Благодійний Фонд «Культурні новації» (президентом якого є депутат Владислав Трубіцин), газета «Літературна Україна» та Видавництво «Саміт-книга» вирішили зробити легендарний книжковий ринок осередком культурних, творчих і літературних подій та започаткували «Зустрічі вихідного дня» у найбільшому букіністичному магазині країни «Моя книга».

Кожну суботу кияни мають змогу зустрітися з видатними особистостями нашого міста, відомими письменниками та акторами, спортсменами, шоуменами тощо. Часто у рамках зустрічей проходять презентації книжкових новинок за безпосередньої участі авторів.

Серію зустрічей вихідного дня на книжковій «Петрівці» відкрив письменник, шоумен та громадський діяч Дмитро Чекалкін приголомшливою презентацією своїх книг та цікавим діалогом з читачами.

Цю чудову традицію продовжив легендарний тренер чемпіонів, президент Національної ліги професійного боксу України, заслужений тренер СРСР та України Михайло Зав’ялов, з яким мали змогу поспілкуватися читачі та поціновувачі спорту.

Напередодні першого матчу збірної України на Євро-2020 відбулася творча зустріч з видатним спортсменом, заслуженим майстром спорту, володарем Суперкубка УЄФА-76 Володимиром Онищенком та легендами вітчизняної спортивної журналістики, заслуженими журналістами України Семеном Случевським та Володимиром Кулебою. У рамках зустрічі презентували фундаментальну книгу «Первопроходцы. Иллюстрированная история украинского футбола».

У червні колекція видатних особистостей на книжковій «Петрівці» поповнилася ще одним видатним гостем – Народним артистом України Анатолієм Матвійчуком. Анатолій Миколайович влаштував мініконцерт з живим виконанням авторських віршів та пісень, а також презентував свою збірку поезій «Скарби».

Не оминули Зустрічі вихідного дня на Петрівці й видатного режисера сучасності, лауреата найбільших міжнародних кінофестивалів – Віктора Греся. Віктор Степанович розповів читачам книжкового лабіринту «Моя книга» про створення всесвітньовідомих фільмів; про зірок кіно, з якими доводилося працювати; про нереалізований проект усього життя «Тарас Бульба і його сини»; про майбутній проект «Кармалюк» та про багато іншого.

У честь відкриття Видавництвом «Саміт-книга» та Фондом «Культурні новації» секції сучасної української поезії у букіністичному магазині «Моя книга» пройшла зустріч з кращими поетами країни. У рамках заходу звучала поезія в авторському виконанні Анни Багряної, Юлії Бережко-Камінської, Ірени Слути, Сергія Савіна, Дмитра Чистяка та багатьох інших.

У липні своєю присутністю книжкову Петрівку потішив Заслужений артист України, актор, режисер та продюсер – Віктор Миколайович Андрієнко. Кіно, книги, телебачення та театр – це не вичерпний список тем, які обговорювалися на творчій зустрічі.

Серію зустрічей підтримала і Лариса Кадочникова – Народна артистка України, славна Марічка з великого фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». На зустрічі з читачами «Петрівки» Лариса Валентинівна розповіла про Сергія Параджанова та Івана Миколайчука, Олега Єфремова і Сергія Бондарчука, Іллю Глазунова та Євгенія Євтушенка, про кіно, театр та особисте життя.

Серію липневих зустрічей завершив письменник, кінознавець та сценарист Станіслав Сукненко. Він презентував свою книгу «To Hollywood from Ukraine» («З України до Голлівуду») – розповідь про українців в американському кінематографі – тему, над якою багато років Станіслав працював як в Америці, так і в Україні.

На цьому Зустрічі вихідного дня на Петрівці не закінчуються. Найближчим часом на «Зустріах вихідного дня» очікуються цікаві гості: народна артистка Україна Галина Яблонська, заслужений артист Україна Гарік Кричевський, письменники Сергій Жадан та Сергій Куліда, уславлені спортсмени-олімпійці Яна Клочкова і Лілія Подкопаєва, багато інших чудових особистостей.

Нагадуємо, що зустрічі відбуваються на книжковому ринку «Петрівка» (39 ряд, букіністична
книгарня «Моя книга»).

Стежте за анонсами та до нових зустрічей!

Видавництво «Саміт-Книга»

Яке місце у Вашому житті посідає книга?

