28 червня у приміщенні інформаційного агентства «Укрінформ» у Києві відбулася пресконференція «Українська література доби незалежності», присвячена тридцятій річниці Національної спілки письменників України. Члени Спілки – знані літератори і громадські діячі – обговорили минуле цього письменницького об’єднання, його теперішнє та перспективи розвитку.
У заході взяли участь голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, секретар НСПУ, літератор Павло Мовчан, письменник і перекладач, секретар НСПУ у контактах із зарубіжними організаціями Олександр Божко, головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Куліда, а також головний редактор журналу «Харків», письменник Леонід Тома.
Насамперед Михайло Сидоржевський привітав усіх зі славетною датою в новітній історії України. «28 червня тисяча 1991-го року тодішнє Міністерство юстиції Української РСР зареєструвало громадське об’єднання «Спілка письменників України». Для більш ніж двох тисяч письменників Національної спілки письменників сьогодні – власне, в ці дні – свято: ми відзначаємо тридцятиріччя», – зазначив пан Сидоржевський.
Голова Спілки провів невеликий екскурс в її історію, згадав основні віхи становлення та розвитку НСПУ, зокрема – десятий з’їзд Спілки письменників 19 квітня 1991-го року, що ухвалив рішення про відокремлення від тодішньої Спілки письменників СРСР, та присвоєння 1997-го року Спілці статусу «Національна».
Він наголосив, що відзначення тридцятиріччя розпочалося 28-го червня з відкриття фотовиставки Володимира Коскіна у приміщенні НСПУ, але не обмежиться одним днем. Так, 9 вересня планують провести врочистий вечір із нагоди 30-річчя НСПУ, готують до друку буклет, присвячений цій події, мають намір організувати тематичні виставки, видрукувати довідник Спілки, випустити ювілейну медаль, а також цілу низку інших культурно-мистецьких заходів – як загальних, так і молодіжних.
Утім, за словами Михайла Сидоржевського, під час святкувань важливо налагодити широке обговорення сучасності спілки. «Я би хотів, щоб теперішнє відзначення відбувалося не лише у форматі якихось святкових реляцій, якихось красивих промов чи вітань, але щоб також це була розмова про Спілку письменників у контексті викликів сьогодення», – підкреслив він.
Голова спілки й дав поштовх до дискусії, коротко розповівши про загальні тенденції поступу НСПУ впродовж останніх років та проблеми, що перед нею постають. Він наголосив: те, що Спілка прийшла з минулого, не означає, що вона там має лишатися. «Спілка письменників трансформувалася. Ми вийшли на досить високі рубежі за останні п’ять років. У нас відбувалося надзвичайно багато заходів, фестивалів, літературно-мистецьких вечорів; у нас налагодилися і продовжилися контакти з ближнім зарубіжжям; молодь активно долучається до роботи Спілки», – повідомив пан Сидоржевський.
У своїй промові Павло Мовчан наголосив, що не можна відокремлювати таку важливу складову національно-політичного життя, як Спілку письменників, від незалежності. «Весь формат нашої держави закроювався в головах тих, хто був носіями українського слова, а це – письменники», – зазначив він.
Свою думку пан Мовчан рясно поілюстрував прикладами з історії Спілки, коли саме письменники, її члени брали щонайактивнішу участь та мали безпосередній стосунок до становлення та утвердження української незалежності.
Голова «Просвіти» оповів, що саме у Спілці свого часу зароджувався Народний Рух України. «Саме з ініціативи Спілки письменників і керівництва Спілки відбувалися ті події, які день за днем утверджували нас у необхідності приходу до незалежності», – нагадав Павло Мовчан. Він додав, що у стінах СПУ планувалися протестні акції Руху, які згодом спричинилися до виходу України зі складу СРСР, і там само формувалася національна ідеологія.
«А сьогодні найбільш принижений клас – це інтелектуалісти України. До них належать і письменники – безгонорарні, без державної підтримки своїх часописів і видавництв, бо її не передбачено… Зробивши державу («Для кого?» – я вас запитаю), сформувавши Конституцію, (…) сьогодні письменники забуті, винесені за дужки загального національного процесу і навіть пошанування», – зазначив літератор.
