ОДА ДЖОНУ ЯЧМІННЕ ЗЕРНЯ

259

ОДА ДЖОНУ ЯЧМІННЕ ЗЕРНЯ

Сер Роберт Брюс Локхарт, виходець зі старовинного шотландського роду, чий дід мав власну винокурню, пішов служити в британську розвідку і в 1917 році виявився першим генконсулом Великої Британії в радянській Росії. Уже наступного року його звинуватили у змові з метою вбивства Леніна і засудили до розстрілу. Однак англійцям вдалося обміняти його на заарештованого в Лондоні радянського дипломата Максима Литвинова — і це було тільки початком бурхливої кар’єри (зокрема шпигунської й письменницької) сера Роберта.

Віддалившись від справ, Локхарт присвятив себе справжньому культу віскі. У 1951 році він написав натхненну і насичену фактами книгу — Scotch: the Whisky of Scotland in Fact and Story — про те, як міцний напій шотландських горян завоював визнання спочатку манірних англійських джентльменів, а потім і всього світу. І врешті-решт ця проста сільська самогонка з ячменю стала символом респектабельності й бездоганного смаку, напоєм фінансових ділків і декадентських поетів.

Сподіваємося, що пропонований уривок із книги Роберта Брюса Локхарта Scotch стане певним орієнтиром читачам «ЛУ» для сервірування столу.

Портрет Брюса Локхарта роботи Костянтина Сомова

Хоча віскі, принаймні в шотландських горах, як і раніше вважається напоєм, що не слід розбавляти й псувати, я повинен визнати, що існували й існують рецепти його використання як ліків і фінальної прикраси застілля, рецепти куди давніші, ніж купажне віскі, яке ми п’ємо сьогодні. Найвідоміші серед них — тодді й «Атолл Броус». Тодді, чудовий і як ліки проти застуди, і як еліксир життя, вимагає ретельного приготування. У нього входять цукор, окріп і по можливості зріле солодове віскі.

Спочатку потрібно гарячою водою розігріти склянку, і коли вона досягне температури приємної для рук, вилити воду. Потім у порожню склянку кладуть два-три шматка пиленого цукру й додають окріп — досить винного келиха, щоб цукор розчинився. Потім вливають винний келих віскі, все розмішують срібною ложкою, після цього додають ще келих окропу і, щоб увінчати цей рідкий еліксир, ще келих віскі. Напій слід ще раз перемішати й пити не поспішаючи, з насолодою. Щоб позбутися застуди, пийте тодді в ліжку, поклавши в ногах капелюх-котелок, до того часу, доки капелюхів не стане два.

Це звичайний шотландський рецепт тодді. Нетрадиційне прочитання належить моєму старому другові, покійному М. Балієву, який заснував у Москві знамените кабаре Chauve — Souris («Летюча миша», 1908 рік. — Ред.) і після революції в Росії привіз його в Лондон і Нью-Йорк. Ось його варіант: «Спочатку наливаєте віскі, щоб був міцнішим; потім кладете лимон, щоб був кислішим, потім цукор, щоб став солодшим. Потім додаєте віскі, щоб відбити смак води. Потім говорите: „Ваше здоров’я!” — і п’єте самі».

«Атолл Броус» — суміш, яку п’ють у компанії на свята на зразок Хогмені (Hogmanay — шотландське свято останнього дня року. — Ред.) або Андрієвого дня (Saunt Andra’s Day є одним із найважливіших національних фестивалів Шотландії, який святкують 30 листопада. — Ред.). Існує чимало рецептів, але найпростіший такий: змішати в рівних частинах рідкий вересовий мед і вівсяну муку тонкого помелу в невеликій кількості холодної води. Потім, ураховуючи кількість гостей, повільно влити хороше солодове віскі. Енергійно розмішувати, доки не утвориться густа піна. Потім залити в пляшку, щільно запечатати, дати постояти два дні й подавати в кращій срібній чаші з тих, що у вас є. На фунт борошна і фунт меду потрібно чотири пінти віскі, об’єм можна зменшувати або збільшувати, виходячи з цієї пропорції.

 

«Атолл Броус » — це напій гігантів. У моїй пам’яті закарбувалося святкування Андрієвого дня, яке я влаштував у Празі, коли ми доручили приготування броуса військовому аташе. То був перший обід із нагоди Дня святого Андрія, організований у столиці Чехословаччини, і військовий аташе, сассенах (sassehach, у перекладі з гельської — англієць. — Ред.), дуже хотів зробити його незабутнім. Кілька днів він працював таємно. Коли броус пустили по колу в розкішній чаші з двома ручками й по обидва боки питущого вставали гості, випари напою майже збивали з ніг. Військовий аташе влив у броус занадто щедру порцію сливовиці, міцної словацької сливової горілки. Він поплатився за втручання в шотландські справи. Упродовж обіду ми зазнали втрат, і по його закінченні встояли тільки троє шотландців і Ян Масарик (у 1940–1948 роках — міністр закордонних справ Чехословаччини, син першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. — Ред.).

Єдине, що мені зостається сказати, це те, що шотландські горяни завжди пили своє солодове віскі чистим. Звичай, звеличуваний і перейнятий видатним саксонським цінителем. Покійний професор Сейнтсбері почав писати «Нотатки в книзі винного льоху» в Елгіні, де два роки пропрацював директором школи. У своїй книзі він зазначає, що віддає перевагу солодовому віскі — «самому по собі, старому і чистому».

Сьогодні чисте солодове віскі можна побачити зрідка. Тим, хто все ще може його дістати, дозволено додати до нього трохи води, але краще зробити це після того, як віскі випито. Содова — це блюзнірство, вона згубна і для напою, і для душі. Загалом знавці, як і раніше, керуються шотландським прислів’ям, яке говорить: «Дві речі подобаються хайлендеру голими, і одна з них — солодовий віскі».

Переклад

Сергія Давиденка

 

Leave a Reply