Той, хто прийшов убивати мене, лежить.
Аж в узголів’ї терен гіркий поспів.
Горлиці поперек горла — ножі, ножі:
висне кривавим місяцем піснеспів.
Хрестик на полотнищі — і меч мій, і щит.
Довго його в приціл розглядав, і от —
той, хто хотів розстріляти мене, мовчить:
чорним червивим яблуком стався рот.
Той, хто мою погибель, мов торбу, носив,
раптом упав, не втримавши тягаря.
Темне нутро його виїли дикі пси.
Зимні зірки, що люстри, над ним горять.
Грім понад ним наростає, як Божий гнів.
Руки його і ноги його — трава.
Той, хто прийшов убивати мене, зогнив.
А я — жива.