Важко сказати, яке місце вона не посідає. Я народилася і зростала в Києві у дуже і дуже читаючій родині. Книга завжди була в руках моїх батьків, я бачила це щодня стільки, скільки себе пам’ятаю. За радянських часів книги шукали по магазинах і бібліотеках, обговорювали, самвидав читали ночами і передруковували на друкарських машинка. Книгами обмінювалися, збирали макулатуру, щоб придбати, замовляли в Молдові чи Середній Азії, де легше було знайти. Їх дарували і цінували. І тоді, і потім, коли питанням було вже не «дістати» літературу, а обрати з купи шлаку гідні твори.

Тож ми з книгами жили і живемо – принаймні у моєму колі спілкування. Так само я живу своє життя, цього ж навчаю і свого маленького сина.

Яке місце в Вашій активній різнобічної діяльності займає письменницька творчість?

Я пишу стільки ж, скільки читаю. Нещодавно натрапила на свої перші вірші, написані років у 7-8. Потім, у старших класах школи, мої твори завжди відсилали на конкурси і олімпіади. Іноді були перемоги, іноді ні. Бо я ніколи не «коливалася з лінією партії», у нас вдома всі вільно думали і висловлювалися. Але вчителі дуже засмутилися, коли я не обрала літературну кар’єру у дорослому житті, а пішла більш прагматичним шляхом економістом.

Для мене це було абсолютно природно. Письменниками, як, до речі, і справжніми журналістами, стають не у лабораторних умовах, а проживаючи реальне життя. Тому потім протягом деякого часу мій письменницький досвід стосувався переважно журналістики, шлях у якій розпочався у роки аспірантури і обов’язкових «ВАКівських» публікацій, а потім став способом дослідження форм людського буття. І, звичайно, наукової літератури: наукові статті, підручники, посібники, монографії, кандидатська і докторська дисертації. Бо ще одна традиція моєї родини – це наукові розвідки і викладацька діяльність. Що у більш практичному вимірі, особисто для мене стало інтелектуальним підґрунтям розвитку власного бізнесу, консалтингової агенції з управління репутацією. І дало можливість стати затребуваним автором невеликих науково-популярних і публіцистичних творів, які залюбки друкували авторитетні ділові і громадсько-політичні видання. Чому невеликих? Тому що такий спосіб життя, при якому дуже багато часу треба приділяти управлінню компанію, клієнтам, науковим аспектам діяльності, залишається небагато можливостей для опанування інших жанрів.

Мабуть, саме тому Ваш двотомник «Проби ясномислення» є збіркою есеїв? До речі, есе, які охоплюють дуже широкий спектр тем. Це і політика, і управління бізнесом, і питання репутації людей і компаній, і гострі соціальні проблеми. Які з них для Вас сьогодні найбільш близькі і актуальні?

Ви абсолютно вірно вгадали. Брак часу змушує дуже по-господарськи ставитися до викладення думок – щоб словам було тісно, а думкам просторо. Але є ще одна важлива причина. Не тільки мені бракує часу, читачам, на жаль, теж. Саме тому так популярні стислі перекази «товстих» книжок, аудіокниги як такі і, зокрема, у форматі «основні думки за 15 хвилин». Отже, на мою думку, есеї зараз дуже своєчасні, якщо, звичайно, гарно написані і не порожні за змістом.

Тепер щодо тематики. По-перше, мені зараз не дуже вже цікаві вузькопрофесійні речі. Свою думку щодо більшості ключових питань я висловила, повторюватися не люблю. Тому цей блок зараз не на першому плані. По-друге, мої болючі роздуми про сьогодення і трагедію Києва, київської культури, історичного обличчя Міста, надто крають душу, щоб ними зловживати. «Гроші співають» — таке я прочитала колись у одній збірці з урбаністики про причини свавілля забудовників. І за поточних умов цей «спів» в Києві не зупинити ані словом, ані пістолетом. Тим більше, що проблеми Києва потрібно вирішувати у комплексі з проблемами України і ніяк інакше.

А зараз на часі, перш за все, питання, які стосуються місця України в світі у «новій нормальності» панденоміки («пандемія+економіка») і «ковідних» соціальних змін.

Передмову до розділу «Влада і держава» Ваших «Проб ясномислення» написав Перший Президент України Леонід Кравчук. Зокрема, він пише: «Книга захоплює своєю сміливістю і новизною аналізу. Виникає питання, чому вона не з’явилася раніше. Тоді б політичний світ був би набагато багатшим, різноманітнішим». Чому Ви не йдете у політику, а тільки споглядаєте?

