Твір присвячений 100-річчю української національної революції 1917 –1921 років. Були відгуки на публікацію уривків роману в «Літературній Україні», один з яких маю приємність оприлюднити:

«Прочитав я, Миколо, в «ЛУ» №47-48 за 12 грудня 2020 р. і №1-2 за 30 січня 2021 року два уривки із твого роману «Далеке марево часу, або Останній рубіж отамана Шалого». Вітаю! Написано професійно і талановито. Думаю за теперішніх умов та ще й до високої дати – 100-річчя української революції 1917-1921 рр., книга зверне на себе увагу не лише читачів, а й членів журі оголошеного НСПУ конкурсу, присвяченого цій даті. Добре, що ти нарешті звільнився від науково-популярних суховіїв! Твій Володимир Івченко, наставник і колега по роботі в журналі «Наука і суспільство», член НСПУ з 1994 року».

Серед сучасних українських письменників, які яскраво засвітилися на літературному небосхилі ХХI–го століття, важливе місце посідає творчість Миколи Павленка, лауреата Міжнародних літературно-мистецьких премій імені Григорія Сковороди та імені Володимира Винниченка, дипломанта конкурсу Літературно-наукового фонду імені Воляників-Швабінських. Його царина – духовний світ людини. Як справжній сковородинець, Микола Павленко досліджує морально-етичні цінності героїв, зосереджуючись на їх «внутрішній» складовій, невидимій людині, яка шукає в реальному житті свій шлях до щастя.

Творчий доробок автора складають тринадцять прозових книг різнобічної тематики і жанрів, оригінальних за світосприйняттям, адресованих читачам різних вікових категорій.

Шанувальники Миколи Павленка полюбили і високо оцінили його філософські твори, написані в жанрі наукової фантастики з поєднанням релігійних і містичних аспектів: «Біблія Розуму, або Як стати щасливим», «Окуляри для Розуму», «Інформація. Мозок. Життя», «Віагра для Розуму», «Академік Глушков: погляд у майбутнє», «Струмуюче крізь нас Життя безмежне, або Право на безсмертя». В них автор розкриває таємниці Буття, закони світобудови відповідає на одвічні питання: хто ми? Навіщо прийшли в цей світ? Як стати щасливим? Як побороти смерть?

Відповіді на ці світоглядні запитання автор подає у поєднанні наукових і сакральних знань, опираючись на духовні цінності, оскільки Людина, Планета і Космос перебувають в єдиному енергетичному просторі, де від енергії думки та вчинків кожного залежить майбутнє людства.
Пізнаючи навколишній світ, людина самостверджується, розвиває природні здібності, обирає за талантом професію і виконує своє призначення на землі. Шанувальники творчості Миколи Павленка полюбили його книжки за глибину думки, широту інформації та доступність форми. Здається, автору пощастило знайти свою достойну нішу в тематичному розмаїтті української літератури і він розвиватиме її постійно для вдячних читачів.

І раптом несподіваний поворот до історичної тематики. За останні чотири роки плідної роботи побачили світ… чотири твори Миколи Павленка. У 2018 році Видавничий центр «Просвіта» видав історико-пригодницьку кіноповість «Холодноярські тризуби, або Пригоди Якоба Штофке в Україні», написану на реальних подіях, що відбувалися на Черкащині в 1918 році, про участь німецьких військ у придушенні повстання українських патріотів і повість «Хочу спокою, світла, миру і добра», побудовану на щоденниках молодого офіцера гетьманської варти Павла Скоропадського, який прозрів на війні й дійшов висновку, що «більшовизм» несе українському народу поневолення і неабияке зло.

В цьому році видавництво «Дніпро» видало психологічний роман-дилогію автора «Далеке марево часу, або Останній рубіж отамана Шалого» про історичні події в Україні 1917-1921 років і повість «Дві зустрічі, дві долі» про трагедію закоханих людей, юність яких перепала на час соціальних змін.

Дилогія присвячена 100-річчю української національної революції 1917-1921 років. Спочатку виникає думка, що Микола Павленко відступив від філософської тематики, але після прочитаного починаєш усвідомлювати, що твір не стосується аналізу історичних подій, а розкриває психологію і свідомість людей під час буремних політичних і соціальних змін, які суголосні нашому сьогоденню, коли знову свої імперські намагання Росія спрямовує на знищення нашої держави.

Автор досліджує морально-етичні проблеми, досконало вибудовує образи героїв, відслідковує причинно-наслідкові зв’язки між подіями сторічної давнини і сьогодення, які позначилися на долях і характерах наших сучасників. Революція, війна, голодомор, репресії, знищення церков, тисячі жертв диктаторського режиму породили страх у душах і серцях людей, який передався дітям і онукам на генетичному рівні.