Затим Павло Мовчан перейшов до сьогоднішньої ситуації в НСПУ та в літературному середовищі України в цілому. «Три роки поспіль Український інститут книги, не використовуючи десятки, а то й сотні мільйонів, повертали їх у кінці року до бюджету, так і не спрямувавши на видання уже згаданих мною часописів – таких, як «Літературна Україна», як «Українська літературна газета», як «Культура і життя» (…). Видавництво «Просвіта» – два-три видання на рік, «Український письменник» – п’ять видань на рік. Гроші повертаються, українська класика двадцятого сторіччя не видається (…), не видаються ті, хто був за межами України», – підкреслив письменник.
Він також окремо відзначив, що наразі вкрай важливо мати змогу доносити інформацію про цю ситуацію до громадськості, позаяк «ми [письменники] реалізуємо не просто культурну програму – ми реалізуємо національну програму відродження України».
Олександр Божко теж розпочав зі спогадів про становлення Спілки та про участь знаних письменників у державотворчих процесах, сконцентрувавшись на міжнародному попиті на українську літературу в різні часи. Він переконаний – зацікавленість нею, а також письменниками як культурними діячами зростала в моменти, які впливали на політичне життя України. «Це й 1991-й рік, це й 2004-й рік, Помаранчева революція, це й Революція Гідності… Достатньо сказати, що коли 2013-го року з української мови було перекладено десь 48 книжок, до до кінця 2020-го року ця цифра сягнула 800 назв», – підкреслив секретар НСПУ.
На переконання Божка, держава виявилася не готовою до зростання зацікавленості українською культурою, що відбилося, зокрема, у відсутності належної підтримки перекладачів з української мови, книговидання та просування українських книжок за кордоном. «Книжки виходять, так, але, на жаль, належної підтримки з боку держави ми не бачимо. (…) Це прекрасно, що виходять наші книжки, це добре, що у нас з’явилися премії перекладачам української літератури. Але українська література, українська культура значно багатша за ті порівняно мізерні цифри виданих книжок. (…) Це десятки, сотні назв, коли це мали б бути тисячі книг, аби заповнити інтерес і до нашої багатогранної культури, і до нашої європейської самосвідомості», – сказав пан Олександр.
За його словами, українці – гідна нація з гідною культурою, що потребує широкого представлення у світі. Натомість, розповів Божко, в сучасних умовах за того фінансування, котре має НСПУ, про активний поступ у цьому напрямку йтися не може. «Ми повинні боротися за те, щоби нас упізнавали не через наших заробітчан, (…) а через наші книги, через наші фільми, через театральні постановки. (…) А у нас культура – «бідний родич» у державі», – додав він.
Наприкінці свого виступу Олександр Божко сказав, що тридцятиріччя Спілки варто використати зокрема й для того, щоби нагадати владі «дбати про культуру, підтримувати талановитих письменників, драматургів, тому що це – позитивний імідж України, за який ми боремося».
Голова НСПУ взяв коротке слово і відзначив: теза, буцім Національна спілка письменників України «прийшла з минулого», відповідно до якої в усьому світі практично зникли такі об’єднання, є хибною. «В усіх країнах Європи в тому чи іншому вигляді існують творчі спілки. У країнах старої Європи це – надзвичайно потужні організації з великою історію, зі своїми фінансами, матеріально-технічною базою. У Великобританії літературним товариством – так званою спілкою – опікується особисто королева, у Нідерландах – особисто опікується король. В інших країнах – там надзвичайно потужні письменницькі спілки», – конкретизував Михайло Сидоржевський.
Він також додав, що геть інакша ситуація – в країнах колишнього соцтабору (за винятком Румунії), де Спілки розкололися і «переважно всі перебувають у надзвичайно складному фінансовому стані». В Україні, підкреслив Сидоржевський, розколу письменницької спілки не відбувалося.
Головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Куліда розповів присутнім, якою є ситуація на ниві видання друкованих засобів масової інформації в Україні. Він зазначив, що за нинішніх обставин такі ЗМІ перебувають у вкрай скрутних умовах. «Ми маємо майже три з половиною тисячі читачів (…) – і це ще сьогодні непоганий тираж. Але я дуже боюся, щоби нас не спіткала доля або «Перця», або «Вітчизни», або «Барвінка»», – зізнався Куліда.
Пан Сергій наголосив, що завдяки працьовитому та ініціативному колективу «Літературної України» газета продовжує виходити, проте за нинішньої фінансової підтримки це буває дуже важко.
