-Франківщині Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ) Євген Баран. Він отримав цю нагороду за упорядкування книжки «Вічний Павло» зі спогадами колег-літераторів про людину, яку називали найкращим гумористом серед аптекарів і найкращим аптекарем серед гумористів.

Є. Баран привернув увагу присутніх до того далеко не випадкового моменту, що презентація премії ім. Павла Добрянського під промовистою назвою «Чиколядовий капелюх» (себто капелюх кольору шоколаду) відбувається якраз на празник святих апостолів Петра і Павла, одразу після Всесвітнього дня шоколаду… За словами заступника голови НСПУ Ярослава Ткачівського, саме незабутньому знайомству з Павлом Казимировичем, котрому показав свої перші проби в гуморі й той схвально оцінив їх, завдячує своєму становленню й утвердженню як автора творів веселого жанру – невдовзі їх надрукували журнали «Перець», «Дзвін», «Перевал»…

Диплом першого лауреата літературної премії ім. Павла Добрянського «Чиколядовий капелюх» вручили артистові розмовного жанру обласної філармонії ім. Іри Маланюк Ігореві Чепілю, який уже чверть віку вірно служить українському гумористичному слову і пропагує його. Він отримав торт, який своїм темнокоричневим кольором і оформленням мимохіть викликає асоціації з «чоколядовим капелюхом»…

Шанувальники гумористичного слова на Прикарпатті та й за його межами знають І. Чепіля як лауреата низки всеукраїнських і прикарпатських конкурсів і фестивалів гумору й сатири, Міжнародного конкурсу читців ім. Андрія Сови. Артиста удостоєно медалі Степана Олійника «За благодійну діяльність» (він незмінний учасник фестивалю «Степанова весна», який щороку проводять в Одесі на пам’ять про цього видатного українського поета-сатирика). Як сказав директор філармонії Василь Тимків, у їхньому музичному закладі І. Чепіль із великим успіхом у глядачів заповнює нішу українського гумору, нішу, яка, певна річ, має бути професійною, проте загалом у нашій державі ще належно не пошановується. Сам артист розповів, як свого часу познайомився з Павлом Добрянським, і прочитав його гумореску, а також твори Я. Ткачівського та В. Бабія.

Власне, «родзинка» із врученням торта «Чиколядовий капелюх» першому лауреатові новозаснованої премії призначалася для читацько-слухацької аудиторії у другій частині дійства, а в першій його модератор – невичерпний на ідеї і жарти Василь Бабій представив присутнім перші три видання книжкової серії «Міська бібліотека гумору «Галицький ціп» (за назвою часопису, єдиний, але направду дорогого вартий номер якого вийшов друком 1929 року у прикарпатському містечку Богородчанах). Цей видавничий проєкт, який фінансує Івано-Франківська міська рада, ініційований ТОПІЖем і покликаний популяризувати не тільки український, а й, у перекладах, світовий гумор – тексти його класиків і сучасних майстрів веселого слова.

«Першою ластівкою» стала книжечка творів різних авторів «Свині не читають», упорядкована В. Бабієм, після того вийшли друком видання його власних прозових і поетичних гуморесок «Насолода абсурдом» та збірка текстів сміхованця з Коломиї Миколи Савчука «Катавасія біля банкомата». На тему згаданого «свинства» в людському житті Василь Бабій прочитав із представленої книжечки твори Степана Руданського, Павла Глазового і свою гумореску. Цю «веселу естафету» продовжили постійний читач книгозбірні, де відбувалась імпреза, Ярослав Пархуць та голова Закарпатської ОО НСПУ – поет, прозаїк і теж гуморист Василь Кузан. Він не може погодитися з тим, що за нинішніми проблемами, які обсіли українців, багато із нас чомусь зовсім забули про гумор як засіб, здатний істотно полегшити нам сприйняття життєвих негараздів, і, ознайомлюючи аудиторію із творчістю Михайла Чухрана, Павла Чучки та інших своїх побратимів по обласній письменницькій організації, зачитав їхні дотепні й колоритні тексти, написані на закарпатському діалекті.

