Не лише мати Лесі України. Олена Пчілка в українській культурі

41

Олену Пчілку, тобто Ольгу Косач, матір Лесі Українки й дитячу письменницю, практично всі ми пам’ятаємо (точніше, якщо хтось узагалі може про неї згадати) зі шкільного курсу української літератури саме так — як матір Лесі Українки (це тієї, що третя в рушниках після Шевченка і Франка) і як дитячу письменницю. Ну, і ще дехто може пам’ятати, що Олена Пчілка — то псевдонім. У молодшій школі саме на прикладі цієї письменниці вчительки та вчителі часто пояснюють дітям, що таке «псевдонім», несправжнє ім’я письменника чи письменниці, яке вони обирають для публікації своєї творчості. Чому так мусили робити письменниці, зокрема й українські, в ХІХ столітті й раніше — це досить складно пояснити третьокласницям і третьокласникам. І це навіть не іронія.

Дитинство: «золота дівчинка» з Драгоманових

Що вже казати про те, що Олена Пчілка перекладала численні художні тексти, досліджувала український народний орнамент, займалась видавничою та просвітницькою діяльністю, а також разом із письменницею, публіцисткою та вагомою діячкою жіночого руху на Галичині Наталією Кобринською брала активну участь у підготовці альманаху «Перший вінок» 1887 року. Це заскладно зрозуміти ученицям та учням третього класу. А десятого? Ой, ну там же Нечуй-Левицький і Панас Мирний — місця для такого незначного в історії української літератури факту, як той, що вже наприкінці ХІХ століття в Україні цілком склався український жіночий письменницький рух (і йому було з чого і з кого скластися), точно не знайти. Втім, це варто змінювати.

Олена Пчілка — одна з тих постатей, яких неможливо оминути на шляху перепрочитування й оновленого розуміння, як саме складався літературний і культурний ландшафт України.

І, ясна річ, не лише як мати Лесі Українки. Хоча й у такій ролі Олена Пчілка неабияк вплинула на українську культуру загалом і зокрема на жіночу літературу… втім, про все по черзі.

Ользі Драгомановій (саме так звали письменницю при народженні), як і її галицькій колежанці Наталії Кобринській, теж неабияк пощастило з «вихідними даними». Вона народилась 29 червня 1849 року й стала однією з шістьох дітей у сім’ї письменника й поміщика Петра Яковича Драгоманова. Хоч і батько, і мати були нащадками славетних козацьких старшинських родів і обоє мали дворянські титули, родина не нажила великих статків. Проте Петро Драгоманов був освіченою людиною, мав багату бібліотеку книжок та колекцію періодичних видань, а мати, Єлизавета Іванівна Драгоманова (до заміжжя Цяцька), хоч освіти й не мала — багато читала українською й російською мовами та неабияк любила народну творчість. Усіма нащадками опікувалась саме мати, яка, хоч і цілковито знайшла себе в традиційному на той час уявленні про «жіноче призначення», всіляко підтримувала ідею повноцінної освіти для своїх дітей.

Початкову освіту шестеро молодших Драгоманових отримали вдома. В родинному колі їм прищепили й любов до української мови, літератури та фольклору. «Можна сказати, що українська течія оточала нас могутньо: се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут. А пісень чули ми за дитячі літа стільки, що й не злічити! Усякі народні обрядності не минали нашого двору: колядування, посипання, запросини на весілля. Чи можна ж було нам не знати українського слова, коли воно було просто таки нашою рідною, притаманною стихією?», — ділиться пізніше Олена Пчілка.

Ще одна паралель із життям Наталії Кобринської: Ольга Драгоманова також була татовою улюбленицею. Петро Якович прагнув будь-що дати ґрунтовну освіту своїй доньці: ще в дев’ятирічному віці хотів віддати її до пансіону в Полтаві, але там не вистачило місць. Не склалося й зі Смольним інститутом: дворянський ранг батька Ольги виявився недостатньо високим для цього. 1860 року, коли дівчинці виповнилося 11, батько помирає — і з цього моменту питанням її освіти заопікувався брат Михайло (так-так, саме той Михайло Драгоманов — письменник, громадський діяч, публіцист і літературознавець). Саме він допоміг сестрі влаштуватися до Київського пансіону шляхетних дівчат.

Від Ольги Косач до Олени Пчілки: між сім’єю й літературою

Протягом п’яти років Ольга наполегливо вчилась, а водночас (не раз із подачі свого брата) активно долучалась до літературних та культурних кіл Києва. Зокрема в цей час вона знайомиться з Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком, Павлом Житецьким — а ще з товаришем брата Михайла, Петром Косачем. Між вісімнадцятирічною Ольгою й на сім років старшим Петром зав’язується бурхливий роман. І вже 1868 року, через два роки після випуску дівчини з пансіону, вони одружуються та виїжджають до Звягеля (нині Житомирщина), де чоловік отримує місце голови з’їзду мирових посередників.

