Архіви письменників у мережі

464

Новий проєкт «Комплексна система інформатизації Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України»

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України) – є найбільшим архівосховищем документів літературно-мистецького профілю. Станом на 1 січня 2021 р. в установі зберігається понад 317 тисяч архівних справ на паперовій основі. Левову частку з них становлять особові фонди митців – провідних українських письменників, мовознавців, художників, композиторів, співаків, акторів театру і кіно, режисерів, сценаристів, літературо- та мистецтвознавців. В умовах стрімкого розвитку цифрових технологій, і з огляду на ті виклики, які спричинила пандемія, викликана розповсюдженням коронавірусу, ЦДАМЛМ України поставив собі надважливе завдання – реалізувати амбітний проєкт під назвою «Комплексна система інформатизації Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України», що став можливим за підтримки Українського культурного фонду (далі – УКФ). Стратегічною метою цього проєкту є перетворення Архіву-музею на сучасне високотехнологічне й відкрите сховище історичної пам’яті, привабливе для фахівців (мистецтвознавців, літературознавців, істориків та архівістів) шляхом комплексної інформатизації та автоматизації діяльності установи.

Однією зі складових проєкту є виготовлення 100 тисяч якісних цифрових копій найбільш цінних та затребуваних користувачами архівних документів з історії української культури, які з листопада 2021 р. будуть доступні для дистанційного перегляду з будь-якої точки земної кулі через модуль презентації контекту . Всього у рамках грантового проєкту було повністю оцифровано 48 особових фондів із 1430-ти фондів, що зберігаються в ЦДАМЛМ України, з яких 20 фондів письменників, 9 – художників, 4 – театральних діячів, 4 – архітекторів та істориків архітектури, 4 – музичних діячів, 4 – громадських і державних діячів та 3 – фонди літературознавців. Особові фонди, що містять рукописи творів українських митців XVII–XX ст., їхні індивідуальні та групові фотографії, листи, особисті документи, – це головна особливість і найбільше багатство Архіву-музею. Переважну більшість з них складають фонди поетів, прозаїків та літературознавців.

Зокрема, у рамках проєкту було оцифровано особисті і творчі документи письменника, мовознавця, етнографа, історика Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910). Його особовий фонд №15 налічує 80 справ (177 документів). Науковець відомий передусім як укладач першого словника української мови – чотиритомного тлумачного «Словаря української мови» (1907–1909), співзасновник Українвської радикальної партії (1904) та ініціатор створення Київського товариства «Просвіта» (1906), в якому очолював видавничу комісію. Серед оцифрованих документів – оригінали світлин XIX – поч. ХХ ст.; протокол першого загального зібрання Київського товариства «Просвіта» під головуванням Бориса Грінченка (25 червня 1906 р.); більше сотні листів митця до родичів і колег, а також унікальні документи, зібрані ним для своїх праць, серед яких щоденники 1832–1893 рр., копії універсалів гетьманів та указів Катерини ІІ, дільчий реєстр маєтку Ніжинського полкового осавула 1761 р., оригінали продажних листів козаків Чернігівської губернії на ліс і землю від 1697, 1730, 1736 рр.; боргові документи Львівського віцепалатинату 1735 р.; виписки з церковних книг, судових справ і указів; записи етнографічного характеру про Чернігівську губернію та інші цікаві матеріали.

Також оцифровано фонд №72 поета Валеряна Львовича Поліщука (1897–1937), що містить 78 справ (190 док.). Він відомий як засновник літературної групи «Авангард» (1925), що описувала технічні здобутки модерної цивілізації, та жанру неримованих віршів Верлібр. У фонді зберігаються рукописи його творів (поеми «Великий Хам» (1921), роману «Григорій Сковорода» (1929), а також збірок віршів «Один день» (1920), «Капітан Шредер» (1923), «Геніальні кристали» (1927) та ін.), листування з дружиною О. І. Конухес, рідними та друзями; матеріали до біографії, серед яких характеристика зі Спілки письменників України; індивідуальні фото за 1917–1934 рр., а також групові фото 1920-х рр. з О. Досвітнім, П. Тичиною і фото архітектурних пам’яток з поїздок до Середньої Азії (1930–1933). Значну цінність для дослідників становлять документи про реабілітацію письменника за 1956–1962 рр.

