Коли українці розмовляють про Церкву й релігію, вони точно вимовляють прізвище «Шептицький». Постать митрополита є чи не найвпізнаванішою в українському релігійному житті незалежно від конфесій. Та вже значно менше людей знають про вибір, який зробив Шептицький у юному віці.
З українського роду, який на середину ХІХ століття був цілковито сполячений, Роман доволі несподівано навіть для рідних, повернувся до української ідентичности. Дослідники цей вибір називають епохальним, адже він змінив життя не однієї людини, а цілого народу.
П’ять років тому польська історикиня Маґдалена Новак написала одну з найкращих праць про передумови, мотиви й складнощі цього вибору. А нещодавно книжку «Два світи. Проблема національної ідентифікації Андрея Шептицького в 1865–1914 роках» у перекладі Андрія Павлишина презентувало видавництво «Свічадо».
Роман Шептицький походив з українського споляченого роду. Його представники обрали «польськість», намагаючись здобути якомога вищий статус в Австрійській імперії. Врешті Шептицьким вдалося приєднатися до групи аристократичних родів на Галичині, які, за цісарським задумом, мали становити політичну еліту краю. Однак, попри сильні впливи польської культури на Галичині ХІХ століття, багато сімей почали повертатися до руської тотожности. Цьому сприяла активність української інтелігенції і пам’ять у сполячених родинах про своїх руських предків. Так було і в сім’ї батька Андрея Шептицького — Яна Кантія.
… в анкеті під час навчання в Ягеллонському університеті 1885—1886 років, Шептицький вперше зазначає свою національну належність як русинську.
Виховуючись у богослухняних звичаях галицької еліти, Роман формувався активним, вдумливим і дуже релігійним. Настільки, що ще в дитячому віці вирішив стати на стежку духовного життя. Однак не римо-католицьку, а греко-католицьку, яка однозначно асоціювалася з українцями, а не поляками. Вибір молодого Шептицького виявився настільки рішучим і твердим, що на нього не вплинуло навіть несприйняття батька. Тому знадобився не один рік, аби врешті прийняти рішення сина.
Найобширніше Софія Шептицька описала приклад твердости характеру Яна Кантія — її страх перед його реакцією на звістку про намір Романа вступити до Василіянського чину та змінити обряд. Це трапилося 1883 року після складання іспиту на атестат зрілости.
Маґдалена Новак детально пояснює становище Греко-католицької церкви у Галичині того часу. Описує як українці були близькі до того, щоб піддатися впливам московського православ’я. І як це стало одним із факторів, які вплинули на вибір молодого Шептицького. Дослідниця пише про політику, родинні відносини й різні тогочасні середовища. Так польській авторці вдалася книжка не тільки про українського митрополита. Її робота добре показує переломну епоху на теренах Центрально-Східної Європи, коли процес національного самовизначення охопив народи, які на той час втратили або й не мали державности.
Це достоту вдалий зліпок часу. Книжка дає розуміння виховання, традицій спілкування у родині, можливостей тогочасних еліт подорожувати чи різних державних сфер. Наприклад, шкільної освіти.
Найбільше клопотів завдавали молодші класи, учні яких безугавно «пустували, перешкоджали й надокучали». У молодших класах були учні-«другорічники, уже майже вусаті здоровані, яких боялося чимало молодших професорів». Від них можна було очікувати переслідувань. Учні на уроках влаштовували викладачам витівки, на перервах закидували одні одних каштанами, писали на партах.
Книжка Новак докладно реконструює першу половину життя Андрея (Романа) Шептицького. Це робота, про яку можна попсово сказати «все, що ви хотіли знати».
Митрополит був простим, сердечним, безпосереднім у стосунках з усіма, — згадувала про зустріч із ним Зоф’я Шембек, — він часто жартував і цінував гумор. Коли згодом він час від часу писав моїй Матері, то ніколи не забував кланятися й передавати вітання домашнім (іншим мешканцям дому, зокрема, слугам), із якими він був знайомий. У ньому було щось, що здобувало серця усіх.
Нехай читача, якому цікава тема, не лякає вражаючий розмір книжки. Через велетенську кількість приміток, живого тексту там значно менше, ніж може здатися. Та й читається книжка напрочуд легко. Польська історикиня пише послідовно, цікаво і вибагливо. А факти з її розповідей додають пояснень і контекстів про чимало процесів на українських теренах на зламі ХІХ і ХХ століть.
Книжку «Два світи» Маґдалени Новак можна купити тут.
Leave a Reply