Про це повідомляє «Укрінформ», посилаючись на авторів проєкту.

«Ми не подаємо сухі біографічні дані. У нашому проєкті Леся все каже сама за себе у своїх листах. Саме вони відкривають її зовсім іншою, ніж у шкільній програмі: дотепною людиною зі своїм емоціями та слабкостями. Людиною-новаторкою, модницею, музиканткою, любителькою подорожувати, жінкою, яка могла б жити нині серед нас, бути нашою сусідкою чи подругою. Переосмислити її життя та творчість можна і в ефірі радіостанції у Луцьку, і на подкаст-платформах, і на виставці сучасних мистецьких робіт», – розповіли Анастасія Передрій та Вікторія Жуковська, іцініаторки проєкту.

За їхніми словами, у серії радіопрограм та подкастів про Лесю Українку радійники руйнують спотворений образ поетеси як «нещасної хворої, прикутої до ліжка дівчини», «подруги пролетарів», «атеїстки, яка мала любовні стосунки з Кобилянською» та радянський формат цензурування загалом. «Привіт. Леся» – це поєднання технологічного прогресу та сучасного підходу до вивчення класиків.

Радіопрограми розділені на три блоки: вибрані листи Лесі; руйнування міфів і знайомство зі знайомою/незнайомою поетесою; думки відомих українців про Українку.

Вибрані листи Лесі Українки озвучені заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською.

Своїми рефлексіями про Лесю Українку поділились лідерка гурту «ONUKA» Ната Жижченко, фронтмен рок-групи «KOZAK SYSTEM» Іван Леньо, письменник Сергій Жадан, артист Олександр Положинський, співачка Христина Соловій та інші. Також презентовано аудіоблок, присвячений цікавим фактам та міфам про поетесу, які підтверджували або спростовували експерти.

У рамках проєкту український ілюстратор Олександр Грехов підготував серію унікальних листівок із інтерпретованими зображеннями Лесі Українки, що містять влучні цитати поетеси із листів.

Крім того, триває окрема виставка робіт Грехова, присвячених Лесі Українці. Артзахід до 10 жовтня можна відвідати у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку.

Нагадаємо, у Новограді-Волинському презентували книжку «Леся Українка дітям».

Ніколи б королівський хроніст не згадав жодних слонів, якби в 796 році з Ахена, тодішньої франкської столиці, не було вислано трьох посланців до Багдада. Таке посольство спорядили з кількох причин, і в першу чергу, мабуть, торговельної, але й військової виключати не варто. Про яке-небудь пряме воєнне протистояння Карлові Великому не йшлося, надто далеко були той халіфат від його королівства, хоча халіф Гарун-ар-Рашид не відзначався аж надто миролюбною політикою. Встряваючи у різні завойовницькі війни, його війська доходили до Візантії, змушуючи її платити відповідного розміру данину.

Посольство дісталося до Багдада, щоби встановити, в першу чергу, контакти. Перемовини, мабуть, відбулися успішно. Бо інакше – з якого б дива багдадському халіфу спало на думку їх обдаровувати? Звісно, що про щось же домовилися. Можливо, це був один із перших мостів у середньовічній історії між християнською Європою та ісламською Азією.

Як вияв особливої поваги до Карла Великого посланцям і привели білого слона, хоча інші джерела вказують, що це був звичайний слон. Не їм особисто, звісно, а їхньому сюзерену. Відмовлятися від таких царських щедрот не гоже, та й ніхто б не посмів цього вчинити. Хіба ж їм обридли власні голови на в’язах?

А от зворотний шлях зі слоном та іншими подарунками розтягнувся протягом наступних чотирьох років. Маршрут пролягав, якщо вірити різноманітним джерелам, від Багдада через Єрусалим та Карфаген до Ґенуї, а далі через Альпи до Ахена – столиці Карла Великого. Можна собі уявити, що пережили Ісак та його супутники з тим слоном, перш ніж тварина опинилася в Європі.

У жовтні 801-го посольство висадилося в Ґенуї. Тут з’являється ще одне рівняння з багатьма невідомими, бо Ісакові супутники – франкські дворяни, Лантфрфл та Сиґізмунд, дорогою вмерли, й довелося йому вже самому, хоча зрозуміло, що з помічниками, плентатися зі слоном караванними шляхами вздовж Середземного моря, переходити єгипетські пустельні землі, щоби прибути до Іфрікії. Звідки поплили до європейського берега. Зиму перебули в містечку Верчеллі, тобто не одразу рушили до місця призначення.