Оцифрований фонд №144 письменника, драматурга, перекладача Івана Даниловича Дніпровского (1895–1934), що містить 374 справи (1200 док. на 13300 арк.), буде цікавий для дослідників літературного життя України у 1920-1930-х рр. Основний масив документів складають підготовчі матеріали та рукописи творів письменника (романів «Зіновій Кремінь» (1924), «Тюльпани і пломінь» (1925), «Столиця республіки» (1926), «Народе мій» (1928–1934) та ін.; повістей («Дзвони» (1927), «Газ» (1928); п’єс («Любов і дим» (1925), «Яблуневий полон» (1926), «Сповідь Юлії» (1929)); драм («Шахта «Марія» (1928); трагедій («Агріпіна Августа» (1934), оповідань, нарисів, новел, віршів. Також у фонді відклалися 6 записних книжок із записами творчого характеру та щоденниковими записами (наприклад, про загибель М. Хвильового) (1926–1934 рр.) та про події Першої світової війни у 1914–1916 рр.; рецензії; сотні листів 1920-х років від І. Микитенка, М. Куліша, А. Любченка, В. Коряка, М. Драй-Хмари та ін. літераторів. У невеликій кількості представлені індивідуальні і групові фото з М. Кулішем, М. Хвильовим, П. Тичиною, Ю. Яновським та ін. письменниками, а також 2 рідкісні фото М. Хвильового у труні (1933 р.).

Цінним подарунком для дослідників стало оцифрування великого за обсягом та популярного серед науковців фонду №243 етнографа, літературознавця, археолога, культуролога Віктора Платоновича Петрова (1894–1969), що містить 242 справи (1282 док. на 22457 арк.). Документи фонду охоплюють період 1837–1967 рр. Їхня специфіка полягає в тому, що це, здебільшого, великі архівні справи, що складаються з кількох сотень невеликих двохсторонніх рукописних записок, написаних дрібним, важкорозбірливим почерком. Тому їх оцифрування значно полегшить роботу дослідників та убезпечить рукописи від псування в ході частого використання.

Серед них матеріали, зібрані Віктором Петровим для написання наукових праць. Здебільшого про П. Куліша та Г. Сковороду, але є розвідки про М. Костомарова, М. Зерова та ін. Цікавими є біографічні документи та листування Віктора Петрова з мовознавцями, літературознавцями, археологами та іншими науковцями, а особливо приватні листи до дружини Софії Зерової. Левову частку складають творчі документи Віктора Петрова, з яких багато ненадрукованих (наприклад, критичні праці про творчість Гоббса, Гуго Гроція). З-поміж творчих документів варто також виділити статті, в яких автор досліджує виникнення і розвиток міфів, повір’їв та казок різних народів світу та аналізує символічне значення різних казкових і міфічних персонажів.

Оцифровано й фонд №271 іншого знаменитого літературознавця Миколи Антоновича Плевако (1890–1941), що містить 373 справи у складі 3 описів. Цей фонд відомий кожному досліднику української літератури, оскільки у ньому зберігаються рукописи літературознавчих статей Миколи Плевако і біографії чи списки автобіографій всіх українських поетів і прозаїків кінця ХІХ-поч. ХХ ст. (С. В. Пилипенка, Тодося Осьмачки, Михайля Семенка, М. А. Драй-Хмари та сотень інших), списки їхніх поезій та бібліографічні покажчики видань. Часто буває так, що документи про того чи іншого маловідомого письменника вдається знайти тільки в цьому фонді. У ньому також є рукописні картотеки української літератури ХІХ – поч. ХХ ст., сотні списків творів українських та зарубіжних письменників 1880–1922 рр.; листи-звернення до письменників з проханням надіслати біографічні дані, підготовчі матеріали до видання «Хрестоматії української літератури». У невеликій кількості представлені матеріали до біографії фондоутворювача (наприклад, про його роботу в кабінеті бібліографії Інституту Тараса Шевченка) та образотворчі матеріали (фото письменників-сучасників та корифеїв української літератури та театру ХІХ ст. – М. Заньковецької, М. Коцюбинського, М. Кропивницького, М. Драгоманова, О. Косач-Пчілки, Лесі Українки, М. Вербицького та ін.

