Досьє:
Письменниця-публіцистка, авторка двотомника «Проби ясномислення». Доктор економічних наук і професор (Україна), запрошений професор кількох університетів, PhD Political Economy (Швейцарія), запрошений дослідник відомого think tank Center for European Democracy Studies в Брюсселі. Відома вчена; досліджує питання управління репутацією в бізнесі та політиці, яким, зокрема, присвячено кілька монографій українською, англійською та російською мовами. Співзасновниця і партнерка Агенції PR-Service, консультує великі українські і міжнародні компанії, бізнесменів і політиків. Громадська діячка: сенаторка Європейського Економічного Сенату, віцепрезидентка Української PR-Ліги, членкиня правління Асоціації професіоналів корпоративної безпеки України.
Яке місце у Вашому житті посідає книга?
Важко сказати, яке місце вона не посідає. Я народилася і зростала в Києві у дуже і дуже читаючій родині. Книга завжди була в руках моїх батьків, я бачила це щодня стільки, скільки себе пам’ятаю. За радянських часів книги шукали по магазинах і бібліотеках, обговорювали, самвидав читали ночами і передруковували на друкарських машинка. Книгами обмінювалися, збирали макулатуру, щоб придбати, замовляли в Молдові чи Середній Азії, де легше було знайти. Їх дарували і цінували. І тоді, і потім, коли питанням було вже не «дістати» літературу, а обрати з купи шлаку гідні твори.
Тож ми з книгами жили і живемо – принаймні у моєму колі спілкування. Так само я живу своє життя, цього ж навчаю і свого маленького сина.
Яке місце в Вашій активній різнобічної діяльності займає письменницька творчість?
Я пишу стільки ж, скільки читаю. Нещодавно натрапила на свої перші вірші, написані років у 7-8. Потім, у старших класах школи, мої твори завжди відсилали на конкурси і олімпіади. Іноді були перемоги, іноді ні. Бо я ніколи не «коливалася з лінією партії», у нас вдома всі вільно думали і висловлювалися. Але вчителі дуже засмутилися, коли я не обрала літературну кар’єру у дорослому житті, а пішла більш прагматичним шляхом економістом.
Для мене це було абсолютно природно. Письменниками, як, до речі, і справжніми журналістами, стають не у лабораторних умовах, а проживаючи реальне життя. Тому потім протягом деякого часу мій письменницький досвід стосувався переважно журналістики, шлях у якій розпочався у роки аспірантури і обов’язкових «ВАКівських» публікацій, а потім став способом дослідження форм людського буття. І, звичайно, наукової літератури: наукові статті, підручники, посібники, монографії, кандидатська і докторська дисертації. Бо ще одна традиція моєї родини – це наукові розвідки і викладацька діяльність. Що у більш практичному вимірі, особисто для мене стало інтелектуальним підґрунтям розвитку власного бізнесу, консалтингової агенції з управління репутацією. І дало можливість стати затребуваним автором невеликих науково-популярних і публіцистичних творів, які залюбки друкували авторитетні ділові і громадсько-політичні видання. Чому невеликих? Тому що такий спосіб життя, при якому дуже багато часу треба приділяти управлінню компанію, клієнтам, науковим аспектам діяльності, залишається небагато можливостей для опанування інших жанрів.
Мабуть, саме тому Ваш двотомник «Проби ясномислення» є збіркою есеїв? До речі, есе, які охоплюють дуже широкий спектр тем. Це і політика, і управління бізнесом, і питання репутації людей і компаній, і гострі соціальні проблеми. Які з них для Вас сьогодні найбільш близькі і актуальні?
Ви абсолютно вірно вгадали. Брак часу змушує дуже по-господарськи ставитися до викладення думок – щоб словам було тісно, а думкам просторо. Але є ще одна важлива причина. Не тільки мені бракує часу, читачам, на жаль, теж. Саме тому так популярні стислі перекази «товстих» книжок, аудіокниги як такі і, зокрема, у форматі «основні думки за 15 хвилин». Отже, на мою думку, есеї зараз дуже своєчасні, якщо, звичайно, гарно написані і не порожні за змістом.
Тепер щодо тематики. По-перше, мені зараз не дуже вже цікаві вузькопрофесійні речі. Свою думку щодо більшості ключових питань я висловила, повторюватися не люблю. Тому цей блок зараз не на першому плані. По-друге, мої болючі роздуми про сьогодення і трагедію Києва, київської культури, історичного обличчя Міста, надто крають душу, щоб ними зловживати. «Гроші співають» — таке я прочитала колись у одній збірці з урбаністики про причини свавілля забудовників. І за поточних умов цей «спів» в Києві не зупинити ані словом, ані пістолетом. Тим більше, що проблеми Києва потрібно вирішувати у комплексі з проблемами України і ніяк інакше.
А зараз на часі, перш за все, питання, які стосуються місця України в світі у «новій нормальності» панденоміки («пандемія+економіка») і «ковідних» соціальних змін.
Передмову до розділу «Влада і держава» Ваших «Проб ясномислення» написав Перший Президент України Леонід Кравчук. Зокрема, він пише: «Книга захоплює своєю сміливістю і новизною аналізу. Виникає питання, чому вона не з’явилася раніше. Тоді б політичний світ був би набагато багатшим, різноманітнішим». Чому Ви не йдете у політику, а тільки споглядаєте?
