Сергій Куліда. “Правильний садівник” Вільгельм Крістер

Сергій Куліда

254

«ПРАВИЛЬНИЙ САДІВНИК»

Завдяки німцеві Вільгельму Крістеру Київ перетворився на місто-сад

У 1900 році, через десятиріччя після смерті Василя Готлібовича, як він став називати себе, проживаючи в місті на Дніпрі, відомий київський діяч садового господарства Олександр Осипов писав про нього в книжці, присвяченій п’ятдесятиріччю садівництва Крістера: «Такий потяг до садівництва з’явився в покійного В. Крістера не як результат його професійних знань, не як експлуатація його попереднього садового досвіду і підготовки, а як результат його щирої любові до природи, як результат відданого справі любителя… Ми бачимо, що в справі садівництва науку рухають не так професіонали, як щирі любителі, яких щось піднесене і святе нестримно тягне до матінки-природи, з якої вони вчаться брати найкращі її дарунки, котрими прикрашалося первісне чисте і непорочне існування перших людей на землі; ця могутня любов до природи і, зокрема, до рослинного світу всіх часів притягувала до себе найкращих людей».

А от відомий києвознавець Михайло Кальницький переконаний, що саме завдяки Крістеру Київ став називатися містом-садом…

Саксонський ткач

У Південно-західному краї Російської імперії, до якого у ті часи входили терени трьох губерній Правобережної України — Київської, Подільської та Волинської, 26-річний виходець із Південної Саксонії, ткач за професією Вільгельм Готліб Крістер облаштувався в 1838 році. Тоді могутній магнат князь Радзивілл запросив досвідченого фахівця (з метою підняття якості тканин) для роботи на суконній фабриці в містечку Хабне (нині — Поліське) Радомишльського повіту Київської губернії.

«Окраїна цього містечка нудна і одноманітна: крім сипучого піску — з одного боку і майже завжди оповитих туманом луків — з другого, нічого більше не видно, — писав у „Статистичному описі Київської губернії” статський радник Іван Фундуклей. — Але всередині містечко справляє дуже приємне враження: всі вулиці прямі й широкі, забудовані акуратними будиночками, а поруч них — невеликі садки та квітники. Між ними височіють дві православні церкви, костел і гарна двоповерхова будівля суконної фабрики, якій Хабне і зобов’язано більшою частиною свого добробуту».

Цьому процвітанню неабиякою мірою сприяли й іноземні фахівці, що працювали на радзивіллівській фабриці. «Велика частина іноземців, що проживають в губернії, — повідомляв Фундуклей, — люди корисні, які здобувають собі прожиток і прибуток продуктивною працею і сприяють своїми спеціальними знаннями до розвою».

І справді, щороку підприємство в Хабному виготовляло три тисячі штук різного сукна, яке продавали у великих містах імперії за ціною від півтора до чотирьох із половиною рублів сріблом за аршин. Отже, і своїм досвідченим кваліфікованим майстрам князь виплачував цілком пристойну платню. Той самий Вільгельм Крістер отримував шість тисяч п’ятсот карбованців на рік. А додайте сюди відому німецьку ощадливість… От і виходить, що за десять років роботи на суконній фабриці дбайливий саксонець зібрав чималу суму, що дозволяла відкрити власну справу. До того ж слід було серйозно подумати про майбутнє сім’ї, тим паче, що дружина Крістера Марія народила чоловікові первістка — Юліуса.

І тоді професійний, навчений чималим досвідом ткач вирішує радикально змінити рід занять, реалізувавши свою давню мрію — стати садівником. З цією метою в 1848 році Вільгельм Крістер разом із родиною перебирається в губернський Київ…

«Кинь Грусть»

Мабуть, герр Крістер не випадково вибрав Київ місцем свого проживання. Адже ще 1825 року, відвідавши місто, Олександр Грибоєдов занотував, що тут «природа чудова… Як трепетно вступаєш в темряву Лаври або Софійського собору, і як в душі просторо, коли потім виходиш на білий світ: зелень, тополі…» А ще більш мальовничими були київські околиці, забудовані дачами заможних городян, про що писав захоплений Микола Гоголь: «Шумить, гуде кінець Києва!..»

Серед околичної Пріорки, що потопала в садах і гаях, чия назва походить від пріорату католицької церкви, що господарювала тут до XVII століття, Крістер придбав 1850 року в князя Естергазі лісисту ділянку площею 38 десятин (близько 40 гектарів, — С. К.). Ця місцевість була добре відома киянам під назвою «Кинь Грусть». У 1787 році, подорожуючи із Санкт-Петербурга до Криму, Катерина ІІ в компанії всесильного, але вельми примхливого фаворита Григорія Потьомкіна, зупинилася для відпочинку в Києві. Якось після всеношної заміської гулянки імператриця, вийшовши з шатра разом зі своїм коханцем, вирішила прогулятися мальовничим дубовим лісом, що ріс на берегах численних ставків, обрамлених до того ж плакучими вербами. Одначе змучений головним болем від похмілля Григорій Потьомкін усієї цієї краси зовсім не помічав, похмуро чвалаючи за Катериною. І тоді російська повелителька, обернувшись, весело промовила: «Григорію, кинь грусть! Подивися, яка краса!..»

У тому самому 1850-му Вільгельм Крістер, який змінив ім’я на Василь, заснував фірму «Садівництво та насіннє господарство „В. Крістер”». Але спочатку слід було вирубати частину лісу і перетворити звільнену від дерев площу на сади й плантації. Засукавши рукава, Василь Готлібович з ентузіазмом взявся за справу…

Будинок Вільгельма Крістера. Знесено у 2011 р.

