Наш співрозмовник Йон Дяконеску (1947 р. н.) – відомий румунський письменник, науковець і громадський діяч. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Бухарестського університету, де згодом захистив дисертаційне дослідження. Тривалий час перебував на викладацькій роботі в Університеті м. Крайова, де викладав курси риторики, політичної комунікації, теорії міжнародних відносин тощо. Мав численні відрядження за кордоном, де знайомив зацікавлених із румунською та світовою літературою та культурою. Автор численних поетичних збірок, романів, перекладних видань і культурологічних нарисів, перекладених багатьма мовами (зокрема українською у 2017-му вийшли друком його вибрані твори «Безлітнє» у видавництві «Саміт-книга»), відзначених численними нагородами, зокрема Премією м. Трієсте та «Золоте перо» (Північна Македонія). Нині очолювана ним Міжнародна літературна академія ім. Міхая Емінеску (серед її засновників – Нобелівські лауреати Воле Шоїнка та Чеслав Мілош) – поважна установа, яка згуртувала довкола себе видатних діячів європейської науки та культури. Член Румунської академії, Молдовської академії наук, Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі та Європейської академії наук і мистецтв у Зальцбурзі, Йон Дяконеску бере участь у волонтерському русі на підтримку України.
Дмитро Чистяк: Любий Йоне! Ваша багатоманітна міжнародна діяльність викликає величезну повагу. Заснована Вами Міжнародна літературна академія імені Міхая Емінеску під егідою Нобелівських лауреатів у галузі літератури, Міжнародний фестиваль поезії у Крайові, координаційна робота Європейської академії наук, мистецтв і літератури в балканському регіоні… Уся ця масштабна діяльність поєднується у Вашій особі з великим літературним хистом. Чим нині опікуєтеся?
Йон Дяконеску: Любий Дмитре, ти знаєш, ми знаємо, що і культура загалом, і поезія – це дивовижні можливості для всіх нас. Вони – ліки для душ, які люблять красу і почуття цього світу, але можуть обернутися й толедською крицею, а можуть гоїти найтяжчі рани. Нині працюю над новим міжнародним фестивалем поезії Міхая Емінеску у Марамуреші неподалік від кордону з Україною – це давній та багатий на традиції край… Із крайніх видань маю дещо важливе – днями повернувся з мандрівки Італією, де у видавництві «І Конвівіо» вийшов у світ мій роман «Я – птах», присвячений Константіну Бранкузі, з передмовою талановитої італійської поетки Цинції Демі. А ще маю зауважити, що наші друзі, поети з усього світу, а також твої колеги – члени Міжнародної літературної академії імені Міхая Емінеску й Томітанської академії при Констанцькій митрополії, долучаються до руху на підтримку миру в річищі нового гуманізму.
Д.Ч.: Ваша літературна творчість здобула щиру прихильність українських читачів після виходу у світ вибраних поезій «Безлітнє» у моєму перекладі. Багатоманітна науково-організаційна діяльність на підтримку української культури сприяла обранню Вас іноземним членом Академії наук вищої освіти України, а в крайньому номері журналу «Київ» з’явилися Ваші вірші. Яке Ваше творче кредо у ці драматичні часи?
Й.Д.: Спершу наше життя вразила пандемія, а тепер серед гнітючої моральної кризи – моторошна війна прийшла на землю цивілізованої Європи. А ми ж мали жити і творити, навертатися до Бога, натомість усе людство, вся природа перебуває на межі знищення – але не зневіра, а осуд і опір мають живити нас тепер.
Д.Ч.: Російська агресія проти України разюче змінила наше життя. Деякі фахівці ведуть мову про геноцид української європейської цивілізації. Як сприймається війна румунським суспільством?
Й.Д.: Війна в Україні – це війна, яка вражає всі народи нашої планети. Смерть кожної людини – трагедія для всього людства, бо все суще пов’язане. Для мене, людини віруючої, війна між країнами християнської віри – це братовбивче віроломство. Вбивають мирних людей, убивають дітей, знищено школи – і заради чого? Румунія оплакує свою сестру, співчуває весь цивілізований світ. І він має зробити все, щоби мир повернувся, щоби нарешті у світі запанувало справжнє братерство, адже кожне життя – цінне і неповторне.
Д.Ч.: Ваша підтримка української культури в румунських засобах масової інформації, а також через міжнародні зв’язки Фестивалю Поезії імені Міхая Емінеску та залученість у спільну духовну роботу через православні церкви Балкан і Константинопольський Патріархат, наповнює моє серце щирою вдячністю. Київська організація Національної спілки письменників спільно з установами-партнерами, зокрема Європейською академією наук, мистецтв і літератури, заснувала Науково-дослідний інститут міжнародної літературної дипломатії, до роботи якого долучилися й Ви. Які подальші ініціативи в цьому напрямку видаються Вам доречними?
Й.Д.: Створення такої установи під європейською та українською егідою дуже важливе – залюбки долучуся до її роботи. Цього року учасники Міжнародного фестивалю поезії імені Міхая Емінеску одностайно підтримали відозву «Слова миру в час війни» і братимуть участь у підтримці України й надалі. Поезія зраненим птахом з оливною гілкою прилетить у різноманітні країни, щоби донести правду про війну та посіяти зерна миру. Адже справжні поети – оборонці демократії та свободи. Колись Ейнштейн у листі до доньки писав, що потрібна бомба любові в часи війни. Вірю, що нас чекає ще багато плідної роботи – і нехай найвідоміші поети світу маніфестують, прилучаться до цього руху, нехай у Парижі й Римі, у Крайові й Подгориці майстри слова несуть правду про війну і наближають мир, адже мають нарешті згадати, що поезія має історичну місію. А з поверненням миру згадають, що справжня творчість – ангельський дар, що місія митця – любов, у якій тільки й можливе справжнє буття. Адже митець за визначенням – наставник миру, творець прийдешніх світів…
Чільне фото — Й. Дяконеску
Leave a Reply