Нині почастішали мої роздуми про величну людину світу — незабутнього Папу Римського Івана Павла ІІ. Може, це наївна віра, що він захистив би святим словом світ від нинішніх жахіть, які російський нападник чинить в Україні. Це був перший слов’янин-Папа за весь час існування Католицької церкви. Геніальний польський поет Юліуш Словацький, народжений у нашому Кременці, передбачив його прихід у своєму вірші. (Даю кілька строф із нього у своєму перекладі — С. Ш.) :
***
Довкола розбрат, і Бог б’є нині
В могутній дзвін.
Це трон для папи, для слов’янина
Готує він.
(…)
Синам провістить народів братніх
У днів ясі,
Що духи йдуть до борінь останніх
Крізь жертви всі.
(…)
І ста народів сила священна
Полегшить труд.
І праця духів не буде даремна
Спереду трун…
(…)
І хочеться вірити, що «народів сила» — європейська спільнота дасть нам усе необхідне, щоб ми закрили повністю небо, здолали ворога, щоб збулись і ці рядки поетового пророцтва.
Папа (Іван Павло ІІ — світське і поетичне ім’я — Кароль Войтила, зазнав фашисько-німецької окупації у Кракові, будучи студентом. Щоб не бути ув’язненим, депортованим — мусив тяжко, понад сили працювати в підземній каменоломні.
Пізніше написав поему «Каменоломня». Ось її фрагменти у моєму перекладі:
КАМЕНОЛОМНЯ
(фрагменти поеми)
І.
Не був самотнім. Його м’язи вростали в ґрунт,
поки махали молотом і пульсували силою —
те тривало доти,
поки відчував під ногами ґрунт,
і не були розсічені скроні,
серце не розтяте брилою.
2.
Взяли тіло, ішли мовчазною шеренгою.
3.
Праця і кривда ще відступали від нього…
Роби сіріли, чоботи по щиколотки в драговинні.
Про те роздумували довго,
що між людьми скінчитися повинно.
(…)
7.
І знову рушило каміння. Вагонетка зникла в квітах.
І знову дріт електричний стінами заглибинів.
Але людина забрала всю внутрішню структуру світу,
в якій любов тим вище спалахує,
чим більше її насичує гнів.
1956
Ось вірш, присвячений матері, яку поет утратив у юному віці:
НАД ТВОЄЮ МОГИЛОЮ
Де Твоя могила біла,
розцвітають білі квіти.
Вже роки без Тебе збігли…
О, Твій дух крилатий. світлий!
Де твоя могила біла,
вже давним-давно закрита,
спокою кружляє сила,
смерті тайною повита.
Де Твоя могила біла,
ясна тиша променіла,
і снага влилась до тіла,
і надію укріпила.
Де Твоя могила біла,
став навколішки журливо,
як усе це пролетіло —
згадую дитинства диво.
Де Твоя могила біла,
Мамо, — згаслою любов є.
Мої губи шепотіли:
— Дай же вічного спокою.
(переклад — С. Шевченко)
Іван Павло ІІ (Кароль Войтила) — народився 18 травня 1920 року. У 2001 році, разом із багатьма, я був на зворушливій зустрічі з ним на стадіоні «Чайка» в Києві. Польський дім у Києві передав до Ватикану двомовні поетичні книжки з моїми перекладами поетичних творів Кароля Войтили… 7 січня 2002 року я отримав від Папи Римського Івана Павла ІІ письмову Подяку з Ватикану. Перша з цих книжок побачила світ у львівському видавництві «Каменяр».