вчасно потрібно замовкнути
прибравши з стола папір
липневої ночі змокнути
як в лісі збентежений звір
старіють слова і поетики
щось воно сходить на пси
кажу – поміж нами поетами –
язика свого прикуси
сам собі часто втираю
що космос найближчих слів:
у чорних дірах зникає
у синіх округлостях слив
потішаються із віршатами
в скорописах крейдяних кіл
хлопчики із дівчатками
милі й веселі такі
крейду зітруть або змиють
затяжні липневі дощі
мовчання під шкіру зашиєш
як темне тату на плечі
так важко слова ті підважити
так легко змовчати у них
мовчання чавунні важелі
над світлом кульбабиним
над цим усвідомленням зраненим
над віршів моїх столом
мовчи – прикриваючись травами
нагий – як дурний – король
Leave a Reply