Короненко Світлана. Містерії. Поезії. Київ. Видавництво «Ярославів Вал», 2019
Світлана Короненко книжкою «Містерії» потверджує дві тенденції. Перша має філософський характер і позначає світоглядну зміну в суспільстві. Йдеться про те, що містерія – це не лише жанр, а й метажанрова форма, яка оприявнює себе в різні культурно-історичні епохи. І сьогодні після постмодерного карнавалу містерія знову актуальна, бо виявляє шлях до себе й до Бога, шлях, який передбачає біль і очищення, трагічний апофеоз і віднайдену рівновагу.
Друга тенденція, до якої причетна новою збіркою Світлана Короненко, має літературознавчий характер: ідеться про трансформацію жанру містерії й перетворення на «містерії», які в такій моделі суголосні візіям-маренням, інтуїтивним переживанням дійсності. Містерії – це містеріальні сюжети, які переповідає ліричний суб’єкт, оголюючи нерв душі, показуючи архітектуру серця, яким блукають кров’яні клітини в капілярах болю й щастя.
Світлана Короненко в новій книжці, яка символічно складається з 12 розділів, майже по-буддистськи спокійна, суб’єкт її поезії контемпляційний, виважено-мудрий. Поетка споглядає світ, вдивляється в себе, розуміючи, що в тебе є тільки ти. Вона чесна, вистраждана, зболена.
Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
Наче химерний буддист освоюю рим добування,
Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
Вітер, як вічний статист, на сходах мене зустрічає (с. 9).
Композиційно маємо різні жанрові форми лірики, метричні експерименти, графічно-візуальні представлення. Навіть сам образ «Містерій» нетиповий: перед читачем книжка, яка нагадує календар життя, бо ж читати вірші потрібно, розвернувши книжку так, наче це календар однієї душі.
Жанр містерії передбачає візію, що затягує в потойбіччя. Так було в «Божественній комедії» Данте, яка є одним із найвизначніших прикладів містеріального твору, де душа проходить колами Пекла, шляхами Чистилища, небесами Раю, аби, зрештою, дійти Любові, тобто Троянди, тобто Беатріче.
Гарячий вітер у осінніх вітряках
Й про щось шепоче переспрагла осока.
Любов ніколи і нікуди не зника,
Чому ж сльоза така гаряча на щоках? (с. 201).
У «Королі Лірі» Шекспіра так само протагоніст переживає трагічне потрясіння, після якого усвідомлює, що в житті важать не статус і походження, а зовсім інші цінності, які стосуються душі, моралі, етики. Король Лір кардинальним чином переосмислює своє минуле, щоб увійти в чисте майбутнє з просвітленою душею.
Майбутнє мудре! Ні, там не туман,
У нім пісок і сіль, у нім страждання.
Там вірша мого золотий дурман
Горітиме жорстоко і духмяно (с. 40).
Ось цей момент «просвітлення» я згадую не випадково, бо в більшості поезій С. Короненко в новій збірці відчуваєш момент просвітлення душі, що настає після трагічного апофеозу на зиґзаґах життя.
Світлана Короненко в «Містеріях» оприявнює цілковито новий світогляд суб’єкта лірики: ідеться про бачення світу в моделях християнсько-буддистських, архетипних, які показують, що карнавал із його мотивом гри (екзистенційної, соціальної та ін.) не вичерпує усієї складності буття. Суб’єкт поезії поєднує у візіях дійсності хвилину й вічність, камінчик у перстні на пальці й каміння, через яке відчутний голос століть.
І така великодня, прозора й висока оця тишина,
І така несподівана радість, надія, тривога чи доля,
І столична прощально-безтямна й сумна глушина,
І навідмаш, наопаш, наострах дарована воля.
І клекоче в тобі буревійний похмільний екстаз,
І гуркочуть світи, що летять над притихлими нами.
І камінчик прозорий на пальчику зветься топаз,
І каміння столітнє над нами зоветься домами (с. 64).
Карнавал – це форма втечі через переінакшення світу, а містерія – це готовність і, зрештою, потреба душі зустрітися з трагічним, щоб піднятися на сходинку вище.