Кожен обирає по собі. Звичайно, мене неодноразово запрошували до різноманітних партійних списків, бо «запрошувачів» приваблює і моє портфоліо, і можливість завдяки моїй персоні виконати гендерні вимоги законодавства. Але є багато «але». По-перше, за всі роки незалежності не побачила в Україні жодної політичної сили, яка б мала близькі для мене цінності і послідовно спиралася на них у своїй діяльності, мала близьке для мене бачення майбутнього України і мала потенцію успішно привести український народ в це майбутнє. По-друге, я надто добре розумію глибинні механізми прийняті політичних рішень, щоб вірити у можливість змінити щось в якості пересічного нардепа чи міністра.
У питаннях політики я поінформований реаліст, тому доля вченого, радника, ментора, аналітика соціальних процесів мені більше до душі.
Як Ви оцінюєте стан публіцистики в Україні?
На жаль, у нас дуже часто путають пропаганду, графоманію і навіть дописи у соціальних мережах з публіцистикою. Чи можна назвати публіцистичними творами книги політиків, які намагаються переписати історію і заднім числом неправдиво визначити свою роль в подіях минулого? Чи колонки експертів на зарплаті, які сьогодні обстоюють одні ідеї, завтра інші відповідно до забаганок і завдань спонсорів? Тому в цьому жанрі як раз дуже багато несамостійних і формуючих творів, дуже далеких від природи публіцистичного жанру. І читачеві досить важко визначитися, з чим він має справу у випадку того чи іншого тексту: з авторським поглядом чи з відпрацюванням гонорару чи з літературно упакованим «піаром».
Як, на Ваш погляд, література сьогодні впливає на соціальні процеси і подія? Чи можуть сучасні письменники впливати на маси?
Література у всі часи впливала на людей одним єдиним чином – пропонуючи ідеї для повсякденності і екстремальних ситуацій, ті чи інші моделі поведінки, ті чи інші типові рішення життєвих ситуацій, ті чи інші моральні орієнтири. Завжди через твори, а дуже часто і через призму особистості і стилю життя письменника. Все залежить від сили цих ідей і контексту. Контекст сьогодні не дуже сприятливий для спроб популяризувати ідеї і твори, якщо за ними не стоїть потужний ресурс. Людство атомізується, дуже багато голосів, дуже багато можливостей висловитися, дуже мало тих, хто слухає. По суті, зараз дефіцит уваги аудиторій, діагноз суспільства – нарцисизм. Але, з іншого боку, справжній талант завжди знайде дорогу. Хайп виникає і йде у небуття, талановиті праці залишаються саме через силу відповідних ідей. Причому, що важливо, ідей як конструктивних, так і деструктивних, які впливають на аудиторії чи то зі знаком «плюс», чи то зі знаком «мінус».
Які перспективи у друкованої книги в нашій країні?
У суто друкованої книги і у нашій країні, і у світі перспективи не з сприятливих. Легке споживання інформації стало звичкою, необхідність докласти зусиль для отримання інформації викликає невдоволення. Причому не тільки просвітницької інформації, а і розважальної. Такий світ, такі реалії. Втома від інформаційного перевантаження, потреба робити все швидко, швидше, ще швидше. Як результат — візуальний образ сприймається краще за текст, інфографіка за опис. Але все одно лідери громадської думки читали, читають і будуть читати. Як то кажуть, «ті, хто читає книжки, правлять тими, хто дивиться телебачення». Правда, дивлячись на українських можновладців важко сказати, чи читають вони взагалі щось окрім соцмереж. Та ми ж розуміємо, що справжня влада далеко не завжди публічна.
Тому письменникам слід брати до уваги всі можливості, всі канали і формати для адаптації творів до потреб «споживачів контенту». Як на мене, аудіокниги майже нічим не гірші за друковані книги, тільки що не сприяють поліпшенню орфографії-пунктуації в читачів. І кінець-кінцем більшість фільмів і серіалів також є похідними від літератури. Пануванню тандему друкованої книги-театру об’єктивно прийшов кінець з виникненням радіо, кіно, телебачення. Інтернет і соцмережі тільки збільшують поле альтернатив, але не змінюють суті подій. Книга залишатиметься точкою відліку і центром, звідки йде світлий чи темний промінь. Потім цей промінь розпорошується, переломлюється, змінює напрям і т.п., і стає фільмами, серіалами, роликами для Tik-Tok. Головне, щоб промінь був потужним і світлим, а спрямовували його рух професіонали.
Що необхідно робити суспільству для «відродження» любові до читання книг?
Я скажу непопулярні речі. Дати по руках державі! Поки що всі спроби держрегулювання книговидання не призвели до появи видатних творів, бо дії чиновників не мають гуманістичного фундаменту і добрих цілей. Люди мають право читати будь-якою мовою, на будь-які теми, поки ці теми підняти у ракурсі людяності. Хай приберуть політику з бібліотек, залишивши літературу високим мистецтвом, а не служницею в коридорах влади. А далі справа родини і школи вчити читати змалечку.
Радянські часи показали – ніхто не буде читати політично правильні твори, будуть читати талановитих авторів і яскраві тексти. Тож дайте їм з’явитися.
Ваші творчі плани?
Третій том «Проб ясномислення» буде переважно про справжні механізми політичних і соціальних процесів. Деталі розкривати ще рано, але багато що туди увійде з моїх розвідок на перетині політичної і економічної наук. А для душі хочеться мати час дописати кілька творів різних жанрів, які зараз у роботі з різним ступенем готовності: філософські роздуми, роман і збірку казок у співавторстві з сином.
Leave a Reply