Через рік у подружжя народжується син Михайло, ще через два — донька Лариса, яку ми з вами знаємо як Лесю Українку. Загалом родина Косачів виростила шістьох дітей — двох синів та чотирьох доньок. Усі вони отримали чудову освіту й згодом стали видатними діячами та діячками в різних галузях. Як і свого часу її власна мати, Ольга Косач заопікувалась дітьми сама (хоча, попри її незаперечний педагогічний талант, мати часто конфліктувала з нащадками). І, як і в домі її батьків, вагому частину освіти дітей складали українська література, фольклор, народні пісні. Донька Ізидора пізніше згадує: «Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в родинному житті її родини все насичене ним. Це замилування в українському народному мистецтві (піснею, орнаментом, різними українськими народними виробами, звичаями та ін.) перейшло від матері й до родин її дітей».

То що, на цьому й кінець історії? Ясна річ, ні. Надто вже невсипущою була натура Ольги Косач — Олени Пчілки, щоби вона задовольнилась лише хатніми справами й вихованням дітей. І надто вже сильно, ще навчаючись у Києві, вона перейнялася українською національною ідеєю. Аж настільки, що саме її — і то цілком правомірно — багато десятиліть потому Оксана Забужко назве матір’ю українського націоналізму.

Перебуваючи на Волині, Ольга Косач неабияк захопилася етнографією: збирала й записувала зразки фольклору, досліджувала українську вишивку. 1876 року вийшла друком її праця «Український орнамент», що отримала численні схвальні відгуки як від українських, так і від європейських дослідників і забезпечила Ользі Косач визнання як одній із перших в Україні знавчинь у цій галузі.

1879 року Петро Косач отримує посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників, і родина переїздить до Луцька. Тут Ольга Косач долучається до місцевого драматичного товариства, а кошти, отримані від вистав, пропонує спрямувати на закупівлю до бібліотек українських книжок. У цей самий час вона починає працювати як видавчиня та перекладачка: 1880 року власним коштом видає «Співомовки» Степана Руданського, перекладає українською твори Гоголя, Пушкіна й Лєрмонтова і 1881 року друкує їх у вигляді книжки «Українським дітям» уже під псевдонімом Олена Пчілка.

Олена — бо так Ольгу повсякчас називали на Волині, а Пчілка, за однією з версій, — бо так лагідно кликав свою дружину-трудівницю Петро Косач, а за іншою — бо письменниця цікавилась пасічництвом і обожнювала спостерігати за бджолами.

Не забарилися й перші власні художні спроби Олени Пчілки. У травні 1882 року родина Косачів переїздить на постійне місце проживання до села Колодяжне на Ковельщині. Оскільки з 1876 року на території України, підконтрольній російській імперії, діє Емський указ, публікувати твори українською можна лише на Галичині. 1883 року Олена Пчілка публікує власні вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря» — таким чином встановлює контакт з Іваном Франком (і завдяки цьому вже за кілька років він порадить Наталії Кобринській написати саме Олені Пчілці у справі видання альманаху жіночої літератури).

Читайте також: Іван Франко – вулкан неможливого

«Ви не спеціалісти!»: «Перший вінок» і «Товаришки»

За наступні роки, зайняті роботою над упорядкуванням та редагуванням «Першого вінка», Олена Пчілка встигає видати в альманасі «Рада» свою першу поему «Козачка Олена», а також підготувати до друку першу збірку власних поезій — «Думки-мережанки» (опублікована 1886 року). А власне в самому альманасі вміщено кілька її творів: програмний вірш «Перший вінок», поема «Дебора. Біблейський образ», яку вона присвятила доньці Лесі Українці, а також повість «Товаришки».

У вірші «Перший вінок» Олена Пчілка фактично підтверджує курс, узятий Наталією Кобринською при укладанні збірника. «Одна фіалочка схована / Єсть незамітна у гаю, — / Лиш з гуртом сестер поєднана, / Знаймує дух, цноту свою. / До спілки ж, сестри! В нашім гаю / Вінки ми праці пов’ємо — / І на користь рідного краю / Жіноче серце віддамо!». Спільною працею та жіночою солідарністю зрештою вдасться вивести жіночу літературу «з тіні» та дозволити їй квітнути на повну силу. І першим кроком до цього — Олена Пчілка вірить у це, й ця віра відчувається у вірші — стане саме видання альманаху жіночої літератури, що буде і збірником творів, але чи не більше — жіночим колом підтримки й натхнення. А ще об’єднавчим імпульсом для України, розділеної між двома імперіями.