«Господарський садівник»

Спочатку для реалізації своєї потаємної мрії Крістер виписує бельгійські саджанці з відомої у Європі фірми «Крелляже і син», а з Рейтлінгського помологічного інституту — посадковий матеріал у Ризі. А потім вирішує взятися за промислове вирощування винограду. Тим більше, що в другій половині ХІХ століття в Києві практикувалося лікування виноградом.

Слід зауважити, що «сонячну лозу» здавна вирощували ченці-садівники Києво-Печерської лаври, а вироблені ними вина славилися «по всій Русі Великій». Виростав виноград і на Кловських схилах, на Щекавиці, у ботсаду Університету Святого Володимира…

Через короткий час на виноградниках Василя Крістера стали плодоносити досі невідомі в Києві сорти — Сірий ельбський, Блакитний серпневий, Ранній червоний агат, Ранній лейпцизький, Блакитний тролінген. (Згодом розташований неподалік від Пріорки масив стали називати Виноградарем.) У результаті крім слави першопроходця Василь Готлібович став щорічно отримувати від виноградників шість тисяч карбованців чистого прибутку.

Експериментував він і з вирощуванням баштанних культур. Завдяки цим зусиллям на прилавках київських крамниць з’явилися екзотичні сорти кавунів і динь — Рання помаранчева, Мала сітчаста, Турецька чалма, Турецька цукрова, Персидська строката, Велика з Єрусалима, Астраханська рання, Константинопольська велика сіра, Бухарська довга… Деякі екземпляри крістерівськіх кавунів досягали пудової ваги, а кормові гарбузи — 200 фунтів (80 кілограмів, — С. К.).

До речі, на території господарства робітникам і відвідувачам дозволялося безкоштовно пригощатися кавунами й динями, розкладеними за сортами у якусь подобу пірамід, а ось їхнє насіння слід було кидати в спеціально встановлені поруч барила.

Василь Готлібович, виписавши з-за кордону насіння відомих сортів моркви, цибулі й картоплі, також успішно зайнявся городництвом, заклав розплідник плодових дерев і декоративних кущів. І відтепер його садово-городня продукція стала незмінно отримувати найвищі оцінки та нагороди на сільськогосподарських і промислових виставках. У рекламних проспектах зазначалося, що «фірма „В. Крістер”» нині є єдиним за обсягом і кількістю матеріалів закладом». Сам же він писав: «Те, за що берешся, потрібно розуміти й мати для цього належні знання, оскільки в іншому разі все залежатиме тільки від випадковості, навіть якщо у чомусь і траплялася удача».

Однак на досягнутому Василь Готлібович не зупинився, взявши в оренду землю в селі Фузиківці по Житомирській дорозі й у селі Демидові, що за тридцять верст від Києва. На його пахучих луках стали випасатися череди огрядних корів, від яких Крістер отримував чималий прибуток, постачаючи в Київ парне молоко.

Засіваючи вільні ділянки полів медоносними травами, започаткував бджолярство і влаштував пасіку. До того ж як дбайливий господар влаштував у своїх володіннях ставки, куди запустив мальків дзеркального коропа. Тепер він став годувати киян ще й свіжою рибою, заробляючи на цьому чималі гроші.

Утім, Крістер не утаємничував своїх секретів і 1870 року видав науково-популярну брошуру «Господарський садівник, або Коротке наставляння для посіву насіння найвідоміших городніх і квіткових рослин та подальшого за ними догляду в умовах тутешнього клімату та ґрунту — для ознайомлення покупців зі справою садівництва; укладене садівником в Києві Вільгельмом Крістером».

Київська Італія

Проте особливу користь від сусідства з «правильним садівником» отримали малозабезпечені жителі Пріорки. Потребуючи робочих рук, Крістер охоче наймав сусідів. Тільки ось вступити до нього на роботу було справою нелегкою. Існувала навіть значна черга з охочих: люди знали, що німець дозволяв застосовувати його напрацювання у їхніх власних господарствах. Окрім того, тих, хто трудився у Василя Готлібовича, в першу чергу брали садівниками в навколишні маєтки.

Особливо ж цінувалися випускники ремісничої школи, яку він організував і ретельно стежив за навчальним процесом, висуваючи до учнів насамперед високі моральні вимоги.

Незабаром добробут навколишніх мешканців стрімко пішов угору, а Пріорку і довколишню Куренівку кияни стали називати Київською Італією. Сюди з усіх кінців міста приїжджали цікаві, щоб на власні очі помилуватися на садиби з розкішними садами й доглянутими городами та, користуючись нагодою, відпочити «на пленері».

Приваблювало й те, що всім охочим, дрібним садівникам і городникам Крістер продавав насіння та саджанці за цілком доступними цінами. А як, сказати б по-нинішньому, бонус вони ще й могли отримати безкоштовну пораду.

Зауважимо, що господар розплідника, виконуючи свій громадянський обов’язок перед суспільством, надавав саджанці для благоустрою міських паркових зон. Врешті, як писав Михайло Булгаков, «було садів так багато, як ні у якому місті світу»…

Вільгельм (Василь) Готлібович Крістер помер 1890-го на 78-му році життя. Він був похований на території ремісничої школи, неподалік від свого дерев’яного особняка, у якому покійний прожив всього десять років. Уже за радянських часів хтось поцупив надгробну мармурову плиту. Зруйнувалося й ретельно викохане Крістером велике господарство.

Щоправда, не так давно відкрився парк «Крістерова гірка». А ось будинок видатного садівника, що стояв неподалік, розібрали 2011-го. І, здається, назавжди…

Сергій КУЛІДА

Leave a Reply