Страх паралізує волю, перетворює людину на раба, не здатного оцінити ситуацію, викликає агресію і ненависть по відношенню до вільних людей з почуттям гідності, для яких свобода і честь понад усе. Тому виникають конфлікти, війни, бо не можуть гармонійно співіснувати люди з різним рівнем свідомості та моралі. Якщо раніше Микола Павленко за жанр обирав фантастику, то в останніх чотирьох творах віддає перевагу документальним історичним фактам, які доводять, що деградація духовності, втрата морально-етичних цінностей призводить до загибелі людини.

Головний герой роману Петро Шалаєвський не може прийняти українську національну революцію, як позитив у зміні свідомості людей, позбавлених царською Росією права на свободу і незалежність України. Він відстоює свою політичну позицію агресивними методами, зі зброєю в руках, нехтуючи думкою інших, вбиває найближчого друга, зраджує матір і сестру, коханих Настю і Катю, які його щиро обожнювали. Позбавлений таких чеснот, як дружба, любов, порядність, честь і гідність, вродливий чоловік перетворюється на жахливу потвору, яка не має права на життя.

Навіть Природа, яка під чутливим пером Миколи Павленка виступає яскравим героєм твору, відвертається від такого покидька, коли Петро потрапляє в біду. Стан природи і душі героя співпадають повністю. «Новий день, болісно-хирлявий і жалюгідний, зароджувався помалу, неохоче і невдоволено. Щільний морок похмурої довгої ночі повільно спадав. Білясто і скупо починало сіріти на сході, а з густого, як кисіль, туману, що огортав низини та галявини, повільно проступали чорні дерева, чагарники, розкислі дороги й непрохідні, в’язкі поля. Та й день нічим не радував: знову нагнало з півночі кошлатих, немов ведмежа шерсть хмар, важких, похмурих. Дощило. Над чорними полями клубочився сивий туман, і вже за десять кроків нічого не було видно». Автор утверджує думку, що духовно сліпа, несвідома людина, без морально-етичної основи, яка своїми негативними думками і вчинками примножує зло, приречена на загибель.

Антипод головного героя за політичними вподобаннями, голова ревкому Семен Кубрак, фанатично відданий більшовицькій ідеї насильницького «ощасливлення», а насправді чергового поневолення українського народу, також не приносить щастя ні своїй родині, ні Батьківщині. Він теж стає жертвою влади, якій сліпо служить. У трагічних подіях громадянської війни не має переможців і переможених. Після закінчення братовбивчої війни мільйони українців стали жертвами колективізації, політичних репресій та голодомору.

Микола Павленко на історичному матеріалі поглиблює філософські роздуми про особисту відповідальність кожного за своє життя, незалежно від суспільних обставин. Щоб робити добро іншим, спочатку треба пізнати добро і зло в собі та навчитися перемагати зло. Автор наслідує вчення Григорія Сковороди про самопізнання і самовдосконалення. Тільки усвідомлене, духовне життя за моральними християнськими цінностями віри, надії та любові відкриває шлях людини до щастя.

Утвердження цієї авторської думки яскраво звучить у повісті «Дві зустрічі, дві долі». Герої повісті Олена та Андрій щиро покохали одне одного з першої зустрічі, але мрії кожного про спільне майбутнє життя виявилися нездійсненними. Друга зустріч підтвердила, що вони за своєю свідомістю і уподобаннями зовсім різні, оскільки виховані в родинах із протилежними моральними цінностями й розумінням щастя.

Олена зрадила кохання заради матеріальної вигоди і була покарана життям, втративши чоловіка і дитину. Андрій теж не зумів захистити своє кохання, відстояти радісні очікування на щасливе життя з Оленою. Він піддався дрібним образам, зрадив свої ідеали, став пристосуванцем, кар’єристом, споживачем матеріальних цінностей, здатним на брехню в очах нещасної Олени. Андрій також закінчує життя трагічно внаслідок облудного звинувачення у шпигунстві та зраді.

Микола Павленко в усіх своїх творах стверджує думку про те, що кожна людина має здобувати багатство духовне, а не матеріальне, адже матеріальне тіло тлінне, а духовне вічне, безсмертне. У наш буремний час, з його утвердженням споживацької філософії, накопиченням матеріальних цінностей і втратою духовності, що поставило людство над прірвою, таке нагадування читачам особливо актуальне. «Далеке марево часу, або Останній рубіж отамана Шалого» — застереження людству, що революція 1917-1921 років не закінчилася й через 100 років. Вона триває й сьогодні, і повторюватиметься постійно, як вирок людям, які мають покаятися, стати на шлях духовного розвитку для досягнення миру, добра і гармонії життя.

Віра Мельник,
сценаристка, член Національної спілки кінематографістів України,
лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Г. Сковороди,
Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»