І якщо цьому віршеві цілком справедливо можна закидати певну патетичність, наївність чи навіть деяку меншовартісність (як це доволі безапеляційно робили і донька Олени Пчілки Леся Українка, і пізніші дослідниці) — то про повість «Товаришки» такого точно не скажеш. Персонажки повісті, Люба й Раїса — представниці освічених кіл населення, та навіть їхнє оточення скандалізує новина про те, що замість вийти заміж і піклуватися про сім’ю дівчата наміряються вирушити в Цюрих, щоб здобути університетську освіту й фах. І не який-небудь, а лікарський — надзвичайно складний і в уявленні більшості тогочасного українського суспільства аж ніяк не жіночий. І хай одна з персонажок зрештою сходить із цього шляху, виходячи заміж і осідаючи в Цюриху, проте друга таки отримує фах і повертається в Україну, щоб лікувати жінок і після першої ж проведеної складної операції могти безапеляційно заявити своїм колишнім колегам по університетській лаві, що саме нагодилися в гості: «Ет, ви не спеціалісти!». І такі персонажки й такі сюжети, нагадую, з’являються в українській літературі вже в 1887 році. Саме персонажок Олени Пчілки вважають одними з перших представниць типажу «нової жінки», характерного для європейського модернізму: ці жінки — вольові, самостійні, прагнуть фахової самореалізації, а не «тихого сімейного щастя» й готові змінювати світ. А у варіанті Олени Пчілки вони ще й палкі патріотки, що бажають працювати на користь української національної ідеї.

Певно, нічого дивного, що повість не надто припала до смаку колегам-літераторам, які загалом підтримували ідею видання жіночого збірника.

Навіть рідний брат Олени Пчілки, Михайло Драгоманов, заявив, буцімто сюжет повісті — то суцільна відірвана від життя неправда.

Втім, історія зрештою все розсудила: уже за кілька років Софія Окуневська (її стаття під псевдо «Єрина» теж опублікована в «Першому вінку») повторить шлях Люби з «Товаришок», закінчивши Цюрихський університет та ставши першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині.

У затінку імперії

Утім, цим громадська та літературна робота Олени Пчілки аж ніяк не вичерпується. 1895 року родина Косачів переїздить до Києва. Письменниця не полишає етнографічних розвідок: 1902 року вона їде до села Запруддя (нині Камінь-Каширський район Волинської області), де записує 12 унікальних колядок та інші пісні. Розвідка «Українські колядки» (рос. Украинськие колядки) виходить 1903 року в журналі «Киевская старина».

1903 року Олена Пчілка бере участь у відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві і, попри заборони, виголошує промову українською мовою. А 1905-го в складі депутації надсилає міністрові освіти російської імперії заяву з вимогою дозволити навчання українською мовою на українських територіях. 1906 року письменниця долучається до редколегії журналу «Рідний край» — політично-економічного, а також літературно-культурного часопису — і через два роки ініціює додаток до нього, «Молода Україна», де публікуються твори для дітей.

Водночас Олена Пчілка дуже активно видає власні твори: з 1907 по 1930 рік виходять друком кілька збірок її оповідань, а з 1914 року — ще й дитячі книжки. Та початок нового століття позначився для письменниці й важкими особистими втратами: 1903 року помирає син Михайло, 1909-го — чоловік Петро, а 1913-го — донька Лариса, Леся Українка. Цього-таки року Олена Пчілка переїжджає до Гадяча, де створила дитячий любительський театр (п’єси для нього писала сама).

1920 року під час святкування дня народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії Олена Пчілка прикрасила погруддя письменника синьо-жовтим прапором.

Комісар Крамаренко, що наглядав за святкуванням, зірвав його — і на це письменниця відповіла вигуком «Ганьба Крамаренку!», який підтримали всі присутні в залі. За це Олена Пчілка потрапила до в’язниці.

Читайте також: Леся Українка – інтелектуалка, модерністка, осердя канону

Після звільнення на кілька років переїздить до Могилева-Подільського, а 1924 року остаточно повертається до Києва. Тут їй пропонують місце в літературно-історичній та етнографічній комісіях Української академії наук, а вже 1928 року обирають членкинею-кореспонденткою. В ці роки найбільше часу письменниця присвячує етнографічним розвідкам: 1927 року виходить п’яте (й останнє прижиттєве) видання альбому «Українські узори», а 1930-го, перед самою її смертю, — збірка оповідань з автобіографією. Коли 1929 року розпочалися сталінські репресії, і у квартиру до Олени Пчілки прийшли кадебісти, попри наказ одягатися і йти з ними, вона не зробила цього — не мала сил підвестися з ліжка. 4 жовтня 1930 року письменниця померла. Похорон був надзвичайно малолюдний: більшість колег остерігалася брати в ньому участь, щоб уникнути переслідувань.

Оксана Забужко недарма назвала Олену Пчілку «королевою-матір’ю» родини Косачів. Хай діти не раз нарікали то на її владність, то на надмірну патетичність — саме те середовище, яке вона створила для своїх дітей, дозволило їм стати яскравими, непересічними діячками та діячами української культури. Показуючи приклад щирої відданості справі, патріотизму та невтомної роботи власним нащадкам, Олена Пчілка водночас робила те саме для цілої нації. І належно оцінити її внесок — завдання нашого та наступних поколінь.

Ірина Ніколайчук

chytomo.com

Leave a Reply