«Ми весь час говоримо про українську мову. Власне, потрібно вже заводити й літературного омбудсмена, бо літературу якось не хочуть чути. Ґранти підтримують певних людей, і вже склалося півтора десятка письменників, які друкуються й наче на слуху. (…) Просто зроблені з літературних фігур якісь бренди, але часом за цим нічого не стоїть. Натомість «Літературна Україна» ще має змогу надрукувати письменників, які, може, не «розкручені», але не менш, а може й більш талановиті», – звернув увагу гостей конференції Сергій Куліда.
Головний редактор «Літературної України» розповів, як волів забезпечити передплату газети бібліотеками. «Я був на прийомі у міністра [культури], який просто послав мене на три літери – в УІК, Український інститут книги. (…) За словами міністра, вони цього зробити не можуть, натомість начебто може зробити УІК. Пані [Олександра] Коваль, уважно мене вислухавши, сказала, що вони не можуть передплачувати ніякі ЗМІ. І це – при тому, що Інститут покликаний популяризувати українську літературу».
За словами Сергія Куліди, підтримка української культури за кордоном – «це прекрасно», але водночас, на його думку, «треба розвивати українську літературу і в Україні».
«Попри всі негаразди, ми намагаємося вижити. Певну підтримку в силу своїх можливостей надає нам НСПУ, але вона й сама – не хочу казати слова «жебріє» – теж виживає», – поділився редактор «Літературної України».
Пан Сергій розповів дещо й про поступ газети у непростих умовах сьогодення. Так, зараз спільно з фондом «Культурні ініціативи», кількома організаціями та бізнесменами започатковується ГО «Клуб друзів «Літературної України»». Щодо мети організації, то вона буде полягати й у благодійності: «Ми хотіли б якимсь чином виконувати функції літфонду, коли можна було б допомагати нашим старим письменником – ліками, їжею і так далі… Ви послухайте, до чого ми дожили! Кажу це – а в мене серце болить», – розповів він.
Куліда оголосив і про започаткування премії «Друг літератури», яка вручатиметься меценатам. Утім, навіть у залученні таких осіб є проблеми. «І тут у мене постає питання: а де Закон «Про меценатство»? Чому був пролобійований закон про меценатство спортивне, але не мистецьке?».
Останнім із доповідачів виступив член правління НСПУ, головний редактор часопису «Харків» Леонід Тома. Він почав з історії започаткування журналу, який очолює: той з’явився 2014-го року на тлі трагічних подій в Україні. Звісно, видання, як і письменницька спільнота Харкова, теж стикається з багатьма викликами. «Я не хочу говорити про проблеми: їх багато. Але вони часто зводяться до того, що ми всі – в інформаційному вакуумі», – висловився він.
На переконання пана Леоніда, важливо перебувати в інформаційному полі, щоби так просувати літературу. Зокрема, в Харкові тамтешня філія НСПУ застосовує заради досягнення цієї мети всі наявні засоби. «Для цього ми використовуємо літературний музей Харкова, (…) я веду передачу на радіо, де я цілу годину присвячую нашій культурній програмі, нашим письменникам», – навів деякі приклади Тома.
«Харківські літератори теж відчули удар – інформаційний, ковідний, інший, – але Харківська організація спілки письменників зробить усе можливе, (…) щоб налагодити інформаційний зв’язок з громадськістю», – підкреслив головний редактор «Харкова».
Голова НСПУ Михайло Сидоржевський, відповідаючи на питання журналіста онлайн-версії «Літературної України, навів деякі показові цифри, котрі ілюструють нинішній стан справ у письменницькому творчому об’єднанні. «Цього року Спілка отримала фінансування трошки більше одного мільйона [гривень] на рік. І це при тому, що близько чотирьох мільйонів щорічно Спілка сплачує податків», – розповів він.
На завершення пресконференції пан Сидоржевський підкреслив, що нині НСПУ опинилася на важливому етапі свого розвитку. «Ми зараз перебуваємо у такому чистилищі, яке веде до іншого життя. Ми не знаємо, яким воно буде. (…) Ніхто не може сказати, як трансформується Сілка письменників та інші спілки. Але я переконаний, що Сілка письменників як Товариство Об’єднаних Словом буде існувати», – сказав він.
Богдан Ковальчук
Фото автора
Відео – «Укрінформ»