про Анну Q і verbum

Мій дім – це мої слова,
не маю нічого, крім стін оцих зі слів
і з гавкоту псів.

І найбільше боюся згубити свободу.
Того, що з’являться знову на вулицях танки
і гармати наведуть на моє обличчя,
аби забрати мої слова.

Через ту небезпеку гризу себе
і ніщо не зарадить, бо ніщо б не змогло зарадити,
я маю тіло, й воно завжди комусь було б у пригоді,
як тіло Христа і всіх агнців Божих.

Варшава сьогодні

я до тебе прийшла скуштувати мови
якою послуговуєшся але ніби чую тисячу мов
які лунали в однаковім ритмі в тиші одній і тій самій
що розтікається по спохмурнілих кімнатах
на білому столі за яким батьки твої
різали хліб нині російська ікра опускаю ложечку
якщо хочеш розповім про Бродського він був дуже влюбливим
і слухай знав напам’ять більше віршів ніж я
в Америці захлинувся свободою втім до смерті
телефонував до примарного дому до Петербурга
іншою мовою розказуватимеш про асиміляцію єврейських інтелігентів
на зламі віків потім долучиться демонстрація
десь на закрайках світу й радянські гулаги із мареннями
про свободу цій розповіді ніколи не буде кінця
я відчуваю як тисячі мов закрадаються до моїх вуст
цілуєш мене як рідну аж може знудити
від щастя зустрінутого цієї миті

моя дочка не лишилася

онде світлина з чорнявкою Фатімою рочків трьох
закручується арабська в’язь у її ім’я
онде білий кіт на холодному мармурі
вуса причепуривши, позирає на море
мабуть народився з піни
й виріс під палючим сонцем
Фатімі на оцей надгробок учергове заскочив нині
кількоро порухів лапкою і посохлих пелюсток нема тут
кількоро ковтків води із вази й урешті можна ховатися
під полум’яними слідами пензля ван Гога
це він розгойдав назавжди тіні цвинтарних кипарисів

ти і я

весільну сукню я віднесла на горище
й повісила на колодці
шлюб немовби на шибениці
висить на волосині

Я втратила все

я через любов оглухла перестала чути
тьохкання пташки
щебетання міста оминало мене
як у німому кіно
колосся жита ворушилось розмірено
вітер до землі нахилявся
без шепотіння без шелесту
я стала глухою до світу
в голові тепер тільки твій голос
візьми його
поцілуй
так
о так

Маленька пастораль

у храмі під скляним склепінням
крила палевих голубів у сонячну плямку
півтіні ковзають по колонадах
на твоєму обличчі зигзаги коли воно понад моїм
приніж мене гладь
заціловуй
Бог предвічний народився вересневого ранку
слід колядувати ще голосніше
хай народжується те що виникло поміж нами

З польської переклав
В’ячеслав Левицький

Про це повідомляє «Укрінформ».

На фестивалі я презентували три нових поетичних видання – антологію білоруської поетичної революції БУМ-БАМ-ЛІТ, нову поетичну збірку Сергія Прилуцького «Еврiдiка не озирається» та поетичне видання Володимира Орлова «Все як раніше лише імена змінилися».

Усі три книжки перекладено українською. Вірші білоруських поетів читали відомі українські письменники та перекладачі – В’ячеслав Левицький, Олена Степаненко, Олександр Ірванець, Богуслав Поляк.

Білоруський поет і прозаїк Сергій Прилуцький, який живе в Україні понад десятиліття, зізнався – очікував, що його книга вийде в Білорусі минулого року, проте цього не сталося.

«Дуже важливо, щоб білорусів почули, щоб вони не забували свою культуру і не асимілювались у країнах, до яких вони переїхали», – додав пан Сергій.

У межах фестивалю відбулися також фотовиставка «Білорусь, що прокинулась» і концерт білоруських музичних колективів «SHUMA», «Naka», «РСП».

Нагадаємо, у травні в Києві відкривалася виставка сучасного білоруського мистецтва. Захід під назвою «Кожны дзень» позиціювався зрізом сучасного білоруського мистецтва, яке досліджує та розповідає історії солідарності, самоорганізації, спротиву та мрій про краще майбутнє.