БЕЗ ДОПОМОГИ ЗАХОДУ сценарій російсько-української війни був би, на жаль, інший.
Ми, українці, безмежно вдячні країнам демократичного Заходу – насамперед США, Великобританії, Польщі, Литві, Латвії, Естонії – за допомогу і підтримку.
Однак чому Захід – йдеться переважно про США – дає зброю для України обмеженими «порціями»?
Звісно, не тому, що на Заході нема зброї чи нема грошей. Ось цифри: у 2021 році США витратили на озброєння 801 млрд доларів. Для порівняння: на другому місці в цьому рейтингу Китай – 293 млрд доларів; на третьому Індія – 76,6 млрд доларів; на четвертому Великобританія – 68,4 млрд. доларів; і лише на п’ятому росія – 65,9 млрд доларів.
Звичайно, росія ще з радянських часів має на складах величезні запаси озброєння і боєприпасів, однак ці запаси все-таки не бездонні і колись вичерпаються, і переважна їхня більшість – застарілі зразки.
Отже, Захід має незаперечну перевагу над росією у звичайному найсучаснішому озброєнні (не йдеться про ядерну зброю), відтак спроможний надати Україні вдосталь і сучасної зброї, і боєприпасів.
Однак не робить цього, хоча вільний світ жахається і гидується дикого монстра з його біснуватим фюрером.
Більше того: Захід безперечно усвідомлює, що гіпотетична перемога росії створить для вільного світу такі проблеми, порівняно з якими витрати на зброю для України видаватимуться дитячими пустощами.
Чому ж у такому разі Захід усе-таки не дає нам зброї у достатній кількості, щоб зупинити нашестя zомбованих ваньок і загнати їх назад у їхнє смердюче рашистське дупло?
ІСНУЮТЬ РІЗНІ ВЕРСІЇ, але я схиляюсь до однієї, основної: Захід остерігається незаперечної перемоги України і нищівної поразки росії. На думку тих осіб на Заході, хто ухвалює стратегічні рішення, такий сценарій може призвести до використання загнаним у безвихідь щуром (путіним) ядерної зброї, а відтак – і до початку третьої світової війни за участі НАТО із застосуванням тієї ж ядерної зброї.
Захід вважає такий апокаліптичний сценарій доволі реалістичним, зважаючи на неадекватність бункерного царя.
Чи є логіка в такій позиції Заходу?
Можливо.
Але, на мою думку, є два «але».
ПЕРШЕ: АМОРАЛЬНІСТЬ ТАКОЇ ПОЗИЦІЇ. Майже чверть України – у вогні або під окупацією. Тисячі (насправді ми не знаємо, скільки) жертв; понад шість мільйонів біженців, котрі знайшли притулок за межами України; приблизно стільки ж – внутрішньо переміщених осіб; десятки тисяч зруйнованих будинків, спалені міста і села, каральні операції, убивства, грабунки, мародерство, ґвалтування, нечуваний терор проти мирних мешканців під окупацією, постійні ракетні обстріли практично по всій території України… Мільйони поруйнованих життів, мільйони втрачених надій…
На очах у всього світу одна країна напала на іншу з метою її знищення. Так, не завоювання, не отримання контролю, не поневолення, а – саме знищення держави і фізичного знищення українців як нації, і перетворення вцілілих у безмовних, безправних рабів, у імперський гній без національності, без пам’яті, без мови, без права на свободу і на життя…
Це геноцид.
І це відбувається не в середньовіччі, і навіть не на початку чи в середині шаленого ХХ-го століття, і десь не на задвірках планети, а в ХХІ-му столітті, в центрі цивілізованої Європи, на очах у всього людства…
Кривавий онлайн-сценарій, якого ще зовсім недавно жодна людина у світі не могла навіть уявити.
А тим часом Захід при цьому зважує всі «за» і «проти»: скільки ще гармат дати Україні: три чи чотири?..
Ріками ллється українська кров, а Захід міркує, як би не розсердити безумця… Як би пропетляти, щоб він і не переміг, і щоб зазнав не дуже принизливої поразки…
Так, демократичний світ при всіх його перевагах жорстокий.
Цей світ, при всій повазі до його заслуг і досягнень, – також і недалекоглядний, який страждає на амнезію і близорукість.