Іван Гаврилович, «Галичина»

Свого часу його, киянина, запросив було до свого невеликого підгірського села краєзнавець, етнограф, літератор, меценат, дослідник української еміграції Євген Паранюк (1923 – 2015), який проживав у США, але досить багато часу проводив і в рідній Хмелівці. Василь Тимофійович приїхав сюди 1993-го, жив у родині Паранюків і мав у хмелівській бібліотеці творчу зустріч – у цьому селі й сусідній Росільній він записував фольклор.

Під час урочистості Василь Бабій, староста села Василь Петришин, заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський, голова ОО НСКУ Михайло Косило, чільник відродженого Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), літературний критик Євген Баран наголосили на тому, що праці і сама постать В. Скуратівського як українського патріота мали велике значення не лише для розвитку народознавства, а й загалом для пробудження національної свідомості українців, яких протягом століть у Російській імперії, а потім в СРСР влада цілеспрямовано намагалася зросійщити.

Отож ТОПІЖ заснував медаль Василя Скуратівського, а недавно – й почесну відзнаку «Берегиня роду». Того дня її й презентували у хмелівському клубі як медаль Василини Бабій із с. Серафинців на Городенківщині, матері письменника Василя Бабія, котра торік зустріла свій 100-літній ювілей (про це писала «Галичина»). Перші дві такі відзнаки голова ТОПІЖ вручив Дарії Паранюк і Палагні Загірняк. Обидві вони, крім усіх інших чеснот і заслуг, є й активними учасницями народного фольклорного ансамблю «Хмелівчанка». Цей колектив та місцеві юні аматори сцени порадували присутніх піснями, коломийками, віршованими рядками. Також представили хмелівчанам зразки своєї поетичної творчості вже згадуваний Я. Ткачівський, Іван Гаврилович та Володимир Гловацький, котрий заспівав пісню на власний текст.

Виступи учасників художньої самодіяльності, майстрів слова яскраво впліталися і в церемонію нагородження нових лауреатів обласної краєзнавчої премії ім. Є. Паранюка. Ще перед в’їздом до Хмелівки гості помолилися біля могили на сільському цвинтарі за упокій душі цієї людини великого серця, честі і благородних вчинків. Дипломи й нагрудні знаки лауреатів премії ім. Є. Паранюка з рук його племінниці Любові Лапчук та голови ОО НСКУ Михайла Косила отримали знані в області краєзнавці-ветерани Йосип Карпів із Клубівців на Тисмениччині, дослідник історії, фольклору, особливостей обрядовості цього села, літератор, автор і упорядник багатьох книжок, та Іван Гаврилів, котрий попри свої 82 роки й далі невтомно працює як художник – упродовж пандемії коронавірусу створив кілька десятків живописних робіт під загальною назвою «Збережемо природу Карпат» (їх, до речі, експонують на відкритій 2 липня у яремчанському Музеї етнографії та екології Карпатського краю його персональній виставці, присвяченій 30-річчю ОО НСКУ). Митець-краєзнавець подарував намальований ним портрет Є. Паранюка його сестрі Поліні.

Цьогорічними лауреатами престижної премії стали і Василь Курищук, дослідник історії Церкви на Косівщині, автор історії свого селища Яблунова, котрий усе життя пропрацював на освітянській ниві; Мирослав Попадюк, член НСПУ, просвітянин, який був організатором освіти на Снятинщині; Роман Любко, дослідник історичних пам’яток Долинщини.

Гості разом із місцевими учасниками святкових заходів фотографувалися на згадку біля погруддя Тараса Шевченка. У Хмелівці планують 27 серпня, в день 165-ї річниці від дня народження Івана Франка, урочисто відкрити пам’ятник і українському Мойсею.

Михайло Посічанський, інтернет-ресурс газети «Галичина»
Фото – інтернет-ресурс газети «Галичина»