У книжці відчутна Рука Бога, образ Вищої Сили, яка підтримує людину, яка не дає впасти, яка допомагає витримати усе лихо, з яким доводиться мати справу. І водночас містично-релігійне, інтуїтивно-ірраціональне тут на другому плані. На першому ж – образ вольової жінки, котра іде своїм шляхом через терни й біль. Чи потрібно весь час говорити про Бога, щоб ствердити Його існування? Можливо, достатньо іти шляхом до Світла, шляхом м’язів душі, які чинитимуть опір реальності абсурду.
Викладена вночі
білим сумним невидимцем.
Трем золотої свічі…
Чи ж легко стать наодинці
З тим, хто руки не торкне,
з тим, хто стоїть непорушно,
З тим, хто чекає мене,
наче збирає подушне (с. 51).
У людині є як воля до влади, так і воля до свободи. Перша притаманна загалом світу тварин і рослин. Але воля до свободи – цілковито нова програма, яка виникає через певну еволюції свідомості, структур мозку й видозмін психіки. Воля до свободи визначає можливість знати й не-знати водночас, бачити майбутнє й до кінця не уявляти, яким воно може бути, бо кожної хвилини є безліч можливих варіантів, які ти обираєш, проектуючи безліч можливих розв’язок для загадки життя.
Суб’єкт поезії в «Містеріях» сильний, наділений волею до свободи. Водночас є в книжці певна транспарантність, тобто випрозореність душі. І весь огром пережитого болю від трагічних апофеозів, яких у житті може бути чимало, перетворюється на філософію життя. У збірці відчуваєш еволюцію від ліричного до ліро-епічного й часом епічного, як у такому вірші:
Твердь повстане з вогню, як Земля,
і заломляться високо руки,
і вогонь в оболонці води затремтить
так, немов в оболонці жіночого вдиху
затремтіла свіча і утворена ніч
народила два серця на слово (с. 275).
Поезія Світлани Короненко має вияви філософічності й афористичності. Ні, це не готові формули на всі випадки життя, а певні скельця, за допомогою яких ти сприймає час і себе в часі. І тоді вже не так боляче, бо розумієш, що все вже колись було, що твій досвід став частиною планетарного еґреґору, ти потрібна, щоб долучитися до всесвітнього інформаційного поля, що чекає на переродження людини в Людину. Такий момент від «бунту» до «Надлюдини» чітко явлений у збірці, де маємо суб’єкта поезії, здатного узагальнювати, виявляти приховану сутність речей. Природі (Богу, космосу – кожен назве відповідно до своєї системи координат) потрібне зростання, бо тоді відбувається «потенціювання» (за Геґелем) матерії, перехід на якісно інший вимір буття (за Шеллінґом); тоді природа реалізує себе в людині, а людина – в Людині, відповідно до екзистенціалістської системи координат.
У книжці чимало філософських сентенцій, які допомагають бачити світ у координатах містеріального дива, яке обов’язково має настати. Композиція засвідчує, що поетичні збірки вже час видавати, шукаючи нових графічних форм, нових концептуальних технік представлення поезії, яка тече, мов ріка, поглинаючи в себе читачів і даруючи відчуття піднесеного. Зрештою, є в поезії Світлани Короненко чимало нових, не представлених у поетичному вимірі тем (як-от, звернення до комп’ютерів). Окремо зверну увагу на мотив жінки-відьми, що є доволі виразним у першому розділі.
Містерії, навіть як візії інтуїтивно-приватного переживання дійсності, підштовхують до світла у фіналі. Тобто маємо мотив шляху, який завершується зустріччю з Піднесеним (за Кантом) – не лише з прекрасним, а тим, що розбурхує уяву, що підносить над світом. І «Містерії» Світлани Короненко дають можливість пережити хвилину катарсичного очищення, що свідчить про потужну поетичну суґестію слова. І саме в цей момент «піднесення» й відбувається «потенціювання душі», перефразовуючи або ж доповнюючи Геґеля. Тож після прочитання «Містерій» ми вже не будемо такими, як до – коли тільки розгортаємо цю книжку, перевертаємо мов календар життя й вирушаємо в дорогу візій і одкровень.
Дмитро Дроздовський,
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України,
кандидат філологічних наук
Leave a Reply