Гордістю ЦДАМЛМ України є особовий фонд №506 Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861), що містить 82 справи (184 док.). У фонді зберігаються рукописи віршів поета, рукописні списки зошитів з його поезіями за 1845–1957 рр. («І мертвим і живим…», «Заповіт», «Кавказ», «Чигирин» та ін.), списки «Кобзаря» 1840 і 1861 рр. та окремих творів (наприклад, вірша «Садок вишневий коло хати…» (1847) чи поеми «Гайдамаки» (1841)). У фонді також є ксерокопії і списки десятків листів Тараса Шевченка до С. Т. Аксакова, М. М. Лазаревського, А. Н. Марковича, М. С. Щепкіна, Ф. П. Толстова та ін., матеріали до біографії фондоутворювача і статті про нього.

Найцінніша частина фонду – 5 рукописів, які включені до Реєстру унікальних документів Національного архівного фонду України – оригінали віршів великого Кобзаря «Думка» («Нащо мені чорні брови…») (1838 р.), «Бандуристе! Орле сизий…» (1840 р.), «Миколі Івановичу Костомарову» (1847 р.), «Сон» («На панщині пшеницю жала…») (1859 р.) та рукопис його листа 1858 р. до театрального актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788–1863).

Кожен з цих безцінних автографів має власну історію. До прикладу, вірш «Сон» написаний Тарасом Шевченком одразу після прибуття до Петербурга із заслання 13 липня 1858 р. надрукований вперше в журналі «Русская беседа» (1859, № 3) з присвятою Марку Вовчку. Збереглося п’ять автографів твору: в «Щоденнику», на звороті офорта «Свята родина», подарованого військовому інженеру-архітектору Ф. Черненку, в «Більшій книжці», у листі до М. Максимовича від 22 листопада 1858 р. У ЦДАМЛМ України зберігається один з них – чистовий автограф на окремому аркуші з підписом «Тарас Шевченко 8 февраля 1859 р.», котрий вважається останнім автографом вірша. Вірш написано на пожовклому папері рукою самого Тараса Шевченка зі збереженням орфографії та пунктуації української мови того часу, коли вона була заборонена царським урядом в сфері художньої літератури, освіти, науки. Варіант канонічного автографу (13 липня 1858 р.), котрий надрукований в усіх виданнях, відрізняється рядком вірша – «Пішла в снопи, пошкандибала», у редакції автографу ЦДАМЛМ України – «Пішла, пошкандибала». Хоча варто відзначити, що всі автографи поета мали деякі відмінності.

Серед оцифрованих і фонд №507 іншого корифея української літератури Івана Яковича Франка (1856–1916), що містить всього 1 справу (1 док.). Це маловідомий автограф з публіцистики письменника – рукопис статті 1915 р. «Земельная собственность в Галиции», який був віднайдений невстановленою особою у 1944 р. Документ вміщено в обкладинку, оформлену машинописом. Справу названо «Рукопис статьи Ивана «Земельная собственность в Галиции – ч. II Проэкты реформ, 14 февраля 1915 г.». А дещо нижче, після зазначення обсягу справи («На 14 листах»), вказано її місце друку: «Статья опубликована в журнале «Украинская жизнь» № 1 за 1915 г.». Текст автографу цікавий тим, що почерк автора віддзеркалює важкий фізичний стан вченого в період перекладу статті на російську мову. Для почерку документа характерні прямі літери, без ознак скоропису, чіткість, добра читабельність. Річ у тім, що Іван Франко виконував переклад після тяжкої недуги паралізованою рукою, за рік до смерті. У передмові до статті Іван Франко зазначив: «Настоящая статья была написана еще в начале 1887 г. на польськом языке и напечатана тогда же в польском журнале «Przeglad Spoleczny»».

Запрошуємо всіх дослідників і шанувальників української літератури переглянути документи з оцифрованих особових фондів та скористатися всіма іншими можливостями нашого нового інформаційного продукту на вебпорталі ЦДАМЛМ України http://ksi-csamm.archives.gov.ua.

Автор – завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій ЦДАМЛМ України, к. і. н. Ігор Резнік.

Публікація статті здійснюється за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою автора.

Leave a Reply