***
І знов степами пронеслась орда,
І даль гойднулась в полум’ї багрянім,
І знову мама в траурній ограні
Молилась: – Діток хай мине біда.
– Живі, – світилась тихо, – всі живі. –
Сміялись діти весело і сміло…
А недалеко вже холодні стріли
Світились на ординській тятиві.
***
Весняний ранок – срібно-сіра даль,
І розчерк тушшю, і кармінне коло,
І пташка небо крилами гойда …
Який це вік? І лік йому звідколи?
Бо недалеко у досвітній імлі
Орда чужинська у числі стократнім,
У реготах дикунських супостатних
Яким немає місця на Землі…
***
У Києві весняному туман –
Густа і сиза каламутна повінь
Повільний вечір застує і повнить
І холодом за плечі обійма.
Вже не впізнати друга вдалині,
І навіть голос пташки вже не чути,
Проходять зрідка незнайомі люди
Й притихлі озиваються огні
Крізь графіку небесних дивних віть,
Хрещатиком, стемнілим підворіттям…
І раптом стрічний і нестримний вітер!..
Так ніби він один єдиний в світі —
Цю мить відчайну може зрозуміть…