Кожен обирає по собі. Звичайно, мене неодноразово запрошували до різноманітних партійних списків, бо «запрошувачів» приваблює і моє портфоліо, і можливість завдяки моїй персоні виконати гендерні вимоги законодавства. Але є багато «але». По-перше, за всі роки незалежності не побачила в Україні жодної політичної сили, яка б мала близькі для мене цінності і послідовно спиралася на них у своїй діяльності, мала близьке для мене бачення майбутнього України і мала потенцію успішно привести український народ в це майбутнє. По-друге, я надто добре розумію глибинні механізми прийняті політичних рішень, щоб вірити у можливість змінити щось в якості пересічного нардепа чи міністра.

У питаннях політики я поінформований реаліст, тому доля вченого, радника, ментора, аналітика соціальних процесів мені більше до душі.

Як Ви оцінюєте стан публіцистики в Україні?

На жаль, у нас дуже часто путають пропаганду, графоманію і навіть дописи у соціальних мережах з публіцистикою. Чи можна назвати публіцистичними творами книги політиків, які намагаються переписати історію і заднім числом неправдиво визначити свою роль в подіях минулого? Чи колонки експертів на зарплаті, які сьогодні обстоюють одні ідеї, завтра інші відповідно до забаганок і завдань спонсорів? Тому в цьому жанрі як раз дуже багато несамостійних і формуючих творів, дуже далеких від природи публіцистичного жанру. І читачеві досить важко визначитися, з чим він має справу у випадку того чи іншого тексту: з авторським поглядом чи з відпрацюванням гонорару чи з літературно упакованим «піаром».

Як, на Ваш погляд, література сьогодні впливає на соціальні процеси і подія? Чи можуть сучасні письменники впливати на маси?

Література у всі часи впливала на людей одним єдиним чином – пропонуючи ідеї для повсякденності і екстремальних ситуацій, ті чи інші моделі поведінки, ті чи інші типові рішення життєвих ситуацій, ті чи інші моральні орієнтири. Завжди через твори, а дуже часто і через призму особистості і стилю життя письменника. Все залежить від сили цих ідей і контексту. Контекст сьогодні не дуже сприятливий для спроб популяризувати ідеї і твори, якщо за ними не стоїть потужний ресурс. Людство атомізується, дуже багато голосів, дуже багато можливостей висловитися, дуже мало тих, хто слухає. По суті, зараз дефіцит уваги аудиторій, діагноз суспільства – нарцисизм. Але, з іншого боку, справжній талант завжди знайде дорогу. Хайп виникає і йде у небуття, талановиті праці залишаються саме через силу відповідних ідей. Причому, що важливо, ідей як конструктивних, так і деструктивних, які впливають на аудиторії чи то зі знаком «плюс», чи то зі знаком «мінус».

Які перспективи у друкованої книги в нашій країні?

У суто друкованої книги і у нашій країні, і у світі перспективи не з сприятливих. Легке споживання інформації стало звичкою, необхідність докласти зусиль для отримання інформації викликає невдоволення. Причому не тільки просвітницької інформації, а і розважальної. Такий світ, такі реалії. Втома від інформаційного перевантаження, потреба робити все швидко, швидше, ще швидше. Як результат — візуальний образ сприймається краще за текст, інфографіка за опис. Але все одно лідери громадської думки читали, читають і будуть читати. Як то кажуть, «ті, хто читає книжки, правлять тими, хто дивиться телебачення». Правда, дивлячись на українських можновладців важко сказати, чи читають вони взагалі щось окрім соцмереж. Та ми ж розуміємо, що справжня влада далеко не завжди публічна.

Тому письменникам слід брати до уваги всі можливості, всі канали і формати для адаптації творів до потреб «споживачів контенту». Як на мене, аудіокниги майже нічим не гірші за друковані книги, тільки що не сприяють поліпшенню орфографії-пунктуації в читачів. І кінець-кінцем більшість фільмів і серіалів також є похідними від літератури. Пануванню тандему друкованої книги-театру об’єктивно прийшов кінець з виникненням радіо, кіно, телебачення. Інтернет і соцмережі тільки збільшують поле альтернатив, але не змінюють суті подій. Книга залишатиметься точкою відліку і центром, звідки йде світлий чи темний промінь. Потім цей промінь розпорошується, переломлюється, змінює напрям і т.п., і стає фільмами, серіалами, роликами для Tik-Tok. Головне, щоб промінь був потужним і світлим, а спрямовували його рух професіонали.

Що необхідно робити суспільству для «відродження» любові до читання книг?

Я скажу непопулярні речі. Дати по руках державі! Поки що всі спроби держрегулювання книговидання не призвели до появи видатних творів, бо дії чиновників не мають гуманістичного фундаменту і добрих цілей. Люди мають право читати будь-якою мовою, на будь-які теми, поки ці теми підняти у ракурсі людяності. Хай приберуть політику з бібліотек, залишивши літературу високим мистецтвом, а не служницею в коридорах влади. А далі справа родини і школи вчити читати змалечку.