ВІДТАК ДРУГЕ «АЛЕ».
Насамперед – з історії добре відомо, до чого свого часу, в 40-х роках минулого століття, призвели спроби «умиротворення» ще одного одіозного претендента на роль «господаря світу». І якою страшною для людства була розплата за наївне «умиротворення»… Невже історія декого нічому не вчить?..
Не було, мабуть, у природній еволюції випадків, щоб хижак перетворився на травоїдного ссавця. Хижак залишається хижаком – як би його не намагалися шкрябати за вухом, як би не намагалися підсунути йому замість шматка м’яса цебер із жолудями, як би не силкувалися натягнути на його вовчу морду заячу маску чи сподіватися, що ось він з’їсть, вгризаючись зубами в гаряче м’ясиво, ще цю жертву, ще одну – і наїсться, і йому набридне кров, і він нарешті втомиться вбивати…
Хижак не може не вбивати – така його природа, така його сутність. Таке його «призначення». Він харчується кров’ю.
І він постійно шукатиме нових жертв.
Факти?
Будь ласка.
Трохи більш ніж за півстоліття росія (СРСР) ввела свої війська та спецпідрозділи до Угорщини, Чехословаччини, НДР, В’єтнаму, Кореї, Нікарагуа (громадянська війна 1981-1990 рр.), Близького Сходу (арабо-ізраїльський конфлікт у період з 1956-1956), Сомалі (сомалійсько-ефіопська війна 1977-1978), Афганістан, Чечню (двічі), Литву (Вільнюс 1991р.), Латвію (Рига 1991р.), Молдову, Азербайджан («Чорний січень»), Грузію. Також за цей час росією було інспіровано як мінімум дві війни: грузино-абхазька (1992-1993) і карабаська (1992-1994). За цей період залишаються досі в окупації: частина території Молдови, Республіка Ічкерія, Крим, частина східних та південних областей України, Абхазія, Південна Осетія…
Тобто – постійна агресія, постійні загарбання чужих земель, постійні підкорення «вогнем і мечем»…
НИНІ ГРАДУС ЗАХМЕЛІННЯ КРОВ’Ю у мільйонів zомбованих вампірів у зловісному мордорі побив усі історичні рекорди. Ніколи в історії населення росії не було таким оскаженіло, стервозно агресивним, ніколи так кровожерливо не хотіло війни, ніколи так знавісніло не хотіло вбивати…
Будь-яке умиротворення чи задобрювання пацієнтів психлікарні під назвою «росія» сприймається ними як слабкість і лише посилює їхню агресію і бажання знищити ненависних для них «хохлів», «піндосів» і «гейропейців».
Відтак Заходу, хоче він того чи ні, але, на жаль, навряд чи вдасться уникнути відкритого протистояння з кривавим монстром.
У якій це формі і в яких масштабах буде – не знає ніхто.
Єдиний шанс для Заходу уникнути прямого протистояння з божевільною рашею – перемоги цю фашистську клоаку руками українців, належно озброївши нас.
Хоча це звучить, мабуть, цинічно, але такою є немилосердна правда історії.
ЧИ МОЖЕ ХИЖАК, стікаючи кров’ю, виригнути ядерною бомбою?
Так, може, але він, здається, шкурним інстинктом відчуває, що це буде останнє його рішення в житті. А здихати він ще не хоче.
Вірогідніше, що в такому разі ця потвора, підібгавши хвоста і настовбурчивши зашморгане пір’я, продасть своєму зачумленому планктону поразку як якусь «перемогу» і відповзе, щоб зализати рани.
Чи є Заходу стратегія: що в такому разі далі робити з росією – коли її рани загояться і вона знову ошкіриться на світ?..
Не певен, але це – тема для іншої розмови…
Україна сьогодні прийняла на себе удар гігантської отруйної істоти з ядерною дубинкою в руках. Україна готова і спроможна увігнати осикового кілка між ребер цього вурдалака – тільки допоможіть нам це зробити. Не солдатами, не людськими життями. Зброєю. Необхідною кількістю зброї. Достатньою кількістю зброї – для того щоб знищити ворога, щоб його перемогти.
Якщо демократичний Захід цього не зробить сьогодні – диявол завтра постукає у його двері…
Михайло Сидоржевський
litgazeta.com.ua