Мабуть, найбільша морока у тій непростій подорожі додому була зі слоном, бо перейшовши через різні кліматичні зони, на кожному відрізку довготривалого шляху тварина могла загинути. Ми не знаємо нічого про життя слона від 801 року – тобто часу, коли він ступив своїми чотирма важкими, як колони, лапами на європейський ґрунт. Є свідчення, що його могли використовувати як бойову одиницю під час частих військових походів.

У 810 році наступила слонова смерть, про що сповіщає нас хроніст: «Доки він (імператор) залишався там протягом кількох тижнів, той слон, якого колись прислав сарацинський король Арон, помер швидкою смертю». І хоча Гарун-ар-Рашида у цьому місці названо Ароном, але це не важлива деталь – ми здогадуємося, про кого ведеться мова. З додаткової інформації – смерть слона наступила внаслідок запалення легенів після купання в Рейні. З «Анналів» достеменно відомо, що при дворі чи війську Карла Великого слон прожив приблизно дев’ять років.

Основні два питання, які найчастіше дискутуються багатьма вченими, що займалися вивченням імперії франків, зводяться до такого: 1) чи слон був індійський чи африканський; 2) чи звичайний чи білий. До якогось однозначного висновку, здається, ніхто так і не дійшов.

Зрештою, якісь джерела сповіщають, що слона оточили опікою й побудували для нього спеціальний хлів, а також говорилося, що купали його в річці Рейн. А коли данці напали на Бельґію, Карл узяв слона на бойові дії, але участь слона в будь-яких воєнних наступах не підтверджується.

Якщо на війну слона не призивали, то що він міг робити на щодень? З одного боку – поява величезної екзотичної тварини на полі бою, за задумом, повинна б спричинити паніку серед ворогів. До того ж, якщо слона дресирували, то він міг навіть атакувати ворожі позиції, трощачи усе на своєму шляху. Чи з цим усе було гаразд у війську Карла Великого і чи були такі сміливці, щоби теліпатися на слоновій спині й бойовим маршем йти уперед – мені невідомо, однак зі скупих описів виглядає, що нашого слона просто тримали для розваг та втіхи.

Навряд на іспанській фресці, на якій намальовано білого слона зі замком на спині (сама метафора свідчить про силу і витривалість тварини), зображено саме того слона, якого допровадив Ісак. Однак незвичність для європейських широт таких тварин, їхній вигляд і розміри, очевидно, були предметом гонору і пихи. Мабуть, що спокуса похизуватися екзотичною твариною не оминула й засновника Каролінґської імперії.

Не певен, що європейцям та самому Ісакові, на долю якого випала така небезпечна пригода, знані були які-небудь міфологічні історії про слонів. Уся ця міфологія зродилася в Індії, в буддійських письменах та переказах, в яких існувало й існує чимало різноманітних пояснень походження слонів та віри у їхню надприродну силу. Слон-альбінос уважався символом мудрості, а його поява у цьому світі з яйця дивовижного птаха – це одна із версій зародження буття.

Власне, божество Ґанеша – слонолюдина чи людинослон – чотирирукий, у якого також безліч імен та означень, й не менша кількість важливих речей, які він патронує, возсідає на щурі. І якщо нам потрібно якесь заступництво чи бодай крихту мудрості, то, звісно, Ґанеша допоможе.

У цій історії, окрім слона, задіяно три історичні персонажі: Карл Великий, багдадський халіф Гарун-ар-Рашид та Ісаак. Суперечності в оцінках історичних постатей – це аксіома, бо Карл Великий у боротьбі за владу та за розширення території постійно воював, хоча належав до осіб, які цікавилися мовами та науками, особливо граматикою, риторикою, діалектикою та астрономією. Халіф Гарун-ар-Рашид також воював, придушував повстання, підтримував сунітів, нищачи шиїтів, але одночасно розбудовував Багдад, щедро обдаровував вчених та поетів, бо й сам писав вірші.

І Карл Великий, і Гарун-ар-Рашид жили у тій епосі, в якій існували свої правила і своє розуміння етикету. З ними, як кажуть, усе зрозуміло, а от щодо головного персонажа, поруч зі слоном, цієї майже авантюрної історії – Ісаком (Isaak the Jew), то наші знання про нього виглядають скромнішими. Ісак – не можновладець, він не удостоївся детальних хронік або віршів, для чого й існували придворні поети, з приводу різних оказій. Відомою є дата його народження – 749 рік, займався він купецтвом й виконував посольські функції при дворі Карла Великого. І якби не білий слон багдадського халіфа, то навряд чи ми б дізналися про існування якогось Ісака. А так він залишився ув «Аналах королівства франків» поруч зі слоном згадкою, складеною з кількох рядків.

26.06.2021
Василь Махно, ZBRUČ