Радянські часи показали – ніхто не буде читати політично правильні твори, будуть читати талановитих авторів і яскраві тексти. Тож дайте їм з’явитися.

Ваші творчі плани?

Третій том «Проб ясномислення» буде переважно про справжні механізми політичних і соціальних процесів. Деталі розкривати ще рано, але багато що туди увійде з моїх розвідок на перетині політичної і економічної наук. А для душі хочеться мати час дописати кілька творів різних жанрів, які зараз у роботі з різним ступенем готовності: філософські роздуми, роман і збірку казок у співавторстві з сином.

Видавництво «Саміт-книга»

«Солнце всходит каждое утро, озаряя всех жителей земли с их болью и радостью, горем и счастьем. Недосказанными ночью обрывками фраз. Люди находят друг друга и снова теряют, рождаются и умирают, а солнце всходит вновь» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 23 с.).

Мій роман – про долі людей, які пов’язані між собою ланцюжком випадкових подій. Їх історії змушують замислитися над тим, що такі духовні цінності як добро, істина, святість, мудрість і любов не застаріли, не вимерли — вони актуальні і сьогодні, в нашому суспільстві і в нашій країні. Але, на жаль, у потоці інформації, яка обрушується на сучасну людину, важко зупиниться і подумати про духовність, ідеї гуманізму, на яких і тримається наш світ. Мої герої роблять добро і знаходять щастя; приносять зло і платять за це найвищу ціну.

«Но кару свою заслуженную я понес за предательство и малодушие…».

(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 289 с.)

Мій роман про дружню, згуртовану сім’ю, де людина захищена, і, відчуваючи підтримку, здатна протистояти будь-яким випробуванням.

«…они соединились воедино любовью и болью, страх и отчаяние отступили. И супруги Марино пошли домой к детям, чтобы уже никогда не расставаться и вместе выдержать это испытание до конца. И что бы там впереди их ни ждало — они вдвоем» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 291 с.).

Мій роман про те, що мені близьке; про те, що мене хвилює. Я зневажаю зло, підлість і лицемірство, натомість возвеличую сім’ю, дружбу, любов до життя, співчуття до ближнього, чесність і справедливість.

«Ему тоже хотелось, чтобы зло наконец споткнулось, провалилось в темную, глубокую яму и осталось там навсегда».

(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 337 с.)

«…сказал истину. Ту, которая у каждого в душе, надо только заглянуть внутрь себя, услышать голос, который говорит правду. И стоит человеку прислушаться к этому голосу — он обретет счастье, душевный покой, и все станет так ясно и понятно, светло и легко. Он поднимет глаза к небу — яркий луч солнца вырвется из-за тучи, вот еще один, и целый сноп лучей озарит своим блеском верхушки гор, и леса, и долины, и моря, и лица людей каким-то неземным светом. И сердце наполнится радостью, и поймет человек, что не один в этом мире: есть невидимая, сильная рука, которая ведет его, не дает упасть, заботится о нем. Нужно только поверить, довериться – и нет больше страха, нет страданий» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 284 с.).

І, звісно, як без детективної історії?! Все починається із вбивства. Саме воно поклало початок драмі, яка розгортається на сторінках книги. Але як після кожної ночі настає світанок, так і герої мого роману знаходять відповіді на власні запитання — хтось несе кару за свої вчинки, а хтось знаходить душевний спокій та щастя.

«Жизнь идет, и никакие переживания и заботы не могут изменить дальнейшего хода истории, где все переменится – все пройдет».

(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 354 с.)

21 червня в Музеї історії Києва відбулася презентація моєї книги «Большой человек». Тема нерівності, як гендерної так і соціальної, привернула увагу багатьох людей з різних сфер діяльності. На захід завітали і журналісти, і представники влади, і всі ті, кому не байдужі проблеми гендерної нерівності та моя творчість. Уривки з мого роману читав Заслужений артист України — Олег Савкін під супровід талановитого саксофоніста Павла Парабащука. На захід завітала керівник Київського Центру ґендерної рівності, запобігання та протидії насильству Тетяна Зотова. Вона заявила, що саме ті книги, в яких порушується питання гендерної нерівності, засуджується домашнє насильство, – потрібні суспільству. Дуже важливо говорити про це і навіть кричати. Ажде література – це один із способів висвітлювати саме ті питання, які хвилюють людей.

