«Кожен свист над головою наче призначений тобі»: вінницький письменник про війну, віру та передову

70

«Усе, що я знав і бачив про війну, — абсолютно брехливе». Так говорить вінницький письменник Василь Пастушина. У березні чоловік пішов добровольцем, без повістки. Третього числа, каже, прокинувся у «казармі» — широкому шкільному коридорі — поряд із сотнею або двома дуже різних і чужих людей. З 19 квітня – у зоні бойових дій на Донбасі.

«…Тут не страшно боятись»

На війні, розповідає Василь Пастушина, не може змиритись із власною безпорадністю та постійним відчуттям обмеження. А ще, каже, постійно супроводжує безвихідь, і це страшно дратує. Присутність зброї чи глибокого бліндажа не особливо виправляє ситуацію. Хоча тут це чи не єдиний твердий статок.

«Ну, ще сосни, якими можна цей бліндаж накрити, і нові друзі, які допомагають носити ці сосни. Такі ж зморені, з такими ж мозолями на руках від лопат. Кожен свист над головою  наче призначений тобі. Ти думаєш, що кожна міна і кожна ракета цілиться в тебе. Звучить боягузливо, але тут не страшно боятись. Бо всі так думають. Ну, принаймні напочатку. Потім усе ж таки звикаєш», — розповідає Василь Пастушина.

У якийсь момент, каже чоловік, розумієш, що боятися безглуздо, бо якщо «прилетить» в бліндаж, то не встигнеш злякатись.

«Зупинити ту ракету, як в блокбастерах, не вдасться жодному супермену. А якщо перелетить чи недолетить, то сенс «напрягатись»?! Ось що я мав на увазі, коли говорив про безвихідь і безпорадність», — каже Пастушина.

«Я почав дуже багато думати про смерть»

«Ти тут дуже маленький воїн, просто собі солдатик. Тут абсолютно не пахне геройством, бо зараз воюють, як правило, артою, якої не видно. Ти не бачиш ворога, ну, хіба тіло ворога. Усе, що я знав і бачив про війну,  абсолютно брехливе», — розповідає боєць.

Як і в будь-якому просторі, каже, тут формується свій соціум і соціальні ролі чітко накладуться на той побутовий лад, що є на війні. Письменник не бачить у цьому нічого нового. За винятком, щоправда, швидкості розвитку стосунків і смерті. Тут йому згадується алегоричний роман англійського письменника Вільяма Ґолдінґа «Володар мух».

«Я почав дуже багато думати про смерть. Велике слово. Як і слово війна. Але цуратися цих слів не потрібно. Навпаки  їх треба вживати частіше. Вони ніби зростаються з тобою. Ти носиш із собою смерть через плече з прикладом і дулом, над тобою постійно літає смерть, вночі всякі ДРГ розносять смерть. І тому щоразу, коли лягаєш спати, не по собі. Бо, як там казали у Вінтерфелі (чи де там), ніч довга і повна несподіванок», — розповідає письменник.

«Я на війні, щоб захистити своє»

Війна не дає тобі до неї звикнути, розповідає Василь Пастушина. Все відбувається, каже, трохи швидше, ніж людина «звикла звикати».

«Постійні переїзди, ти щоразу губиш якісь побутові речі, іншими речами обростаєш, рюкзак важчає, спальник уже не відпирається. І тільки налагоджуєш побут, треба переїжджати і починати все спочатку», — розповідає доброволець.

Війна, каже, дуже багато чого вчить і наводить лад у голові.

«Гадаю, це через адреналін, який валить літрами щодня. Попри все я розумію, що зараз не зміг би бути не тут. Я на війні, щоб захистити своє: родину, друзів, героїв моєї дисертації (як ніколи, я їх розумію), соборність і мову. Даруйте за пафос. І я чесно, як вмію, копаю бліндажі, стою на варті, пишу і можу довго лежати під обстрілами», — розповідає Василь Пастушина.

А ще вірить: якщо він і ще кілька сотень таких стоять і лежать на варті, то це зупиняє росіян. І це дає йому силу. На війні також, каже, дуже викривлене поняття моральності.

«Сподіваюсь, розкажу колись про кожного»

«Війна множить у мені жорстокість із кожним пораненням чи вбивством людей у камуфляжі поряд. Особливо, якщо ти бачив це на власні очі. І якщо перед війною я ставив собі питання, чи зможу я стріляти в людину, то тепер я це питання не ставлю», — каже письменник.

А ще, розповідає, прекрасно розуміє, чому армія — це культ і що для нього великий здобуток — люди.

«Це, безсумнівно, ходячий фольклор, про який я так багато чув у дитинстві від тата і сусіда Криська. І, я сподіваюсь, розкажу колись про кожного. А ще завдяки війні я не захочу вибиратися на природу багато-багато років», — каже Василь Пастушина.

Що відомо

Василь Миколайович Пастушина – письменник, член Національної спілки письменників України, автор кількох збірок поезії та роману. Народився 11 травня 1989 року в місті Бар на Вінниччині. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Львівський національний університет імені Івана Франка і Київський національний університет імені Тараса Шевченка, здобувши кваліфікації філолога й журналіста.

Василь Пастушина – співзасновник літературного об’єднання «Новий Шинок». Має ряд наукових і літературних нагород.

Ольга Федоренко

Фото з особистої сторінки у Facebook

suspilne.media

Leave a Reply