Про це повідомляє «Укрінформ», посилаючись на вебсайт премії.

Цьогоріч умовою надання ґранту стало успішне проведення краудфандинґової кампанії – що й було зроблено: зусиллями загалом дев’яноста п’ятьох доброчинців організаторам удалося залучити ₴100900 завдяки сервісу «Спільнокошт». Тож у межах ґрантової програми «EU4USociety» фонд «Відродження» виділив ₴100000.

«Міжнародну премію імені Івана Франка підтримують українці, і я їм за це щиро дякую. Це важливо, коли громадяни фінансово підтримують пам’ять про людей, які на зламі розвитку нації стали своєрідними дороговказами», – сказав директор Фонду «Відродження» Ігор Курус.

У Фонді зазначили, що 25-26 серпня відбудеться засідання Міжнародного журі, де буде обрано восьмого лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка. Визначатимуть переможця дванадцятеро докторів наук у різних галузях. З іменем лавреата визначаться 27 серпня – у 165-ту річницю від дня народження Івана Франка.

За 6 років існування на Міжнародну премію ім. Івана Франка претендували 107 науковців і 11 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великобританії, Німеччини, США, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії. За її здобуття змагаються історики, мовознавці, літературознавці, правники, філологи із провідних університетів світу. Вона успішно подає інформацію про Україну в інтелектуальних добірних колах, товариствах високого рівня, відкриває для зацікавлених знання про українські центри за кордоном.

Премія переконує українців у їхній гідності, спонукає інших поважати нас як народ, адже доводить, що Україна – цікава і можлива для перспектив, кар’єрного зростання й професійного визнання. Тематика праць переможців багатогранна: від дослідження витоків української мови до дослідження діяльності окремих постатей; від суспільної географії до розвідки в царині історії дитинства у «старій Україні».

У у 2021 році на золоту медаль і грошовий приз претендують троє домінантів: колективна монографія за ред. Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулявічюса та Ігоря Скочиляса — «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі»; Оксана Кісь з монографією «Українки в ГУЛАГу: Вижити значить перемогти»; Леонід Тимошенко з монографією «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)».

Нагадуємо, цьогоріч Шевченківська премія цьогоріч дістала нову номінацію.

Таку думку вона висловила в інтерв’ю в №26 часопису «Тиждень».

За словами пані Дате, українська література на німецькому ринку загалом присутня. Все залежить од контексту та середовища, в якому подається певний твір або ті чи інші автори.

«Вибір авторів завжди залежить від різних факторів. Сергій Жадан дуже відомий і з естетичного, і з політичного боку. Він не лише пише цікаві твори, сидячи десь у себе вдома, а й пропагує літературу та власні політичні погляди. Тому з ним працювати нібито легше, бо така праця і його презентація можуть відбуватися на різних рівнях», – зазначає Клаудія Дате в інтерв’ю «Тижню».

А от українська класика на німецькім ринку відсутня. Перекладачка пояснює, що така ситуація – через брак катедр україністики в тамтешніх університетах. «В Німеччині класичні українські автори точно не представлені, бо в німецьких університетах майже немає кафедр україністики. Є кафедра україністики у Грайфсвальдському університеті імені Ернеста Моріца Арндта, є фахівці у Відні — і все. Тому поки що цим справді нікому інтенсивно займатися», – висновує пані Клаудія.

На її думку, ситуацію спроможна виправити ґрантова підтримка перекладів. Німецькі видавництва можуть скласти програму видання творів української класики, якщо фінансова підтримка триватиме. «Оце дуже важливий момент: українська сторона надає ці гранти, а німецькі видавництва можуть за такої підтримки подумати про програму», – пояснює перекладачка.

Нагадаємо, фільм Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не скінчиться» отримав головну нагороду goEast у Німеччині. Документальна стрічка української режисерки отримала «Золоту лілію».