Як автор, я дуже зраділа, що мій роман викликав у людей такий інтерес. А ще більша радість мене очікувала на Книжковому Арсеналі під час автограф-сесії: до мене підійшла жінка і схвильованим голосом сказала, що моя книга їй потрібна, як ковток надії та віри в добро, бо в неї дуже непроста сімейна ситуація. І тоді я зрозуміла, що недарма працювала майже три роки, щоб мій роман таки народився та дійшов до свого читача. Наразі розпочинаю працювати над новим романом – до речі, у співавторстві з колегою по перу — українською письменницею. Обіцяю, що це буде цілком нове в літературі. Ми будемо говорити про важливе, хвилююче та болюче – те, про що не можна мовчати, але більшість з нас через страхи замовчує.

Анастасія Марсіз

Кореспондент Associated Press Мстислав Чернов, що нині проживає в Німеччині, представив на Книжковому Арсеналі свій роман «Часи сновидінь». Книга отримала схвальну критику, з’явилася у бібліотеці Штутгарту, але через карантинні обмеження, презентація україномовної версії раніше відбутися не змогла. Головними героями роману стали чотири людини: дівчина, яка потрапила у пастку в окупованому Слов’янську; лікар, який в цю пастку вирушив свідомо, через муки нечистої совісті; жінка, яка шукає сімейного щастя з солдатом, що повернувся з війни; талановитий юнак, приречений на смерть від раку. Усіх героїв об’єднує самотність та жага любові. А ще – війна. Роман починається з подій військового конфлікту та веде далеко за его межі: до Харкова, який все ще поколихується наслідками революції, у холодну темряву нічних вулиць Праги, в гущавину антиміграційних протестів в Італії, до буддійського монастиря у М’янмі, у Гімалаї.

Для кореспондента Associated Press стандарти роботи завжди дуже високі. Проте коли журналіст займається ще й письменницькою діяльністю, відмінність у вимогах до матеріалу в ЗМІ та книзі постає чи не щодня. Тим більше об’єктивність важлива у текстах про війну, яка щойно завершилась або яка ще триває.

Не менш важливою подією Книжкового Арсеналу стала презентація книги «Хорошо быть женщиной», написаної українсько-німецьким автором, співзасновницею міжнародного арт-порталу ГуРу і співвласницею берлінського видавництва, куратором жінок, які перенесли домашнє насильство, Наталією Сватковою. Книга, яка включила в себе життєві історії жінок, що постраждали від сімейного насильства, порушення гендерних прав та знаходяться у в’язниці, написана Наталією в співавторстві з громадськими діячками Яною Барановою та Анастасією Попсуй.

За словами заступника голови КМДА Марини Хонди, що представила книгу в рамках дискусії спеціальної програми «Сімейні цінності», книга «Хорошо быть женщиной» знайомить читачів з темою насильства через особисті історії персонажів, що дає можливість набагато глибше відчути і зрозуміти проблеми героїв – фактично пропустити через себе їх долі, прожити їх разом з ними. Такий підхід підштовхує до переосмислення теми насильства у повсякденному житті, допомагає зрозуміти, що подібне явище не повинно і не може бути нормою у сучасному суспільстві. Завдання суспільства розвинути в собі нульову толерантність до насильства в будь-якому його прояві, а представлена книга є хорошим інструментом стирання наявних гендерних стереотипів і формування негативного ставлення суспільства до насильства.

Голосно та яскраво на Книжковому Арсеналі було презентовано альбом «Легенди спорту», що вийшов у видавництві «Саміт-книга» за підтримки Міжнародної громадської організації «Гуманітарний проект» на чолі з Сергієм Анпілоговим. Альбом включив у себе фотографії зірок світового спорту з колекції видатного спортивного журналіста Юхима Шаїнського, що проживає в Німеччині. У число видатних осіб альбому увійшли такі герої спорту, як Пеле та Олег Блохін, Мухаммед Алі, Віталій і Володимир Кличко, Міхаель Шумахер і Валерій Борзов та багато інших. На презентації книги, присвяченій 30-річчю Національного олімпійського комітету України, були присутні олімпійські чемпіони та керівники Олімпійського руху нашої країни.

«Німецький слід» на Книжковому Арсеналі – це знак до нарощування активного культурного співробітництва між нашими країнами. У планах видавництва «Саміт-книга» і фонду «Культурні новації» на чолі з Владиславом Трубіциним, який є нашим системним партнером, не тільки видання українських авторів у Німеччині, але й проведення Днів Української словесності в цій країні.

Видавництво «Саміт-книга»